Розділ 26: Тигр Цубаси - 026

Звісно, не обійшлося без проблем.

Хоча доньки й характеризували дорослих родини Арараґі як людей із гарячим почуттям справедливості, ті також мали здоровий глузд, притаманний дорослим (і поліціянтам), тож мусили замислитися.

Та все ж, хоч і знехотя, вони дозволили мені залишитися набагато швидше, ніж я собі уявляла, сказавши: «Що ж, мабуть, доведеться, якщо у вас така ситуація».

Відчайдушні благання Карен і Цукіхі теж зіграли свою роль… але це справді робило їх схожими на батьків Арараґі.

Вони обоє теж були на нього схожі.

До речі, хоча те, що члени родини схожі одне на одного, звісно, пов'язано з генами, здається, що подібний спосіб життя також відіграє важливу роль. Якщо ви живете під одним дахом, в одному ритмі й харчуєтеся однаково, то й матеріали, з яких будуються ваші тіла, — ті самі. Тоді логічно, що й кінцевий результат із цих матеріалів буде схожим.

І навпаки, якщо члени родини живуть у різному ритмі й харчуються по-різному, як-от Ханекави, вони не будуть схожі одне на одного.

Можна сказати, що родини зі схожою зовнішністю та характерами мають певну єдність… і в цьому сенсі родина Арараґі була здоровою.

Вечеряючи з ними й спостерігаючи, я так само подумала: «Ось яка вона, родинна розмова».

Я знайшла це дещо свіжим і долучилася… хоча й відчула певне вагання, коли мама Арараґі почала розпитувати мене про все на світі, що стосувалося її єдиного сина.

Після цього була ванна.

Я усвідомила, що минуло три дні, відколи я востаннє приймала ванну.

Можливо, це якесь правило для цієї частини, бо я влізла туди разом із Карен і Цукіхі… стало доволі тісно!

— Ти ніколи не задаєшся, еге ж, Цубасо?

Далі йде наша розмова у тій ванні.

Ми втрьох утиснулися туди, наче в якомусь експерименті, де намагаються запхати якомога більше людей у телефонну будку. Іншими словами, саме посеред цієї абсолютно несексуальної тісняви Карен сказала:

— Не знаю, може, я так думаю, бо дурна, але коли розмовляю з розумниками в школі, то постійно думаю, чи справді вони такі вже й розумні. Вони вживають дивно складні слова й цитують те, що мені байдуже. Але ти, хоч і розумна, говориш із нами на рівних, і це мене дуже тішить.

— Ага, — втрутилася Цукіхі. У ванні вона розплела косу, і її волосся було доволі довгим. Здавалося, воно росте навіть швидше, ніж у Камбару… наче вона якесь чудовисько. — Схоже, так воно насправді і є. Люди, які справді розумні… або навіть не так, люди, яких можна назвати «першокласними», чи то в спорті, чи деінде, можуть бути напрочуд звичайними в розмові. Вони не випромінюють якусь ауру чи щось таке. Можливо, це означає, що їм не потрібно себе прикрашати, бо вони справжні.

— …

Хоч я й почувалася трохи ніяково від таких похвал, і хоча Цукіхі мала рацію щодо того, якими напрочуд звичайними можуть бути «першокласні» люди, я думала, що мій випадок — інший.

Я не була звичайною.

І… я не була розумною.

Сумніваюся, що існував хтось марнославніший і прикрашеніший за мене… я надто добре знала це із Золотого тижня та з вечора напередодні культурного фестивалю.

Аж до нудоти.

Аж до ненависті.

— Я часто думаю, яким бачить світ розумна людина, — сказала Карен. — Цікаво, чи ми дивимося на ті самі речі, але бачимо їх по-різному. Коли я дивлюся на число Пі, то бачу лише купу цифр, але, можливо, Айнштайн бачив у ньому якийсь прекрасний порядок.

— Цікаво, — невизначено відповіла я.

На це питання було важко відповісти однозначно.

Були генії з такою чутливістю, що дозволяла їм дивитися на число Пі, золотий перетин чи щось подібне й знаходити якусь цінність або сенс у його математично функціональній красі… але я не думала, що це є передумовою для того, щоб бути розумним.

