Я хочу розповісти вам про те, наскільки Камбару Суруґа дурна. Ви не проти послухати? Ця історія настільки несуттєва, що мені аж незручно змушувати когось її слухати, тож не варто надто перейматися чи щось таке, але якщо це справді не завдасть клопоту, я була б щиро вдячна.
Утім, це, мабуть, безглуздо.
Геть безглуздо.
Вона б не погодилася, та й у те, що проста розповідь про свої почуття або чиєсь вислуховування твоїх проблем змушує тебе почуватися краще, я теж не вірю. Навіть якщо вам здається, що стало легше, вам, імовірно, лише так здається.
— Саме це переконання, саме цю ілюзію люди жадають у глибині душі... — б'юся об заклад, вона б так і сказала. Проте, хоча ці слова відгукуються в мені на якомусь глибокому рівні, є в цьому щось таке, чого я просто не можу прийняти.
Ні.
Я впевнена, що не можу прийняти це лише тому, що це каже саме вона... Я не зважую саму думку, а роблю висновки, виходячи з того, що вона за людина.
Жахливо, чи не так?
Коли річ не у тім, що було сказано, а в тому, хто це сказав, це можна навіть назвати дискримінацією... з іншого боку, якщо я така людина, було б нещиро з мого боку відкидати такий спосіб мислення.
Як чудово було б жити, не відчуваючи до нікого неприязні, як блаженно було б жити без ненависті.
Я це розумію.
Я розумію, не треба повторювати двічі.
Але легше сказати, ніж зробити.
У моєму житті досі було чимало людей, які мені не подобалися, чимало людей, яких я ненавиділа... власне, чи існує взагалі така людина? Хтось, хто міг би вийти перед усім світом і сказати:
— Я ніколи в житті ні до кого не відчував неприязні.
У будь-якому разі, я... Камбару Суруґа... знаю безліч людей, яких терпіти не можу.
І.
Про себе я теж не найкращої думки.
Я бачила достатньо своєї темної сторони, щоб померти від неї.
Щоб убити заради неї.
...Я не дуже вмію роздумувати над речами, або, простіше кажучи, я дурна, тож я не зовсім розумію, але як усі інші з цим справляються?
Не може бути, щоб більшість людей у цьому світі любили себе і вважали себе бездоганними... у кожного має бути щось, чим він незадоволений, щось у собі, що йому не подобається, чи то характер, чи саме життя, чи що завгодно. Кожен мусить іноді впадати в самоненависть.
Ба навіть постійно.
І все ж вони мають прокидатися щоранку і продовжувати в тому ж дусі, так?
Змиритися з цим, знайти в цьому сенс... якби це було можливо, я б хотіла, щоб хтось навчив мене як.
Я не змогла.
Не змогла, тому звернулася по допомогу до диявола.
Я відсікла свою темну сторону, ніби вона була чимось окремим від мене... але те, що я зробила насправді, — це перетворила себе на диявола.
Знайшовши в собі диявола, я взялася його плекати... от і все. Але саме тому, що це було лише це, я думаю, що всі певною мірою роблять те саме.
Це аж ніяк не пом'якшує моїх гріхів... і я не маю ані найменшого наміру тікати від них.
Але я не можу не дивуватися.
Як це роблять усі інші?
...Саме тому, що я хочу це знати, я розповідаю історію про те, яка я дурна. Зрештою, це просто ввічливо — почати першою, якщо хочеш, щоб хтось поділився чимось із тобою.
Ні.
Насправді я в це не вірю.
Цьому правилу етикету мене навчили... це знову вона.
Тож історія, яку я вам зараз розповім, також і її... це моя історія, і її історія.
Я була б вдячна, якби ви послухали.
І якщо можливо, коли ви закінчите слухати, я була б дуже рада почути вашу історію у відповідь.
Я проживаю своє життя дурно...
А як проживаєте своє ви?