Розділ 99: Диявол Суруґи - 003

— Доброго ранку.

Коли я вийшла до вітальні, на мене вже чекав сніданок.

Я геть нікудишня в хатніх справах, катастрофічно не вмію ні готувати, ні прибирати, навіть не просто «хоч по підлозі качайся» від розпачу, а значно гірше, і все тому, що мої опікуни, бабуся та дідусь, — надзвичайно педантичні люди й занадто добре про мене дбають.

Мені не пощастило з батьками в багатьох сенсах (якщо чесно, то в усіх), але з дідусем та бабусею мені поталанило.

З іншого боку, хоч їжа й чекала на мене, бабуся з дідусем — ні. Бабуся прала, а дідусь порався в саду. Зазвичай ідеальна сім'я сідає снідати разом, але у нас так ніколи не було.

Старі люди прокидаються рано... але причина не в цьому.

Насправді я починаю свій день раніше за них. У мене є звичка щоранку перед сніданком пробігати двічі по 10 км.

Того дня я теж зробила не одне, а два кола містом.

Поки я під час бігу налаштовуюся на гарний ритм і приємні відчуття, бабуся з дідусем уже закінчують снідати. Щоранку я намагаюся прискоритися, щоб посидіти й поїсти разом із ними, але, ну, цього не станеться, хіба що я фактично подвою свою швидкість.

А отже, цього не станеться ніколи.

— «Справжня сім'я їсть разом»? Та годі тобі, це все нісенітниця... поглянь, та дівчина Ханекава їсть зі своєю сім'єю, але вони зовсім не разом, чи не так? В одному місці, але не разом. І я більшу частину часу їла з тобою, але чи вважав ти мене сім'єю? Я була твоєю матір'ю, але послухай, чи справді ми були сім'єю?

Я доїла сніданок, поки цей голос торохтів десь у куточку моєї голови. Я повністю відновила калорії, спалені під час пробіжки... дякую за їжу.

Проте того ранку мої слухові галюцинації були особливо сильні.

Провісник чогось майбутнього?

Чи наслідок чогось минулого?

...Мабуть, того дня я була трохи психічно неврівноважена через початок нового розділу в моєму житті.

Справді.

Сама по собі я ні на що не була здатна.

Зовсім ні на що.

З такими думками я потягнулася за ранковою газетою... вже трохи пом'ятою та роздутою після того, як її прочитали бабуся з дідусем... і розгорнула її на столі.

Очима завбільшки з блюдця я вивчала кожну подію, переглядаючи все, що сталося у світі вчора. Оскільки це була регіональна газета, вона, звісно, була повна місцевих новин — саме того, що я шукала.

Напади з ножем, інші випадки насильства.

Де і коли вони сталися.

Я ретельно перевіряла кожен із них... і подумки порівнювала зі своїм розкладом та графіком попереднього дня. Згадувала, чи було в мене алібі.

— ...Хух.

Закінчивши з газетою, я з полегшенням зітхнула.

Все було гаразд.

Минув ще один день, і я не скоїла жодних злочинів.