Розділ 57: Тигр Цубаси - 057

Щойно я знайшла, з чого почати, то решта стала на свої місця.

Це були буквально ключові слова, і усвідомлення цього усунуло будь-яку потребу в яскравій демонстрації посилань та цитат.

Насправді я мала б подумати про це, щойно пані Ґаен вимовила ті слова.

Так, не було потреби йти до бібліотеки, бо це був вислів, який можна знайти в будь-якому підручнику з мови для японських школярів… ідіома, яку кожен японець чув хоча б раз.

«Тиранія лютіша за будь-якого тигра».

Уривок із глави «Танґун» у «Книзі обрядів».

Хоч це, можливо, й не обов'язково, дозвольте мені переказати цю історію для повторення.

Жила колись жінка, чийого свекра та чоловіка зжер злий тигр-людожер, а згодом він з'їв і її дитину. Тоді її запитали, чому ж вона не покине це місце, де мешкає тигр-людожер? Її відповідь: «Які б люті звірі тут не жили, це краще, ніж жити в країні, керованій тиранами»… тиранія в цьому випадку означає уряд, зосереджений лише на важких податках, призові на військову службу тощо.

Тож якщо пані Ґаен має рацію, і я збираюся назвати цього тигра Тиранічним тигром… то цей вислів мав би бути джерелом його назви. Я кажу це, бо коли вперше почула ці слова в початковій школі, то відчула, що якась частина мене просто не може з ними погодитися. У мене було сильне відчуття, що це неправда.

Будь-який уряд мав би бути кращим за тигра-людожера… ось що я думала.

Це не тому, що я була дитиною, яка не розуміла нюансів тексту. Те, що її свекра та чоловіка з'їли, — це одне, але проблема, яку я побачила в цій історії, — це світогляд жінки, матері, яка нав'язувала таку філософію навіть своїй дитині. Для мене це було абсолютно незбагненно.

Звісно, тепер, коли я знала, що існують жорстокі форми правління, гірші за тигрів, я не могла стверджувати, що зовсім її не розумію… але десь усередині мені все ще було важко це прийняти.

— Моя теорія полягає в тому, що «Тиранічний тигр» — це не просто скорочення від «Тиранія лютіша за будь-якого тигра», а радше «тигр, що не є принаймні кращим за тиранію», або тигр, що перевершує тигрів. Що думаєш? — запитала я.

На іншому кінці слухавки Сенджьоґахара вислухала мою гіпотезу, трохи помовчала й не погодилася.

— Я в це не вірю, — категорично заперечила вона. — Частково мені здається, що вона тебе водить за ніс. Ця Ґаен… судячи з усього, не ти дала йому назву, а очевидно, що вона.

— Так. Мабуть, це правда.

Мені було важко пояснити цю частину.

Слів бракувало, щоб описати характер цієї жінки, яка називала себе старшою пана Ошіно, Ґаен Ідзуко… і насправді навіть побачивши, зустрівшись і поговоривши з нею особисто, я не відчувала, що справді її зрозуміла.

Не дивно, що я не могла її описати.

Але, здавалося, не було жодної очевидної причини, щоб вона водила мене за ніс… наприклад, такої, як у Сенджьоґахари, коли та маніпулювала Полум'яними сестрами.

Пані Ґаен просто відштовхнула мене… сказавши, що не має до мене жодного стосунку.

— Ти ж не знаєш напевно, чи не так? Вона могла брехати. У неї могла бути якась невимовна причина, — заперечила Сенджьоґахара.

— Невимовна причина…

— І до речі, ця жінка, ймовірно, кимось доводиться Камбару.

— Що? — я не очікувала, що спливе це ім'я.

— Хочу сказати, що дівоче прізвище її матері було Ґаен. Пам'ятаю, чула це, коли вчилася в середній школі… сама Камбару казала, що раніше її звали Ґаен Суруґа. До речі, її матір звали Тое. Ми не можемо знати напевно, доки не запитаємо ту жінку, але це здається надто очевидним, щоб вони не були пов'язані, чи щоб це був збіг, чи щоб вона була просто якоюсь далекою родичкою.

— Так… — Суруґа, Тое та Ідзу… усі три — назви старих японських провінцій. Було б дивніше не підозрювати, що вони якось пов'язані. Прізвище теж не здавалося таким уже поширеним. Іншими словами…

— Камбару казала, що отримала ту Мавпячу лапу від своєї мами… тож ця Ґаен здається мені особисто підозрілою.

— Так… і я, звісно, не стала б заперечувати.

Я справді так думала.

Не тому, що вона могла командувати Епізодом, і не через усе те, що вона вгадала про мене.

«…Я знаю все».

Саме ця фраза.

Ця фраза… пронизала мене до самого серця.

Немов колючка.

Немов кілок.

— Хіба «Ґаен» — це не старе слово для пожежника? У такому разі, ймовірно, можна звинуватити її в пожежі у твоєму домі та в покинутій підготовчій школі. Знаєш, у сенсі, що це протилежність?

— Ні-ні.

У сенсі, що це протилежність?

Цим шляхом нам іти не хотілося.

— До речі, Сенджьоґахаро. Тобі вдалося зв'язатися з Камбару?

Вона не знала, що підготовча школа згоріла, доки я не розповіла їй раніше, але вона мала б турбуватися про добробут своєї дорогої молодшої. У неї було повно вільного часу, поки вона хворіла на грип, тож я могла уявити, як вона намагається додзвонитися.

