— Вогонь? Про що я думаю, коли чую це слово? Хіба не очевидно? Про палаюче серце, що живе в моїх грудях, — відповіла Карен на моє запитання з дещо хвацьким виглядом. Впевненість у її голосі змусила мене подумати, що вона відповідала на це питання досить часто.
Швидше, ніж я могла собі уявити.
Ніби вона відповіла ще до того, як я запитала.
— Тож, якщо коротко, це пристрасть, — сказала вона.
— Хм…
Я чула, що ми будемо грати в карти, і очікувала на покер, блекджек, сімки чи якусь іншу подібну гру, але, на мій подив, Цукіхі запропонувала, щоб ми всі збудували свій власний картковий будиночок.
Правила були такі: ми ділимо десять колод, і переможе той, хто найшвидше збудує найвищий будиночок.
Вибачте, але це не весело.
Це було схоже на гру з кубиками, тільки без більшої частини творчості.
Принаймні, це не було схоже на заняття для компанії… але, можливо, це те, що називають розривом поколінь.
Все ж, це був визначений час і місце для нас трьох, щоб пограти в карти. Я не могла схалтурити, тож будувала трикутники з карт, ставлячи два запитання, замасковані під світську бесіду.
— У такому разі, про що ти думаєш, коли чуєш слово «полум'я»?
— Палаюча пристрасть, що ще гарячіша, — заявила Карен. Вона справді була в цьому впевнена. — Справедливість. Одним словом, справедливість.
— Хмм. Зрозуміло. — Я невиразно кивнула, невпевнена до контрасту. Принаймні, це не було визначення, з яким я могла б погодитися у своєму нинішньому психічному стані. — Тож саме тому ви називаєте себе Полум'яними сестрами?
— Саме так! — підтвердила Карен. — Полум'яні сестри, або, іншими словами, сестри справедливості!
— Якщо бути точною, то вона абсолютно неправа.
Твердження Карен було безтурботно заперечене Цукіхі, яка сиділа поруч із нею.
Заперечене з усмішкою.
Як нещадно.
— Нас називають Полум'яними сестрами, бо в наших іменах є символ «вогню», от і все. Мені навіть шкода, наскільки проста причина. Нас так називають ще з початкової школи. Ще до того, як ми почали діяти в ім'я справедливості.
— Справді? — запитала Карен, схиливши голову.
Здавалося, її пам'ять була туманною.
Я знала, що, ймовірно, так і є, але гадаю, це краще, ніж якби вони назвали себе так, як це зробив Дует Вальгалли.
— До речі, особисто я асоціюю слова «вогонь» і «полум'я» з романтичним коханням, — сказала Цукіхі.
— Кохання.
Справді.
Насправді історія про Ошічі-бакалійницю теж стосувалася романтичного кохання, хоч і трохи відхилялася від теми… і також було звично говорити про чиєсь «палке кохання».
...
Потім відвернуло мою увагу від думок те, як неймовірно швидко Цукіхі будувала свій картковий будиночок. Вона була неперевершеною, коли справа доходила до завдань, що вимагали точності.
Здавалося, вона володіла невимушено надзвичайною силою концентрації.
Насправді я грала в цю гру в асоціації зі словом «вогонь» сама, ще по дорозі з парку… але сама ні до чого не додумалася.
Мені спадали на думку лише слова, що, здавалося, не влучали в ціль, як-от «червоний», «спека» чи «цивілізація».
Одна людина може придумати лише стільки варіантів, брак уяви… не могло бути, щоб я залишилася з порожніми руками через якусь таку банальну причину.
Я, мабуть, думала так, щоб навмисно уникати слова, яке виявилося б вирішальним.
Мої думки рухалися так, щоб уникати будь-яких натяків.
Тож замість того, щоб продовжувати роздумувати самій, я перейшла до пошуку відповіді, граючи з Карен та Цукіхі, але…
— Романтичне кохання, так?
