Тієї ж миті я впав і, звісно, повернувся... але зіткнувся з нявеликою проблемою.
Коротко кажучи, дивинявка, ня якій я заснований, Шкідливий кіт, — один із найслабших йокаїв, більш-менш марний у бою.
Я ня боєць.
Тож збиралося питання: як мені протистояти Тиранічному тигру, дивинявці з величезною свободою і без жодної основи? (Так, я знаю, що, можливо, так не використовують фразу «збиралося питання», але хіба це має значення? Я знаю, що вживаю її неправильно, але ви ж розумієте, що я маю на увазі! Навіщо мені повертатися й вигадувати, як сказати це інакше?! Тут ситуація «з'їж або з'їдять тебе»!!)
Можливо, я й няродився першим, але я навіть не був упевнений, чи можна назвати Тиранічного тигра моєю молодшою сестрою. Дивинявки можуть бути дивними, гаразд?
Моя нявлодарка описувала того людиська та його сестер як трійнят, няроджених окремо, і я відчував те саме щодо себе, моєї нявлодарки та Тиранічного тигра... але Тиранічний тигр точно не здавався наймолодшим із нас трьох.
Зрештою, стрес народжується з емоційного тертя... тож якщо Тиранічний тигр мяв рацію і моя нявлодарка була джерелом, з якого він черпав сили, то джерелом, з якого черпав сили я, міг виявитися сам Тиранічний тигр.
Можливо, я й народився першим, але це ня означало, що Тиранічний тигр ня міг існувати першим.
Тож нявіть просте порівняння могло б поставити Тиранічного тигра вище за мене, Чорну Ханекаву, як дивину. Щоб ще більше ускладнити ситуацію, Тиранічний тигр був також моїм няступником.
Кажуть, що чим пізніше створені машини, як-от комп'ютери, тим вони кращі, правда?
І якщо слідувати тій самій логіці, я ніяк ня міг перемогти Тиранічного тигра звичайними методами.
І, природно, моя нявлодарка була досвідченішою у створенні дивин, коли створювала тигра... і тому це був тигр, як і йшлося в записці.
Будь-хто міг побачити, хто переможе в бійці між котом і тигром.
Будь-хто міг побачити.
Від цього хотілося відвести погляд.
...Але моя нявлодарка ня відводила погляду... вона дивилася прямо в обличчя нябезпеці, тож я ня міг підібгати хвіст і втекти.
Зрештою.
Шкідливі коти — це коти без хвоста...
— Фух...
Я ухилився від іклів Тиранічного тигра, ледь уникнувши смерті... і прослизнув під його гігантське тіло, ніби прямуючи просто в лігво звіра.
Моя стратегія полягала в тому, щоб використати його розмір проти нього ж.
Знаєте, є приказка, що загнаний у кут щур може вкусити й кота, то що поганого в тому, що кіт вкусить тигра? І... також!
— Мрр... АВВВ!
У мене дещо було.
Моя таємна зброя як Шкідливого кота... моє висмоктування енергії!
Воно зявжди спрацьовувало нязалежно від супротивника, нявіть проти дивинявок... тож я міг досягти своєї мети, якщо висмокчу енергію з Тиранічного тигра і поверну її своїй нявлодарці.
Прохання моєї нявлодарки.
Тоді я зможу його виконати.
Звісно, це був досить жорстокий спосіб повернути втікача додому, але ми могли б усе обговорити, коли всі будемо там.
Немає чудодійних ліків проти сімейних проблем.
Це ня так, що можна помиритися з родиною за одну мить, як у якійсь мелодраматичній баняльній побутовій драмі... вісімнядцять років няша нявлодарка постійно відпускала й була відпущена.
Ми ня могли просто повернутися до того, як усе було.
Ні, у нас ніколи й ня було місця, куди повертатися.
Ням доведеться будувати все з нуля.
Сьогодні був лише перший крок до цього... і тому.
Я опинився під черевом Тиранічного тигра... і обійняв його.
Усім своїм тілом.
З усієї сили.