— Так, — підтвердила вона, як і очікувалося. Вона була справжньою жінкою дії. — Але не додзвонилася… потрапила на автовідповідач, що змушує мене думати, що її телефон або вимкнений, або вона десь поза зоною досяжності. І, звісно, я нічого від неї не чула… саме такі діти, як ці двоє, виростають і стають студентами, які навіть не приїжджають додому на новорічні канікули.

— Ну, їм не так уже й довго рости до цього.

Яке жорстоке, яскраве пророцтво.

Але чи справді вони поїдуть з дому?

Особливо Арараґі… мені здавалося, його сестрички йому не дозволять. Я бачу, як вони ув'язнять його, наче в «Мізері», якщо він скаже, що збирається жити в гуртожитку.

*П.п: «Мізері» — роман Стівена Кінґа, психологічний трилер.*

— Усе ж, Ханекаво, я не думаю, що станеться щось надто жахливе, якщо Камбару та Арараґі змогли зустрітися… Але також імовірно, що причина приїзду пані Ґаен до нашого міста якось пов'язана з Камбару. Іншими словами, Арараґі та той хлопчик-напіввампір можуть знову зустрітися, а потім знову битися…

«Що ж робить Арараґі?», — зітхнула Сенджьоґахара.

Хм. Мені було важко знайти спосіб її втішити.

У мене, звісно, були свої думки щодо цих двох, але вона, здавалося, була в складнішому становищі, враховуючи їхні стосунки.

— Ну, нічого, — сказала вона, однак, змушуючи себе змиритися з фактом і проковтнувши багато чого, що, безперечно, хотіла сказати. Її здатність терпіти таке була неймовірною, змагаючись навіть з її акторськими здібностями. Можливо, тому, що вона понад два роки прожила з дивиною. — Я ненавиджу здаватися, але я вмію чекати… тож як доросла жінка, я вчиню зріло й чекатиму його повернення.

— Ого…

— Бо я зможу відігратися на ньому, коли він повернеться.

— Га?

Може, вона не така вже й зріла?

Здавалося, щойно Арараґі та Камбару вдасться уникнути кризи, в якій вони опинилися, на них чекатиме ще одна.

— Але відкладімо це й зосередьмося на цій проблемі. Повертаючись до того, про що ми говорили, — відновила розмову Сенджьоґахара. — Можливо, вони в скруті, але й ми теж… Тиранічний тигр, так? Заради дискусії, скажімо, ми проявимо сміливість і вирішимо повірити цій пані Ґаен. — Її обережність, очевидна з наголосу на «заради дискусії», мабуть, підкріплювалася досвідом обману п'ятьма шахраями. І до речі, Кайкі Дейшю, один із цих шахраїв, також був одним із молодших пані Ґаен, як і пан Ошіно… — Особисто я б пов'язала «Тиранічного тигра» з історією. Знаєш, як минуле.

— Минуле?

— Так… більше, ніж якби це був «Полум'яний тигр», написаний з ієрогліфом «вогню», так? І це також можна пов'язати з ідеєю травми з минулого.

— Травма… — У транслітерації японською це звучить як каламбур зі слів «тора» (тигр) та «ума» (кінь).

— Ой лишенько. Мабуть, це прозвучало як чергова гра слів.

«Типово», — сказала вона збентеженим тоном.

Мені здавалося, що зазвичай вона не соромилася таких жартів, що навіть любила їх усією душею. Але, здається, вона не хотіла, щоб я подумала, ніби цей був навмисним.

Я зрозуміла, що вона намагалася сказати.

Історія… і тиранія.

— Ми не можемо сидіти й просто сміятися з цього, — заявила Сенджьоґахара надмірно серйозним тоном, хоча ніхто й не сміявся. — Відкладімо його назву на потім, і відкладімо також питання, новий це вид чи ні. Хіба ця дивина не становить цілком реальної загрози? Я маю на увазі, що її цілі спрямовані не всередину, як мій краб чи равлик Майой, а назовні, як ліва рука Камбару…

— Га? Що ти маєш на увазі?

— Що я маю на увазі? Як ти можеш цього не бачити?

Сенджьоґахара звучала роздратовано, але я справді не бачила.

Про що вона говорила?

Я зателефонувала їй лише для того, щоб почути думку третьої особи щодо назви цієї істоти, яку мені підказала пані Ґаен (я знаю, що ця структура трохи заплутана), Тиранічного тигра… і її реакція була досить негативною, що насправді допомогло мені заспокоїтися.

— Та годі, Ханекаво. Були серійні пожежі у твоєму домі, а потім у покинутій підготовчій школі, добре?

— Так, правильно. На жаль, наразі в мене немає доказів, що пов'язують це з моєю зустріччю з тигром…

— Неважливо, пов'язані вони чи ні. Єдине, що має значення, це те, що крім спільного макроскопічного, довгострокового фактора, а саме того, що це були місця, які ти добре знала, є ще один дуже мікроскопічний, дуже короткостроковий фактор, який їх також об'єднує, так?

— Га?

Вона стільки всього сказала… але я все ще не розуміла.

Ні, мабуть, розуміла.

Я просто… відвертала погляд.

— То ти маєш на увазі той факт, що вони загорілися одразу після того, як я бачила тигра в кожен із тих днів…

— Не це, а… — перебила Сенджьоґахара. Здавалося, їй було важко це сказати… вона, мабуть, хотіла, щоб я прочитала між рядків і помітила… але вона сказала це прямо. — Той факт, що два місця, де ти щойно спала, згоріли одне за одним.

— …!

— Іншими словами, якщо ми нічого не зробимо, хіба моя квартира та дім Арараґі не згорять трагічно десь сьогодні вночі?

Вона сказала це холоднокровно, але мала рацію.

Не було загрози реальнішої… за цю.