Розділ 10: Наполегливий бешкетник (1)
— Я вилікую твоє безсоння. Як щодо цього?
— ...
Хав'єр мимоволі стиснув кулаки. Він замислився, чи саме це відчувають, коли ні з того ні з сього отримують удар молотом по голові.
Він знає про моє безсоння? Молодий пан Ллойд? Звідки?
Безсоння, яке почало катувати його кілька років тому.
Він ніколи раніше його не викривав. Ні, він не казав про це жодній живій душі. Він навіть не пам'ятав, щоб колись подавав хоча б якісь ознаки.
— Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі.
Хав'єр ніяково всміхнувся.
— Безсоння? Я не розумію, про що ви раптом заговорили.
— Хм, справді?
— Так.
— Тю-тю-тю. Ти зараз намагаєшся вдавати, ніби нічого не знаєш, Хав'єре?
— Звісно, ні.
— Ні?
— Так.
— Тоді чому ти всміхаєшся? До того ж дуже ніяково.
— Що?
— А ти знав? Це вперше, коли ти всміхнувся переді мною, не рахуючи тих випадків, коли ти зухвало вишкірявся.
— ...
— Ой, лишенько. Подивіться на нього: як тільки я це зауважив, ти одразу змахнув посмішку з обличчя. Ти надто сильно себе викриваєш. Паніка охопила? Тю-тю-тю, через таку дрібницю.
— ...
— Я бачу тебе наскрізь, тож облиш ці акторські здібності. Давай просто з'ясуємо одну річ. Я вилікую твоє безсоння. Натомість ти навчиш мене битися на мечах. Як щодо цього? Як на мене, це досить вигідна угода.
— ...
Хав'єр важко ковтнув слину.
Це й справді спантеличувало.
Хронічне безсоння. Це була хвороба, яка катувала його вже три роки. Причина чи привід для неї були невідомі.
У якийсь момент його відчуття просто стали надто чутливими.
Безтурботне сюрчання коників.
Шуми гілок, що гойдалися на вітру.
Навіть шелест, коли він ворочався під ковдрою.
Звуки, які чули його вуха.
Картини, які бачили його очі.
Відчуття на його шкірі.
Аж до неважливого запаху повітря під час кожного зробленого подиху.
Він міг чітко вловлювати геть усе.
Це дійшло до такої міри, що він відчував кожну свою вію, коли заплющував очі.
Стук власного серця у вухах колов його щохвилини щодня.
Коротше кажучи, його відчуття кололи все його тіло, наче голки, двадцять чотири години на добу.
Він узагалі не міг заснути. На цей момент увесь його сон зводився до того, що він зрештою провалювався в забуття від виснаження вже під ранок, прокрутившись у ліжку цілу ніч.
Рішень не було. Нічого не допомагало, хоч він і спробував усе.
Минуло вже три роки.
Це був біль, із яким він боровся таємно, і вада, яку він не міг розкрити через страх, що вона стане його слабкістю.
Його бажанням було міцно поспати бодай одну ніч.
Але він знає про це? Оцей проблемний молодий пан?
Як?
Обличчя Хав'єра крижано застигло.
Погляд Ллойда став хитрим.
А як інакше. Це тому, що я читав роман.
Хав'єр був головним героєм роману «Лицар крові та заліза».
Ллойд досконало прочитав роман і пам'ятав увесь зміст.
Він пам'ятав навіть найнезначніші деталі про Хав'єра.
Безсоння не було винятком.
Ти, мабуть, і сам не знаєш причини безсоння, яке тебе катує. Але я знаю.
Синдром майстра меча. Ось що було причиною хвороби.
У міру того, як твоя майстерність володіння мечем наближається до рівня майстра меча, усі твої відчуття стають аномально активними. Простіше кажучи, це природне явище, яке виникає у тих, хто досягає надлюдського стану буття.
Це ж саме було й у випадку Хав'єра. Усього в сімнадцять років він зміг стати експертом меча високого рівня.
Одночасно з цим сформувався і синдром майстра меча.
Він проводив кожну ніч, болісно перевертаючись у ліжку.
Але він усе одно довго не міг знайти причину. На те була лише одна причина: Хав'єр був із провінції.
Забудь про майстра меча, я навіть експерта меча середнього рівня не можу знайти в цій глухомані. Ні, я, найімовірніше, знайшов би щонайбільше трьох чи чотрох експертів меча високого рівня, якби прочесав усю столицю королівства. Саме тому він не міг легко натрапити на інформацію про синдром майстра меча.
