Розділ 93: Дзянши Майой - 027

Здоров, Арараґі.

Я чекав на тебе.

Хоча на тебе завжди можна розраховувати, коли треба когось змусити чекати, чи не так?

Цікаво, чи можна це назвати «давно не бачилися»? Зрештою, цей я і той я, якого знаєш ти, — абсолютно різні люди, так само як і ти і той Арараґі, якого знаю я. Або, можливо, радше чужі, ніж просто різні. Хоча, звісно, ти все ще ти, а я все ще я.

Я вирішив, що найкраще буде довірити цього листа Хачікуджі. Молюся, щоб він дійшов до тебе... якщо ти не зневірився в зустрічах з людьми, навіть коли світ у такому стані, то я майже впевнений, що врешті-решт він до тебе дійде.

Бо саме нитки, що пов'язують людей, тчуть гобелен долі.

Але ти ж знаєш, як легко мене може занести, і якщо я й далі грузнутиму в пустих балачках, то незчуюся, як у мене закінчиться папір... у наш час він став дорогоцінним товаром.

Я спробую коротко.

Тож вислухай мене, коротко.

Чесно кажучи, я достеменно не знаю, що ти робив, яким шляхом ішов, куди він тебе привів, ані що ти можеш думати... ти завжди казав, який я проникливий, але навіть я не знаю всього. Я просто випендрювався перед вами, молодими, а насправді світ просто-таки завалений речами, яких я не розумію.

Наприклад, інша доля? Поняття не маю.

Інший світ? Жодних ідей.

Хоча, можливо, краще назвати це іншим рутом.

Для покоління геймерів, для геймерського розуму.

Тож хочу одразу попередити, що інформація, якою я збираюся поділитися, ймовірно, міститиме чимало помилок і неточностей. Будь ласка, виправ їх сам.

Ти ж можеш стільки зробити, правда?

Бо... ти — той Арараґі Койомі, якому вдалося.

Арараґі з мого руту, тобто з цього руту, на жаль, зазнав невдачі... не зміг налагодити конструктивні стосунки з Шінобу і марно згубив своє життя.

Не поганий кінець, а глухий кут.

Це саме по собі трагедія.

Мені жахливо, що мій друг помер просто в мене під носом. Це не означає, що Арараґі цього руту якось стримувався.

Не розчаровуйся в ньому.

Він віддав усе, що мав.

Він ризикував усім, знову і знову.

Так само як і ти.

Звісно, я пишу, виходячи з припущення, що існуєш ти, Арараґі, якому я можу написати... відверто кажучи, це щось на кшталт азартної гри.

Я роблю ставку на можливість існування Арараґі, який налагодив позитивні стосунки з Шінобу, і моє серце гравця калатає в грудях.

Не те щоб я був великим гравцем.

Можливо, такою буде твоя відповідь, коли ти це прочитаєш?

Але це не безнадійна ставка.

Насправді я думаю, це вірна ставка, шанси десь 8 до 2 на мою користь. Достатньо, щоб поставити все, що в мене є, і на додачу власне життя. Бо я відмовляюся вірити, що не існує хоча б одного руту, де тобі все вдалося.

Я хочу, щоб ти поглянув на Хачікуджі, яка, я припускаю, зараз стоїть перед тобою... схоже, що таємничий старшокласник врятував їй життя, коли вона була маленькою дівчинкою.

Вона каже, що одного разу на День матері, коли вона йшла до будинку своєї матері, з якою Хачікуджі була розлучена на все життя через сімейні обставини (хоча, можливо, це перебільшення)... вона переходила дорогу на червоне світло, і її відштовхнули в безпечне місце якраз у той момент, коли її мала збити вантажівка.

Наскільки я розумію, інцидент стався, коли вона тікала від якогось збоченця, який задер їй спідницю і переслідував її... але той факт, що після цього старшокласник допоміг загубленій дитині знайти будинок її матері, здається, справив на неї глибше враження.

Здається, вона страшенно шкодує, що, оскільки тоді вона соромилася незнайомців, то не сказала старшокласнику ані слова подяки.

Хоча, можливо, це було цілком природно.

Враховуючи, що той старшокласник здавався трохи дивним, розмовляв зі своєю тінню і все таке.