Я подбав про те, щоб якомога більша поверхня мого тіла торкалася Тиранічного тигра, аби максимізувати ефективність мого висмоктування енергії.
— Ммф...
— Мрр... РААААААААААААААААА!!
Там, де простогнав Тиранічний тигр... я заверещав на повні груди.
Ня для того, щоб підбадьорити себе, ніби кажучи, що ніколи ня відпущу.
Ня для того.
Хоча моє висмоктування енергії, моя особлива здатність як дивинявки, була єдиним шансом перемогти Тиранічного тигра, її використання також ознячало, що треба було подумати, яка особлива здятність як дивинявки була у нього.
Вогняна дивинявка.
Тиранічний тигр.
Є три можливі варіанти.
Найпростіший для розуміння сучасними людьми варіант — це те, що можна нязвати пірокінезом, коли достатньо було лише подумати «гори», щоб щось загорілося, що робило це ближчим до екстрасенсорної здатності, ніж до феномену дивинявки. Тож це більше схоже ня людську нявичку, ніж на здатність дивинявки? (Якщо відкинути питання, чи вірите ви в екстрасенсорику.) Я б справді нічого ня зміг вдіяти, якби Тиранічний тигр нясправді використовував пірокінез для створення вогню... бо незалежно від того, чи був би це я, чи хтось інший, ти перетворишся ня попіл, щойно потрапиш у його поле зору.
Однак саме з цієї причини я ніколи ня вірив у такий варіант, і, власне, нявіть коли ми розмовляли, жодна частина мого тіла чи навіть одягу не загорілася, до того ж його перша атака була тваринним укусом. Цей варіант я вже міг відкинути.
Отже, варіант номер два.
Ще один, який легко зрозуміти, або, можливо, легко уявити: Тиранічний тигр дихає вогнем із пащі... або випускає полум'я з пазурів, щось у такому дусі. І оскільки це поєднується з укусами та дряпанням, це відповідало образу хижака.
Вогнядишні монстри постійно з'являються в аніме та фільмах про чудовиськ, так? Тож з цього погляду, це була найімовірніша причина, чому Тиранічний тигр міг створювати вогонь.
Що ж, це був варіант, ня який я сподівався.
Але я помилявся.
Це був не перший варіант, найгірший з усіх...
Але це був третій варіант.
— Няв... гаряче, гаряче, гаряче!!
Я ледь ня відірвав обидві руки від тулуба Тиранічного тигра, але усвідомив, що роблю, і ледве стримався.
Від того, що тепер палало.
Від тулуба Тиранічного тигра.
— То ось який тут варіант. Усе твоє тіло — це полум'я... Я мяв би здогадатися!
Хоча й існують деякі вогнядишні дивини, це був більш поширений спосіб!
Моя нявлодарка — прихильниця правил, тож, звісно, воня дотримувалася прецеденту, створюючи дивину!
Воня ня збиралася хизуватися своєю оригінальністю, воня збиралася бути ортодоксальною...
Її дивинявка була дивним і підозрілим вогнем!
— Це марно, коте, — сказав Тиранічний тигр. — У природі звіра боятися вогню. Не кажучи вже про те, щоб хапатися за полум'я... твої дії відхиляються не лише від дій дивини, а й від будь-якої істоти.
Він звучав... спокійно.
Звісно, що так.
З тієї ж причини, з якої та вампірка... Ошіно Шінобу... могла сидіти в моїх обіймах і виглядати жвавою, хоча моє висмоктування енергії діяло ня все, до чого я торкався, хотів я того чи ні.
Іншими словами, хоча моє висмоктування енергії, ня перший погляд може здатися няпереможним, у нього є слабкість.
Або, можливо, варто сказати, конструктивний недолік.
Необхідний конструктивний недолік.
Якби моя ціль мала майже няскінченний запас енергії, поглинання її всієї було б схоже на спробу висушити дамбу... і хоча я не думав, що енергія Тиранічного тигра як втілення темних емоцій няшої нявлодарки могла зрівнятися з вампірською, все ж.
Все ж, його енергія була схожа ня теплову енергію.