Це справді було те, що мій розум не асоціював би з «вогнем»… навіть коли я думала про історію Ошічі… але, як і у випадку зі «справедливістю», це не влучало в ціль.
Чомусь це здавалося… не тим.
Цукіхі мило кивнула мені.
— Угу. Ти можеш не знати, але Полум'яні сестри не лише діють в ім'я справедливості. Ми також даємо поради щодо кохання.
— Даєте?
Це я справді чула вперше.
Арараґі завжди наголошував, що вони «захисниці справедливості», тож я припускала, що це їхня основна сфера діяльності. Тепер, коли я про це думаю, вони були чимось на кшталт обличчя нашої місцевої жіночої середньої школи (що справді є дивовижним досягненням), і насправді здавалося, що це мало б більше сенсу бути їхнім основним напрямком.
— Угу. Ми навіть давали нашому старшому братові поради щодо його романтичних справ.
— Що? Арараґі?
Он як.
Арараґі просив у своїх молодших сестер поради щодо кохання…
Це було моторошно.
— О. Так, здається, було. Це було десь у травні? — втрутилася Карен, риючись у спогадах. — Здається, він запитав нас щось наївне, на кшталт, що означає бути закоханим.
— Хах… Тож, гадаю, це означає, що він звертався до вас за порадою щодо Сенджьоґахари?
Якщо не брати до уваги, наскільки надійною була пам'ять Карен, то так і мало бути, якщо це було в травні.
Ті двоє вперше вирішили почати зустрічатися на День матері в парку, який я щойно відвідала… хоча тоді я помилково думала, що вони зустрічалися й до того.
…Хм?
Що це за неприродне відчуття?
Ніби я щось забула… чи радше, легке відчуття, ніби мої думки силоміць вимкнулися, і я стрибнула прямо до найзручнішого висновку, який змогла знайти.
Невже я… знову відвела погляд?
— Хмм, не знаю. Це було давно, і я забула, про що він говорив. Я навіть не пам'ятаю, що ми йому сказали, — сухо мовила Цукіхі.
Але її тон також створював враження, ніби вона щось замовчує.
Насправді на відміну від Карен, Цукіхі, здавалося, якось підозріло ставилася до моїх запитань… або була спантеличена ними.
Ніби не могла мене розкусити.
Це, звісно, мало сенс… якщо хтось, хто залишився без даху над головою після пожежі в будинку, починає розпитувати, що у вас асоціюється зі словом «вогонь», не треба бути стратегом, щоб зрозуміти, що це неприродно.
— Гнів також здається «вогняним» словом, але це пов'язано з тим, що Карен сказала про справедливість. Для неї справедливість — це гнів.
— Саме так! — знову заявила Карен.
Так енергійно, що її картковий будиночок розсипався (хоча вона збудувала лише другий поверх).
Оце так звести нанівець увесь прогрес.
— Іншими словами, гнів дорівнює полум'ю, а полум'я дорівнює справедливості!
— Гадаю, в будь-якому випадку, можна сказати, що ми з Карен думаємо про палкі емоції.
— Палкі емоції…
Хмм.
З іншого боку, фрази на кшталт «заморожена справедливість» і «холодні почуття романтики» звучали так, ніби мова йде про швейну машинку на операційному столі, тож слова Цукіхі мали принаймні більше сенсу, ніж слова Карен…
Але чи були в мені якісь «палкі емоції»?
Палкі… гарячі… спека… ні.
Це якось не те.
— Взагалі-то, стривай, Цукіхі. Що ти маєш на увазі? Якщо щось і дорівнює справедливості, то це палкі емоції, — вчепилася Карен у зауваження сестри.
Здавалося, старша сестра була більше прив'язана до справедливості… Я розуміла, що зазвичай саме Цукіхі, молодша сестра, була більш захоплена їхньою роботою, але мені здавалося, що вона просто підігрувала Карен.
Це була проста для розуміння схема, коли старша сестра впливає на молодшу… але, не маючи братів чи сестер, мені було важко зрозуміти ці прості для розуміння стосунки.