Я вже чув цю історію перед Золотим тижнем, коли відбувалися всі ті події з панною старостою (очікую, що все це сталося й у твоєму руті). Тоді я ходив містом, збираючи розповіді про дивини.

Саме тоді я й познайомився з Хачікуджі.

І не тільки вона. Найрізноманітніші люди пам'ятали того старшокласника.

Хачікуджі казала, що коли вони зустрілися, він був сам... але, за більшістю розповідей, він, здається, утворив осередок із двох осіб разом із білявою дівчинкою (іноді маленькою, іноді школяркою середніх класів, яка виглядала так, ніби повернулася з-за кордону).

Справді, найрізноманітніші люди.

Пам'ятали того таємничого старшокласника.

Офісна працівниця, яка тоді була школяркою середніх класів, нещодавно звільнена (через заміжжя) поліціянтка, яка тоді служила в будці поліціянтів, не кажучи вже про водія вантажівки, який стверджує, що саме він ледь не збив дитину.

І навіть ті, хто не мав з ним такого прямого контакту, навряд чи могли забути видовище старшокласника, що ходив, носячи на руках маленьку біляву дівчинку, наче коалу.

Здається, місто тоді було в легкому збудженні.

А чому б і ні?

Як інакше могло бути?

Він був надто таємничим, його особа — надто секретною.

Були навіть розповіді про те, як він ховався за стовпами, стежив за будинками звичайних громадян... хоча це, звісно, були лише безпідставні чутки.

Міські легенди.

Зіпсований телефон.

Страшилки біля вогнища.

І тут до мене дійшло.

Весняні канікули закінчилися, тож на той час я вже знав і Арараґі Койомі, і маленьку дівчинку, на яку перетворилася Ошіно Шінобу... не те щоб Шінобу коли-небудь виходила за межі покинутої будівлі, в якій я влаштував свій щасливий маленький дім.

І вона не була вбудована у твою тінь.

І все ж.

Само собою, це були ви двоє.

Ви двоє, зі свого боку, мабуть, думаєте, що все пройшло без сучка і задирки. Але, як і в науково-фантастичних романах, як би ви не намагалися не вплинути на когось, на історію чи на долю, неможливо не залишити якогось сліду в пам'яті людей.

Вплив, який люди можуть мати на історію... навіть одна людина, або одна річ... жахливо глибокий.

Звісно, ми можемо не пам'ятати когось, кого просто проходимо повз на вулиці.

Ми можемо навіть не усвідомлювати їх як частину пейзажу, як щось більше, ніж подих вітру.

Як ми забуваємо деяких однокласників з початкової школи, коли переходимо до середньої... і забуваємо деяких однокласників з середньої школи, коли переходимо до старшої... але навіть якщо ми не можемо пригадати той факт, що були з ними в одній кімнаті, ця пам'ять все одно залишається похованою в наших серцях.

Навіть якщо вона не залишається в розумі, вона залишається в серці.

І це має впливати на наше життя.

Історія. Світ.

Ваші сліди залишилися в цьому світі.

Хоч і розкидані.

І мені вдалося їх зібрати.

Як історії про привидів.

Як перекази про дивини.

Звісно, я не знаю всіх подробиць, але б'юся об заклад, що той Арараґі... не Арараґі з цього руту, якого я знаю, а ти, Арараґі, що читаєш цього листа... здійснив стрибок у часі, щоб врятувати Хачікуджі, так? Ти використав силу Шінобу, щоб стрибнути в минуле і врятувати Хачікуджі? У твоєму руті Хачікуджі, мабуть, загинула в тій аварії, і лише після її смерті ти з нею познайомився, тож ти зглянувся над нею, і так, ти спробував змінити минуле.

Тобі не треба це приховувати.

Тобі не треба соромитися.

Я навіть не звинувачую тебе за саму подорож у часі.

Насправді у мене ніколи й думки не було тебе звинувачувати.

Якщо ти думаєш, що зруйнував світ, врятувавши Хачікуджі, то ти глибоко помиляєшся.

Ти в цьому питанні сильно промахнувся.

Можливо, це й був важливий фактор, але першопричини мають свої межі. Бо Арараґі, або я, або Ханекава цього руту мали б знайти спосіб це обійти.