Буквальне полум'я.
Було ясно як день, що мене підсмажать заживо, перш ніж я зможу все поглинути...
— Ой, стулися! Звісно ж я це зняю!!
Саме тому.
Саме тому, що це було ясно як день... я закричав.
Я завив... як кіт.
— Няважливо, няскільки я дурний! Я приняймні зняю, що кіт ня переможе тигра!
Хоча загнаний у кут щур може вкусити кота... зрештою, це лише укус.
Ня те щоб щур міг перемогти чи відбитися від кота.
Він просто розлютить кота, а потім його з'їдять, правда?
І тепер те саме було зі мною.
Чесно кажучи, я й наполовину не вірив, що це висмоктування енергії спрацює, що це буде мій шанс... Я знав, що це навіть не азартна гра.
Я просто вдавав, що не знаю.
— У такому разі, — запитав тигр. Він подивився на мене, що жалюгідно звисав з його живота, і запитав. — У такому разі, чому... чому це робити? Це безглуздо. Це нерозважливо. Це марно.
— Бо, — сказав я, — няша нявлодарка попросила мене.
— ...
— Попросила мене.
Ти, мабуть, не зрозумієш.
Ти щойно народився, ти, мабуть, не зрозумієш.
Ти ня розумієш, як мене тішить, коли няша нявлодарка, яка завжди хоче все робити сама, покладається ня мене... як мене тішить, коли няша нявлодарка, яка завжди нямагається все робити сама, покладається ня мене без жодних думок про сором чи честь, про те, як це виглядає чи як це її характеризує... коли я був простим котом, якого переїхала автівка.
І вона безсоромно поклалася ня мене.
Вона нязвала мене своєю молодшою сестрою.
Вона нязвала мене своєю сім'єю, розумієте.
— Вона попросила мене розібратися з цим... розібратися з тобою!
І... я подумав, дивлячись на дім «Тамікура».
Сенджьоґахара Хітаґі теж просила мене про те саме.
Вона просила мене подбати про мою нявлодарку...
— ...НЯЯЯЯЯЯЯЯЯВВВВ!
Я.
Я ще міцніше вчепився в тулуб Тиранічного тигра, такий гарячий, що я й уявити не міг, якої він температури... і занурив у нього голову, ніби терся об нього щокою.
Мій одяг давно згорів у полум'ї.
Гаряче. Гаряче. Гаряче. Гаряче.
Гаряче. Гаряче. Гаряче. Гаряче.
Здавалося, що я обіймаю сонце.
І, власне, можливо, саме це я й робив.
Я бачив, як полум'я накопиченої заздрості моєї нявлодарки збирається в масу такого масштабу... ось чому.
Я мусив усе це поглинути.
Чим гарячіше воно було, тим більшим воно було.
Чим більше я ня міг його відпустити...
Тим більше я мусив за нього триматися.
Ось що я відчував.
— Мрр... АААААААААААААААААААААААААААААААААААВВВВ!
— Замовкни.
Вшух.
Тиранічний тигр обтрусився, ніби був мокрий... і цього було достатньо, щоб відкинути мене.
Моє тіло врізалося в сусідню бетонну стіну.
— Няв!
Почувши власний крик, я ледь ня зняпритомнів на мить від раптової зміни температури.
Ні. Я ня міг зараз зняпритомніти.
Я був практично весь у вогні.
Якщо я втрачу свідомість у такому стані й перемкнуся нязад ня свою нявлодарку, вона, ймовірно, помре на місці від опіків усього тіла... Я міг якось витримувати цю температуру лише тому, що був дивинявкою.
— Гх...
Все ж... яка дивовижна сила.
Я був нічим у порівнянні.
Може знаєте, є така дивинявка, що добре бореться в сумо, відома як баке-но-хі, зміняне полум'я (звучить безглуздо, хіба ні?)... але він був таким же жахливо могутнім, як і ті.
Дідько...
Мені ледве вдалося зялишитися при тямі, бо однієї атаки вистачило, щоб мене знерухомити.
Я й пальцем ворухнути не міг.