Якби в цьому світі був доступ до інтернету, він би легко знайшов цю інформацію, просто пошукавши в Google.
Але це місце було іншим.
Вони могли отримувати знання лише через обмежені особисті зв'язки або книги.
В іншому разі це передавалося б сарафанним радіо, і це було важко перевірити.
Окрім цих методів, іншого способу здобути нову інформацію не існувало.
З цієї причини Хав'єр у романі нарешті знаходить причину свого безсоння лише через два роки від цього моменту. І тільки через три роки після цього Хав'єр випадково долає своє безсоння.
А я кажу, що зроблю це раніше.
Він знав, як це зробити. Тож цілком упевнено.
— У мене все вийде. Що думаєш?
— Я мушу відповідати?
— Ну, ти не зобов'язаний, — сказав Ллойд, настромлюючи салат на виделку.
— Не зрозумій неправильно. Це не шахрайство. Я просто кажу, що ти повинен повірити мені цього разу.
— Повірити вам, молодий пане Ллойде?
— Так.
— ...
— Добро є добро, зрештою. Люди вірять одне одному в таких ситуаціях. Будують конструктивні стосунки через довіру. Допомагають одне одному у важкі часи. Саме так усе й працює в роботі та в житті загалом, хіба ні?
— ...
— Чому в тебе таке кисле обличчя?
— ...
— Я що, схожий на афериста, коли так говорю?
— Якщо чесно, ви трохи схожі на нього.
— Я аж настільки ненадійний?
— Так, — Хав'єр кивнув головою.
Ллойд облизав губи.
— Тоді як щодо такого? Зіграймо в гру зі словами.
— Ви сказали «в гру зі словами»?
— Так. Спробуємо, щоб побудувати трохи довіри між нами. Назви мені літеру, і я вигадаю слово.
— Що...
— Гаразд, тож почнемо з літери М. А тепер давай.
— ...
— Поспішай.
— ... М.
— Моєму вірному лицарю Хав'єру: то ти мені віриш?
— Можливо.
— ...
— Акровірш ні з того ні з сього. Ви помилялися, якщо думали, що ці хитрощі так легко спрацюють на мені.
— Більше того, я хотів би поставити запитання.
— Хм. Що таке?
— Мені цікаво, чому ви ще віддавна носите із собою книгу призову.
Хав'єр подивився на стіл перед Ллойдом.
Базова книга призову. Це було те, що Ллойд читав під час їжі.
— О, це? — Ллойд єхидно посміхнувся.
— Я просто читав її, бо мені стало нудно.
— Перепрошую?
— Я просто читав її. Це що, заборонено?
— ...
— ... — Хав'єр закрив рот.
Посмішка Ллойда стала ще ширшою:
— Хав'єре, я бачу тебе надто легко. Ти саме так намагаєшся змінити тему?
— Я лише запитав про те, що мене цікавило.
— Менше з тим. Просто продовжуй те, що казав.
— ...
— Тож ти не можеш мені довіряти?
— Так.
— Чому?
— У мене немає якоїсь конкретної причини.
— Ти просто не можеш мені довіряти?
— Так, я просто не можу вам довіряти. Це що, заборонено?
— ...
Це була контратака. Як і очікувалося, з Хав'єром було непросто мати справу.
Ллойд яскраво посміхнувся:
— Гадаєш, це був узагалі нищівний підкол, так?
— Я не мав якихось особливих думок із цього приводу.
— Справді?
— Так, я лише дав вам чесну відповідь.
— Ну, гаразд. Тоді закінчимо нашу розмову на сьогодні.
— Що ви маєте на увазі під «нашою розмовою»?
— Ми можемо закінчити нашу розмову завтра.
Ллойд поклав виделку й закінчив трапезу.
Після цього він відкинувся на крісло для відпочинку та повністю зосередився на читанні книги призову.
Він навіть не удостоїв Хав'єра поглядом. Звісно ж, він і не розмовляв із ним.
Так само було й тоді, коли служниці прибирали зі столу, та ще деякий час після цього.
Лише звук гортання сторінок наповнював спальню.
Тим часом Хав'єр віддано охороняв Ллойда поруч. Вираз його обличчя був трохи складнішим, ніж зазвичай.
Ніч ставала дедалі темнішою.
♣
Минуло кілька днів.
Протягом цього часу будівництво системи теплої підлоги просувалося гладко. Під належним наглядом сера Баєрна солдати діяли в ідеальному порядку.