Не те щоб твій вплив на історію не був колосальним.

Але ми, які, зрештою, володіємо такою ж колосальною силою впливу на події, мали б щось зробити з твоїм колосальним впливом.

І хоча я казав Шінобу, що краще не намагатися подорожувати в часі, я ніколи не очікував, що Шінобу кожного руту буде цього дотримуватися.

Особливо.

Шінобу, яка мала з тобою позитивні стосунки...

Я був майже впевнений, що якщо щось трапиться, ви скористаєтеся цією можливістю.

Хоча сумніваюся, що ви б використали її з такої безглуздої причини, як незакінчена літня домашня робота, ніби ти Нобіта чи щось таке.

Як ти там?

Все ще зі мною?

Якщо втомився читати, як щодо класичного жарту від Ошіно прямо тут?

Гарааазд, тоді продовжимо.

Твоя справа на життя і смерть окупилася, і, як бачиш, Хачікуджі все ще жива... однак я хочу, щоб ти усвідомив, що ця Хачікуджі — не та сама Хачікуджі, яку ти знаєш.

Я не кажу про різницю між життям і смертю.

Вона — Хачікуджі з іншого руту.

Мій власний неповторний аналіз міських легенд, якими ви двоє стали, приводить мене до думки, що у вас є деякі хибні уявлення щодо подорожей у часі.

Я намагався пояснити це Шінобу як слід, але, здається, вона не дуже слухала.

У твоєму руті теж.

Що поробиш?

Вона, мабуть, пропускала повз вуха те, що я казав, у кожному руті, принаймні на цю тему.

Що я хочу підкреслити насамперед, на самому початку, гучним голосом, так це чітку істину, що абсолютно неможливо змінити долю за допомогою подорожей у часі.

Долю можна змінити.

Її можна змінити мисленням людини.

Але її не можна змінити подорожжю в часі.

Бо подорож у минуле, або принаймні той тип подорожі в минуле, який здійснила Шінобу, — це не подорож у просторово-часовому континуумі... це ніщо інше, як подорож до зовсім іншого континууму.

Це не рух з майбутнього в минуле, а рух з одного світу в інший.

Рух з одного руту в інший.

Я знаю, що ризикую ще більше все заплутати, кажучи це, але для вас двох ця часова лінія, ця зруйнована Земля, є паралельним світом.

Іншим світом.

Тож заспокойся, мій успішний Арараґі.

І моя успішна Шінобу.

Ваш світ чудово собі живе, абсолютно не зруйнований.

Ти думаєш, світ, у якому тобі все вдалося, міг би піти шкереберть? Смішно.

На тебе, Арараґі, все ще чекає світ, у якому найбільша твоя турбота — це підготовка до іспитів.

Слава богу, правда?

Але б'юся об заклад, ти не зрозумієш, якщо я просто скажу тобі результат, Арараґі, тож дозволь мені пояснити все з самого початку.

Це насправді не так вже й складно.

По-перше, я хочу, щоб ти уявив нескінченні світи.

Величезну кількість світів, вишикуваних пліч-о-пліч.

Паралельні світи.

Паралельні рути.

Думаю, допоможе, якщо ти уявиш дороги навколо Нагої.

Назвемо світ, де ти й Шінобу налагодили позитивні стосунки, рутом А, а цей зруйнований світ — рутом Б... ні, якщо ми так зробимо, ти почнеш думати, що кількість світів скінченна, тож як щодо того, щоб трохи віддалитися і назвати цей світ рутом X.

Ти перемістився з наміром стрибнути назад у минуле... на одинадцять років у минуле, руту А. Одинадцять років — це не більше ніж припущення, але ти, що з'являєшся в міських легендах, здається, був у шкільній формі, тож я припускаю, що ти перемістився, ще бувши старшокласником.

Якщо тебе залишили на другий рік, це, звісно, інша історія.

Але опинився ти не на одинадцять років у минулому руту А, а на одинадцять років у минулому руту X. І, кажучи прямо, коли ти перетнув рути, поняття часу втратило будь-який сенс.

Час не має значення між континуумами.

Уяви це як перехід по діагоналі на пішохідному переході... але потім, коли ти досяг своєї мети, твій рух був вертикальним, залишаючи минуле руту X і прибуваючи на одинадцять років пізніше в тому ж руті... іншими словами, у цьому сьогоденні.

