Розділ 56: Тигр Цубаси - 056

Розумію, що хвалюся власним містом, коли кажу це, але в нас надзвичайно велика бібліотека. Вона може похвалитися значною колекцією, попри свої розміри, і хоча я не впевнена, чи то через давню тенденцію, чи через смаки бібліотекарів, її полиці зосереджені на фанатично нішевих виданнях, а не на бестселерах.

У певному сенсі вона схожа на музей.

До речі, коли пан Ошіно ще був тут, я приходила до цієї бібліотеки багато разів, щоб позичити книги на його прохання (він не міг оформити читацький квиток, бо не був місцевим жителем).

Єдиний її помітний недолік — вона зачинена неділями, але я ходжу до цієї бібліотеки з самого дитинства. Я ніколи не відвідувала підготовчу школу й не брала жодних уроків, але можна сказати, що всього, що мені було потрібно в житті, я навчилася тут.

Усього, чого мене ніколи не вчили батьки.

Я навчилася цього тут, у цій бібліотеці.

Сама.

Останнім часом я часто використовувала її як місце для занять з Арараґі, але навіть коли наставала черга Сенджьоґахари бути його репетиторкою, я все одно приходила сюди сама. Правду кажучи, до п'ятнадцяти років я прочитала більшість книг у колекції, але мені подобався дух цієї будівлі, її атмосфера, і я приходила сюди, навіть коли не було потреби.

Це було ідеальне місце для навчання.

Хоч це й не був дім, та принаймні це було місце, де я почувалася спокійно.

Але, звісно, сьогодні я прийшла сюди не «без потреби»... Я збиралася провести дослідження.

— Доброго дня, Цубасо.

— Доброго дня.

Я привіталася зі знайомою працівницею, схопила близько п'яти книг, які вже мала на прикметі, і сіла біля вікна, на місці, що було практично моїм особистим.

Повна диджиталізація колекцій, яка, здається, відбувається повсюди, тут не проводилася, а це означало, що єдиним вибором було повільно пробиратися крізь книгу за книгою. Хоча я й читала їх усі раніше, моя пам'ять не ідеальна. Ба більше, в цьому питанні їй не можна було довіряти.

Бо все, що мені незручно, я можу відкинути.

Я на це здатна.

Якщо згадати слова пані Арараґі, я можу відвернутися від усього, від чого захочу.

Я навіть забула все, що сталося під час Золотого тижня, і досі не могла згадати все досконало... ні, я не хотіла згадувати.

Я перекладала свої болючі спогади та нестерпний стрес на когось іншого.

Я перекладала їх... на Чорну Ханекаву.

Ось чому мої спогади, мої знання і навіть мої думки були для мене марними... якщо я все ще хотіла щось зробити, якщо хотіла боротися й битися, намагаючись щось зробити, мені доведеться ось так усе переглянути й перевірити.

Рядок за рядком, слово за словом.

Не відвертаючись.

Я мала читати так, ніби вкарбовувала все це собі в очі.

— ...Хммм.

Але хоч я й просиділа до самого закриття... не знайшлося жодної книги, де згадувалася б якась дивина чи надприродна істота, що могла б бути Тиранічним тигром, не тільки в тих перших п'яти книгах, а й у п'ятнадцяти детальних томах на цю тему, які я врешті-решт перерила.

Я навіть ретельно шукала будь-яких істот зі схожою назвою, думаючи, що, можливо, я недочула... можливо, це був, наприклад, Полум'яний тигр, що мало б сенс, враховуючи, що він проявляв себе через пожежі... але це була ще одна невдала спроба (я таки знайшла дивину під назвою «Водяний тигр», але це був різновид каппи, тож він не мав стосунку до справи).

Хм.

Мої наміри, може, й були добрими, але результати залишали бажати кращого.

Я думала, що на цьому етапі розповіді зможу сипати фактами й цитатами, наче пан Ошіно, але... не завжди все йде так гладко.

Чи, може, про тигра все ж щось було, а я не змогла цього помітити? Імовірність того, що це було в тих книгах, але я відвернулася, не бажаючи знати...

— Якщо я почну так казати, то не зможу довіряти нічому.

Ні.

Я не могла нічому довіряти від самого початку, поки я — це я. Питання було в тому, що робити в такій ситуації... що я могла спробувати зробити.

Якщо я не можу нічому довіряти, то має бути спосіб використати цю ненадійність на свою користь.