Ті самі солдати, які першого дня ледве могли зрушити з місця мішки з червоною глиною. Але за кілька днів вони перетворилися. У них з'явилася витривалість. Їхні м'язи збільшилися. Вони також стали вправнішими. Тепер вони могли з легкістю переносити по два мішки одночасно.
Це було завдяки адекватній кількості роботи, відпочинку та харчуванню, які вони отримували.
Майстри здобули багато нових навичок. Вони були подібні до губки, що вбирає воду, або курчати в кисло-солодкому соусі, яке просочується соусом через кляр.
Вони швидко засвоювали нові знання та ідеї, яких навчив їх Ллойд.
Ось так успішно завершилося будівництво першого будинку.
Починаючи з будівництва другого будинку, усе стало ще простіше.
Більше не було потреби залишатися на майданчику цілий день.
Йому потрібно було лише відвідувати об'єкт раз на день, щоб перевірити, чи все в порядку, чи будівництво йде за кресленням, чи нічого не пропущено і чи не допущено помилок. Будівельний майданчик працював без збоїв навіть за умови лише загального огляду.
Завдяки цьому залишалося повно вільного часу, який можна було використати продуктивно.
Він використав цей час, щоб докучати Хав'єру.
— Ти добре спав минулої ночі?
— Так, я спав міцно.
— Справді?
— Так.
— У тебе й справді немає хисту до брехні.
— Ви про мене?
— Так.
— Цього не може бути.
— Авжеж, авжеж.
— ...
— А ти знав? Ти надто сильно себе викриваєш, коли брешеш.
— Я не зовсім розумію, про що ви конкретно кажете.
— Хочеш, я тобі скажу? А от я не хочу.
— ...
— Якщо я скажу, ти почнеш удавати, ніби нічого не відчуваєш, аби нічого не показати.
— Не буду.
— Не будеш?
— Так.
Хав'єр на мить відвів очі, відповідаючи.
Як він і думав, у цього хлопця й справді не було жодного хисту до брехні.
Ллойд яскраво посміхнувся.
— Я все одно не хочу. Я не збираюся казати це комусь, у кого безсоння.
— ...
— Тобі неприємно? Тобі сумно? Тоді прийми мою пропозицію.
— Дякую, не треба.
— Я ж сказав, що допоможу тобі міцно заснути.
— Я не хочу, навіть так.
— Тому що ти не можеш мені довіряти?
— Так.
…Ось так і проходила їхня розмова.
Проте Ллойд не здавався.
Він раптово запитав під час сніданку:
— Гей, Хав'єре?
— Так, молодий пане Ллойде.
— Ти добре спав минулої ночі?
— ...
— Як щодо того, щоб прийняти мою пропозицію просто зараз?
— Дякую, не треба.
Він знову запитав, ідучи коридором:
— До речі, Хав'єре.
— Кажіть, молодий пане Ллойде.
— Це нормально — постійно недосипати?
— ...
— Ось чому я й кажу прийми мою пропозицію.
— Я відмовляюся.
Він знову запитав по дорозі на інспекцію будівельного майданчика:
— О, точно, Хав'єре?
— Так, молодий пане Ллойде.
— Яке це відчуття — не мати змоги заснути цілу ніч?
— ...
— У тебе ще не виникають думки прийняти мою пропозицію?
— Анітрохи.
Він поставив це запитання і під час вечері:
— Хммм. Хав'єре?
— Кажіть…
— Ти, бува, не отримуєш задоволення від того, що не можеш заснути? У тебе що, сплеск ендорфінів? Ти кайфуєш від цього?
— ...
— Ну ти й збоченець.
— ...
Він навіть раптово запитав знову, коли вже лежав у ліжку перед сном:
— Ох, Хав'єре?
— ...
— Сьогодні вночі ти теж не зможеш заснути, правда?
— ...
— Я міцно посплю замість тебе. Хіба ти не вдячний? Не щасливий?
— ...
— Перепрошую? Будь ласка, відповідай словами, а не проклинай мене очима.
— Ех… ну що ж, гаразд.
— Що означає «ну що ж, гаразд»?
— Я прийму вашу пропозицію, молодий пане Ллойде.
— Справді?
— Так.
Ллойд рвучко підхопився на ліжку.
Хав'єр прикусив губу.
Він утомився від цього понад усяку міру. Постійні чіпляння протягом дня просто вбивали його. Через збуджені нерви було практично неможливо навіть подрімати.
Звісно, це не означає, що я довіряю пропозиції молодого пана Ллойда.
Ллойд Фронтера.
Він не був людиною, на яку можна покластися. Але щоб зупинити ці постійні насмішки та запитання? Він вважав, що це єдиний спосіб покласти цьому край.