Подорожуючи в майбутнє, можна залишатися в межах одного руту... може, ти чув про це від Шінобу? Що подорож у минуле споживає більше енергії, ніж подорож у майбутнє, або є складнішою, чи щось таке...

Тепер щодо того, чому ви двоє взагалі опинилися в руті X... чому ви обрали цей рут «зруйнованого світу» з усіх безмежних можливостей: ймовірно, тому, що з усіх безмежних світів цей світ є чи не єдиним світом, де «Хачікуджі Майой виживає».

Я можу уявити, де Шінобу могла створити часовий тунель... мабуть, у храмі Кіта-Шірахебі. В яблучко, еге ж? Той храм, де ти виставив Сенґоку на весь світ у її шкільному купальнику.

Я припускаю, що Шінобу використала тамтешні торії.

Бо якби вона не використала тамтешню енергію, маленька Шінобу нізащо не змогла б здійснити міжвимірний стрибок.

У моєму руті я там щось змайстрував, щоб поглинати духовну енергію, аби її не можна було використати для таких цілей, але я з руту, де у вас із Шінобу позитивні стосунки, мабуть, не був би таким обережним.

Однак, якщо подивитися на це з більш цілісної перспективи, я, мабуть, залишав тобі, залишав вам обом, простір для вибору, чи використовувати духовну енергію того місця, як частину моєї ідеології балансу.

І коли ти проходив крізь торії, ти, мабуть, слухав Шінобу одним вухом, чи не так?

Тож ти дозволив прослизнути деяким стороннім думкам.

Наприклад...

Чи не міг би існувати світ, де доля дозволила Хачікуджі жити? Щось таке.

Якщо ти, пов'язаний з Шінобу, подумав щось подібне, ця думка стала б твоєю навігаційною системою, і раптом причина, чому ти опинився в цьому руті X, стає надто очевидною.

Бо поки Шінобу тисне на педалі... ти тримаєш кермо.

Як тобі мої міркування?

Я вгадав?

Чи, може, я помиляюся?

Ну, якщо так, то я залишу тобі розібратися з цією частиною.

І навпаки, не буде неправдою сказати, що саме тому, що ти бажав виживання Хачікуджі, цей рут існує як такий... бо якби ти не врятував її після стрибка в часі на одинадцять років у це минуле, вона б тоді померла.

Це той випадок, коли навіть я не сказав би, що вона просто взяла і врятувалася сама.

Твої дії не зруйнували світ.

Точніше, твої дії самі по собі не зруйнували світ.

Але порятунок Хачікуджі — це твій власний тріумф... ти маєш пишатися.

Хахаха, це дивне відчуття... Знаючи, що ти Арараґі з іншого руту, я чомусь не проти похвалити тебе прямо. І не тільки тому, що ти Арараґі, якому вдалося.

Ось чому, Арараґі.

Якщо ти читаєш цього листа... чорт, коли я так кажу, я, мабуть, уже мертвий, але за таких обставин, хто знає? Можливо, я ще живий, хоча це не має значення... уявлення Шінобу про те, що подорож у минуле і подорож у майбутнє — це одне й те саме, або схожі речі, означає, що ви, хлопці, помилково опинилися тут, у цьому руті X.

І якщо я не помиляюся, це також означає, що ви, хлопці, прочитаєте цього листа.

Бо, встановлюючи координати й повертаючи кермо, я очікую, що ти побажав побачити «світ, де ми з Хачікуджі ніколи не зустрічалися».

Додай до цього хибні уявлення Шінобу, і є надзвичайно висока ймовірність, що ти тут, читаєш мого листа.

Я маю абсолютну впевненість.

Що ця азартна гра окупилася.

Тож у мене є до тебе прохання, Арараґі... і до тебе, Шінобу.

Чи не могли б ви врятувати світ?

Я уявляю, що ви вже зрозуміли, що Кісшот Ацеролаоріон Гартандерблейд зруйнувала цей світ, але чи усвідомлюєте ви, що вона все ще жива, загрожуючи тим небагатьом, що залишилися від людської раси?

Її спроба самогубства провалилася.

Вона жива.