— Мм, так, ти права. — І, можливо, з цієї причини Цукіхі підтримала сестру, перш ніж продовжити. — Все ж, Карен, твої почуття до Мідзудорі — це не справедливість, але вони все одно палкі, чи не так?
— Хмм. Мабуть. Даруй, я була неправа.
Карен перепросила.
Як ненормально прямолінійно.
Вона була настільки поступливою, що я могла зрозуміти занепокоєння Арараґі… звичайно, таку, як вона, хтось на кшталт пана Кайкі міг би обдурити за бажанням.
Стривайте, а хто такий Мідзудорі?
— Хлопець Карен, — відкрито відповіла Цукіхі, коли я запитала. — До речі, мого хлопця звати Росокудзава.
— Га? Що? У вас обох є хлопці? — Ну, це я чула вперше. Можете вважати мене здивованою. — Арараґі мені ніколи не казав.
— А, так. Це тому, що він любить вдавати, ніби їх не існує, — сказала Карен.
А. Лаконічно і легко для розуміння.
Насправді навіть занадто легко.
Якщо хотіти сказати, що це було щось у дусі Арараґі, то так і було… бо, зрештою, він обожнював своїх молодших сестер.
Я відчувала це в кожному його слові про них, а також у його вибуховій люті, коли пан Кайкі обдурив Карен.
Справді, що за старший брат.
— Тож, із цікавості. Який він?
Хоча не здавалося, що заглиблення в цю тему допоможе з моєю нинішньою проблемою, я все одно запитала, просто зацікавившись хлопцями Полум'яних сестер.
Але потім пролунали їхні відповіді.
— Хлопець, схожий на мого старшого брата.
— Хтось схожий на мого старшого брата.
Я пошкодувала, що запитала.
Ці родичі…
Однак, якщо те, що вони казали, було правдою, можливо, я не могла звинувачувати Арараґі за бажання вдавати, що їх не існує… його б мучила ненависть до людей, схожих на нього.
Те ж саме мало стосуватися і його похмурого погляду на діяльність Полум'яних сестер, і це можна було б навіть назвати самоненавистю.
Так.
Він боровся, бувши розгубленим, відчуваючи жаль.
— Не знаю, що з ним робити. — Карен похитала головою, ніби справді не знала, що робити. — Я хочу якось отримати його схвалення, але він навіть не хоче зустрічатися з Мідзудорі чи Росокудзавою. Він може бути дріб'язковим у таких речах.
— Ти права. Але при цьому в нього вистачає нахабства знайомити нас із Сенджьоґахарою. От нахаба!
— Ахаха. Але це мило. — Мені було шкода, але те, як Карен і Цукіхі сиділи там, виглядаючи по-справжньому стурбованими, було трохи кумедно. Я навіть забула, в якій ситуації перебуваю, і засміялася. — Зрештою, просто Арараґі відчуває, ніби у нього відібрали двох милих сестричок, і це змушує його заздрити тим хлопцям, так? Ніби він згорає всередині від ревнощів…
Ковть.
Мої власні слова… змусили мене вражено ковтнути.
Згорає… від ревнощів?
Згорає?
Заздрість.
А, так.
Це було ще одне… ще одне ключове слово, настільки очевидно пов'язане з вогнем, що мало б спасти на думку одним із перших.
Пекуча… заздрість.
Навіть якщо Арараґі робив це жартома, той факт, що для нього їхніх хлопців не існувало, був рівнозначний відвертанню погляду від правди… так само як і в мене.
Це було єдине, в чому ми були схожі.
Відвертання погляду.
Відвертання від реальності.
І причиною була одна з наймогутніших людських емоцій, навіть один із семи смертних гріхів… заздрість.
Палкі емоції… всепоглинуща заздрість.
Отже, я згорала… від ревнощів.
Мої руки, тремтячи від істини, що так раптово постала переді мною, що я не встигла відвернутися… зруйнували мій щойно збудований картковий будиночок.
Розділ 59: Тигр Цубаси - 059
Том 1