— Незалежно ні від чого, ця згода ґрунтується на обіцянці, що ви справді вилікуєте моє безсоння. Тож вилікувати моє безсоння — це пріоритет.
Очевидно, що жодної можливості вилікувати його не існувало. Він не мав жодних сподівань, що Ллойд володіє подібними здібностями. Краще було просто прийняти пропозицію й дати йому зазнати невдачі. Змусити його здатися таким чином здавалося простішим шляхом.
Оскільки я не хочу вчити його битися на мечах.
Він не міг довіряти Ллойду.
Ще кілька днів тому Ллойд був тим, хто тільки й робив, що пив кожного дня та влаштовував неприємності.
Хоча останнім часом він трохи змінився, було невідомо, як довго це триватиме.
Ніхто не знав, коли його погані звички знову дадуть про себе знати.
І все ж, учити таку людину битися на мечах? Це нісенітниця.
Він вважав, що краще вже дати ніж дитині.
З цією думкою він мовив:
— Отож, будь ласка, спочатку доведіть, що ви можете вилікувати моє безсоння, молодий пане Ллойде.
— Гаразд, я так і зроблю. Можеш сісти сюди поки що?
— Так.
Хав'єр сів у крісло для відпочинку, як наказав Ллойд, і подумки пирхнув. Це було тому, що він побачив, як Ллойд прокашлявся.
Невже він збирається заспівати мені колискову чи щось таке?
Колискову.
Це вже навіть не було смішно. Водночас він остаточно переконався: сьогодні вночі не було жодного шансу, що він відчує неймовірне диво й міцно засне.
Але в мить, коли Ллойд відкрив рот.
Його впевненість почала розсипатися.
— Якщо границя плинності сталі Fy піддається напруженню під час випробування на розтяг і призводить до деформації менше ніж 0,003, то розрахункова міцність арматури може зберігатися без зменшення Fy…
Що…?
Хав'єр не міг зрозуміти жодного сказаного слова.
Він говорив звичайно.
Це не було схоже на те, ніби він розмовляв якоюсь таємничою іноземною мовою.
Тобто вони розмовляли однією мовою. Але він чомусь нічого не міг зрозуміти.
Більше того, той продовжував говорити в такому ж дусі!
— …Проте границя плинності не може перевищувати 5000 кгс/см². Це пов'язано з тим, що коли границя плинності сталі становить 5500 кгс/см², деформація плинності стає майже такою ж, як максимальна деформація ущільненого бетону 0,003. І…
…
Він відключився, слухаючи це. Це виразно була реальність, але йому здавалося, ніби його розум відлітає геть.
— І кількість сталі… бла-бла-бла… За винятком плит, які потребують армування… те-се… коефіцієнт армування P у цій заданій площі поперечного перерізу… Те чи інше… Максимальний коефіцієнт армування P має бути більшим за min = 14/fy… бла-бла-бла…
…
Він відчув сонливість.
Усе його тіло ніби ширяло.
Його свідомість вислизала…
Межа між реальністю та уявою розмилася.
Опір був марним.
Навіть якщо він намагався силою розплющити очі.
Навіть якщо намагався мляво поворухнути пальцями.
Нічого не працювало.
Я не можу… заснути…
— …Ось тут одиницею виміру fy є кгс/см²… Детальніше… Причина для мінімального коефіцієнта армування… Ще трохи белькотіння… Для запобігання руйнуванню при вигині… Якщо армований вигин, $0,10 fck… ля-ля-ля…
…
У цьому полягала сила читання університетського підручника, яка, як стверджували, мала ще більш руйнівний ефект, ніж снодійне.
Це був кінець.
Очі Хав'єра розслабилися. Його повіки заплющилися. Його свідомість полетіла геть. Він занурився в крісло для відпочинку. Перш ніж він це усвідомив, він уже міцно спав.
Усмішка задоволення розпливлася на обличчі Ллойда.
Як і очікувалося, усе точно так, як у сцені з роману.
День, коли Хав'єр уперше подолав своє безсоння.
Того дня він випадково почув читання складної магічної техніки.
Тихе й безкінечне читання змусило його заснути перш ніж він це усвідомив.
Так само, як і зараз.
Хав'єр більше ніколи не зможе забути відчуття спокійного та міцного сну, яке він відчув сьогодні.
Його тіло більше не зможе заснути без колискової з університетського підручника.
Ллойд задоволено й підступно посміхнувся.
Твоя майстерність володіння мечем тепер повністю моя.