Якщо в бібліотеці нічого немає, доведеться використовувати для дослідження інтернет, але, чесно кажучи, такий підхід мене не дуже цікавив. Хоча інтернет — неймовірний засіб для того, щоб дізнатися, що відбувається зараз, але він надто переповнений дезінформацією, коли йдеться про дослідження відомостей з минулого.

Відверто кажучи, це поганий вибір, коли йдеться про знання про дивини.

І все ж був шанс, що він дасть мені хоча б якусь зачіпку. Я не могла дозволити собі якусь дурну антипатію до електронної інформації, оскільки в мене не було іншого вибору... і це був підхід, метод, недоступний пану Ошіно з його невмінням розбиратися в техніці.

Мій телефон був вимкнений, бо я була в бібліотеці, але я почну пошуки, щойно вийду назовні.

Прийнявши рішення, я почала розставляти кожну зі взятих книг на її початкове місце. Я не знала, наскільки точна моя пам'ять, але, здавалося, я пам'ятала принаймні, де в бібліотеці стоїть кожна книга, тож це була легка робота.

— Ти сьогодні сама, Цубасо?

Але поки я це робила, окликнула мене інша працівниця, не та, що вітала мене. Ця бачила мене з Арараґі багато разів, що й пояснювало питання. Здавалося, дехто думав, що ми з Арараґі — пара, а оскільки він не подавав жодних ознак, що помічає це, я ніколи не намагалася їх виправляти.

— Так, сьогодні я сама.

Як я вже згадувала, я все ще досить часто приходила до бібліотеки сама, але, можливо, в ті моменти я не була помітною (для цієї людини).

— Хм. Бібліотека скоро зачиняється, ти вже закінчила своє дослідження?

— Так.

Я нічого не знайшла, але прочитала все, що змогла.

— Виглядає важко, — сказала працівниця, глянувши на стос книг, які я розставляла. — Цікаво, чи стане ця вага абсолютно чужою для людей, коли електронні книги стануть нормою. Ні, насправді коли це станеться, від бібліотек узагалі не буде великої користі.

— Що ж, важко сказати. Гадаю, у вас усе буде добре, доки електронні книги будуть лише трохи більшим, ніж цифрові фотографії. Ця вага — частина того, що робить книгу книгою... Книги не пласкі, вони мають об'єм. Колекціонери фігурок не почали казати, що їм достатньо фотографій, лише тому, що з'явилися цифрові камери. Книга — не книга без корінця.

Диджиталізувати книгу... це неправильний спосіб мислення.

Книги та електронні книги слід розглядати як різні речі, як книгу та відео... не зсув, не еволюція, а новий рід.

— Дуже на це сподіваюся. — Мабуть, не зацікавлена в глибокій дискусії зі старшокласницею, працівниця тихо засміялася, подивилася на назви книг, які я тримала, і спантеличено запитала: — Тебе цікавлять привиди?

Чесно кажучи, жодна з книг не була з тих, у які зазвичай заглиблюється дівчина в розквіті юності, тож, гадаю, я могла зрозуміти її спантеличення. Більш досвідчені працівники знали про мої смаки (як ненаситної читачки), але ця була ще новенькою.

— Так, трохи... це для шкільного завдання.

Я не збиралася пояснювати всю ситуацію і вибрала розпливчасту та приємну на слух відповідь, щоб згладити ситуацію.

— У такому разі, у нас є схожа книга в розділі «Нові надходження». Ти її дивилася?

— Ні... ще ні. — Тепер, коли я про це подумала, я й справді не перевіряла їхні нові надходження.

— Сумніваюся, що в тебе є час читати її зараз, але ти завжди можеш узяти її з собою.

— Так, думаю, я так і зроблю.

Я не надто сподівалася.

Було б надто зручним поворотом, якби ця остання, пропущена книга, містила потрібну мені інформацію про дивину... але що я втрачала?

Я послухалася поради працівниці й позичила книгу, перш ніж покинути бібліотеку.

— Хм? Стривайте. Новинка...

Новинка... новий рід.

Думка раптом спала мені, коли я клала книгу в сумку... ні, було б дивно сказати, що вона спала мені.

Зрештою, пані Ґаен казала мені від самого початку.

Дивина, яку я мала назвати.

— Якщо я провела все це дослідження і не змогла знайти ані натяку... Якщо той тигр, як і Чорна Ханекава, є новим родом дивин...