Хаха, ти думав, вона вбила себе, що вона вже мертва? Не те щоб це не було цілком розумним припущенням.

Але вона зазнала невдачі.

І невдачею була не тільки її спроба самогубства... її спроба створити рабів теж провалилася. Мабуть, її планом було зруйнувати світ, перетворивши кожну людину на вампіра, але не можна так грубо створювати рабів.

Часто, коли ти намагаєшся перетворити когось на вампіра, це не вдається, і вони впадають у шаленство.

Навіть для неї... навіть для неї, на піку її сил, деякі речі можливі, а деякі ні. Я маю на увазі, до цього моменту вона за все своє життя створила лише двох рабів, включаючи тебе, тож її ідеальне бачення вампірів, що розмножуються як кролики, виробництва величезної кількості рабів миттєво, ніколи б не спрацювало в першу чергу.

Раби — це відгалуження вампіра, який їх створює, саме тому, з тієї ж причини, що клітини деградують при повторенні процесу клонування... її план був приречений на провал.

Виробництво невдалих вампірів.

Тобто зомбі, яких ви, мабуть, уже бачили. Досить дивовижно, чи не так?

Я припускаю, що ти можеш помилково вважати, що Шінобу вдалося вчинити самогубство, і саме тому її раби з'їхали з глузду. Але вони не успішні продукти, вони невдалі.

Вони не з'їхали з глузду в кінці, вони були такими з самого початку.

Це єдина причина... чому взагалі залишилися ті, хто вижив.

Людство не мало б шансів проти вампірів.

Але оскільки це були зомбі, нам ледве вдалося протриматися... поки що.

До речі, Гартандерблейд ховається з моменту своєї невдалої спроби самогубства, і я зараз полюю на неї.

Само собою, вона... залізокровна, палкокровна, але холоднокровна вампірка, та, що відома як вбивця дивин, наймогутніша вампірка... нестримна, навіть на межі смерті.

У її броні немає щілин, які можна було б використати, як це було під час весняних канікул.

Залишилося дуже мало, що я можу зробити. Я маю намір об'єднатися з нашим спільним другом, жорстоким онмьоджі, або, можливо, з шахраєм, щоб здійснити останню самогубну атаку, але це, ймовірно, ні до чого не призведе.

Усе людство, хоч і зомбоване, проте, не є повними рабами Гартандерблейд. Вони, так би мовити, неповні раби.

Можна назвати цих невдалих вампірів «майже вампірами».

З цієї причини... їх можна відновити.

Їхню людяність можна відновити.

Якщо, за збігом обставин, моїй команді вдасться її перемогти... тоді все зомбоване людство, всі, хто перетворився на дивини, повернуть свою людяність, і цей мертвий світ можна буде відродити.

Думаєш, я можу назвати це надією?

Це, безумовно, шалено оптимістично.

Бо коли Гартандерблейд береться за справу серйозно.

Коли Гартандерблейд божеволіє.

Ніхто не може її зупинити... ніхто, крім вас двох.

Ніхто, крім тебе, бо ти — це вона.

Але ти, мабуть, думаєш: «Ми ніяк не зможемо зупинити вампіра на повну силу, коли наша власна вампірська природа така слабка».

Якщо так, то добре.

Я не можу тебе змусити.

Бо це не твій світ гине.

Але, Арараґі.

Поглянь на жінку, яка доставила тобі цього листа.

Це та Хачікуджі, яку ти врятував.

І її теж врешті-решт вистежать і вб'ють ті зомбі, якщо світ так і буде продовжуватися... бо хоч вона й розумна, і сильна, я навчив її лише найнеобхіднішого, щоб вона вижила достатньо довго, аби знайти тебе. Зрештою, вона просто звичайна людина.

Чи не залишить це гіркий присмак у роті, Арараґі, покинути життя, яке ти вже одного разу врятував?

Прохання врятувати світ — це лише моє егоїстичне прохання, тож не соромся його ігнорувати.

Але, Арараґі.

Принаймні врятуй дівчину, що стоїть перед тобою.

Твій дорогий друг,

Ошіно Меме

p.s.: До речі, за дивним збігом обставин, Арараґі тут, у руті X, почав зустрічатися з Сенджьоґахарою, але цікаво, з ким ви, солоденькі, у своєму власному світі?