Справді?
Я підготувався, прийшов сюди готовий до атаки, і подивіться, що сталося... от же ж нявдача.
Н'я-хаха.
З іншого боку, те нябридливе людисько завжди так ризикувало своїм життям... воно, мабуть, уже багато билося.
Зі сльозами на очах.
Кричачи про нячесну гру.
І плачучи.
Зняєте що.
Я б хотів, щоб моя нявлодарка теж плакала...
Якби їй було сумно.
Якби їй було самотньо.
Якби їй було гірко.
Хтозна, можливо, їй ня довелося б народжувати мене чи Тиранічного тигра... і все могло б скластися добре.
Ні, можливо, все було нявпаки.
Чи могла моя нявлодарка ня плакати, бо ми існували?
Що ж, так. Це мало сенс.
Якщо і є такі молодші сестри, як ми.
То найстаршій з трьох не можна плакати...
— Яка слабка істота. Тож це вже кінець? — сказав Тиранічний тигр.
Безвиразно.
Без емоцій.
Шиплячи... він підкрався до мене.
— Твоя вдячність чи як ти це називаєш... це все, чого вона була варта?
— ...
— Хмф. Дуже добре. Тоді, як акт доброти від одного народженого з тієї жінки до іншого, я особисто затягну тебе в пекло.
Вогняна маса спокійно бурмотіла якісь справді страшні речі.
Пекло?
Цікаво, няскільки це було б краще за жахіття.
Все ж, скільки разів це вже буде... я ня хотів знову помирати.
Мене переїхала автівка, і я помер.
Мене перемогла моя нявлодарка, і я помер.
І тепер усе скінчилося, і з цим тигром теж?
Скільки разів я буду помирати?
Кажуть, що смерть — єдині ліки проти дурості, але це брехня.
Я завжди залишуся дурним, б'юся об заклад...
— Ааа. Хоча це справді зробило мене щасливим.
Можливо, це те, що можна нязвати моєю природою як істоти, але, дивлячись на Тиранічного тигра, що обережно наближався до мене, остерігаючись мого висмоктування енергії...
Я пробурмотів.
Чи були це мої передсмертні слова?
Ні.
Я просто не вмів програвати.
— Бій ня життя чи ня смерть з тобою, і все, що мені вдалося — це відкласти цей підпал на десять секунд... Не можу терпіти, який я слабкий.
— Я ж тобі казав, — відповів мені Тиранічний тигр.
Справді не було жодних сентиментів.
Бурливі емоції... позбавлені сентиментів.
— Це безглуздо. Це нерозважливо. Це марно.
— Це було безглуздо. Це було нярозважливо. Це було мярно.
Ааа....
Зрештою, я так і не змогла цього сказати.
Хоча я так сильно його кохала.
Кохала так сильно, що стала монстром.
Я так і не змогла сказати Арараґі, що кохаю його...
— Це було безглуздо. Це було нерозважливо. Це було марно...
— Це неправда, Ханекаво.
І тоді.
Тієї миті... довгий меч злетів з нічного неба.
Він пронизав шию Тиранічного тигра, пришпиливши його до землі.
Ця велична катана... я зняв її.
Я зняв, що це таке.
Обрій серця... зачарований клинок Кокороватарі.
Вбивця дивинявок, няперевершений за всю історію...
— ...гх!
— Можливо, це було безглуздо. Можливо, це було нерозважливо. Але... це не було марно. Якби ти не ризикнула своїм життям і не затримала цього тигра від спалення цього місця на десять секунд, я б не встиг.
Його темне волосся так сильно відросло з весняних канікул.
Його тіло було маленьким і підтягнутим.
Він уже був у лахмітті, від шкіри до одягу, і йому бракувало одного черевика.
Які жахливі муки та випробування він, мабуть, пережив, щоб стояти тут зараз... його зовнішній вигляд говорив сам за себе.
— І це змусило б мене плакати.
Тоді, все ще тримаючи руки на руків'ї.
Арараґі... усміхнувся.
Розділ 64: Тигр Цубаси - 064
Том 1