Мали бути й розумні люди, які бачили в числі Пі не більше ніж купу цифр. І, ймовірно, було й навпаки.

Це було лише питанням індивідуальних відмінностей, а не якоюсь вимогою.

Я сумнівалася, що різниця між тим, як бачили світ Карен та Айнштайн, настільки відрізнялася від того, як його бачили Карен і Цукіхі.

— Гадаю, якщо взяти роман із розповіддю від першої особи й переказати його з іншого погляду, вийде зовсім інша книга, — спробувала пояснити я. — Наприклад справа, розказана доктором Вотсоном, і справа, розказана самим Голмсом, сприймаються зовсім по-різному.

Тепер, коли я про це згадала, у досьє Шерлока Голмса були оповідання, розказані з погляду всезнавчого автора.

Але було б помилкою називати ці світи об'єктивно правильними.

Немає гарантії, що Бог не напартачить.

Наприклад.

Узяти хоча б необережне створення людини.

…Але зараз, притиснута до підтягнутої та пружної краси Карен, а також до контрастно милого й дитячого тіла Цукіхі, я подумала: «Арараґі постійно проводить час із такими сестричками»… і не могла не зрозуміти його ексцентричну поведінку до певної міри.

Чи щось таке.

Ми вийшли з ванни.

У мене закінчилася білизна з магазину «все по сто єн», і я вже готувалася змиритися й одягнути щось ношене ще на одну ніч, але Карен позичила мені новенькі трусики.

Вона навіть позичила мені піжаму.

Після всієї їхньої гостинності було б дивно відмовлятися, тож я просто прийняла і те, і інше.

— Хм? Стривайте, але хіба це не чоловіча піжама?

— Хмм? А, це нашого старшого брата.

Кх.

Я одягла піжаму Арараґі…

Я подивилася на себе в дзеркало.

Чому було таке відчуття, ніби я щойно зробила велику помилку?

Але зняти її зараз — означало б здатися ще більш дивно свідомою цього, тож… ні, це лише виправдання.

Тепер, коли я її одягла, мені не хотілося її знімати. Тож я просто сказала, як ні в чому не бувала, як ні в чому не бувало: «Хм, невже? Вона якраз за розміром», — що навіть не прозвучало так, ніби я приховую збентеження, і почала чистити зуби перед сном.

Про це я нізащо не могла розповісти Сенджьоґахарі…

Після цього я дозволила двом сестрам провести мене до кімнати Арараґі.

Коли я задумалася (хоча й думати особливо не треба було), я вдерлася в дім Арараґі абсолютно без його дозволу, позичила його піжаму і збиралася позичити його ліжко… не буде помилкою сказати, що я тут розбушувалася.

Сумніваюся, що він уявляв, до чого може призвести дозвіл від його родини та дівчини.

Можливо, мені варто було надіслати йому повідомлення, але я вагалася, бо не мала жодного уявлення про його нинішні обставини.

«Гей, я зараз у твоїй піжамі!»

Навіть якби я надіслала таке повідомлення, і він зміг би його отримати, це могло б просто зіпсувати ту, безперечно, дуже серйозну ситуацію, в якій він опинився.

Також, коли я поглянула на годинник (я помітила це, коли була в кімнаті Арараґі раніше, але з якоїсь причини їх у нього чотири. Хоча він не така вже й пунктуальна людина…), було вже по дев'ятій. Він, мабуть, саме зараз зустрічався з Камбару, і це було б трохи, знаєте… ну.

Це змусило мене вагатися.

— Гаразд, Цубасо, на добраніч. Можеш робити що завгодно з усім, що є в цій кімнаті.

— На добраніч, Ханекаво. Побачимося завтра.

Сестри Арараґі залишили мене з цими словами, і я опинилася сама в його кімнаті. Я не знала, що робити.

Не те щоб було що робити, окрім як спати.

Я могла б спробувати повчитися, але в мене були лише шкільні підручники… та й ті належали Сенджьоґахарі.

Поки я думала про те, щоб завтра піти до бібліотеки й позичити якісь навчальні посібники, мій погляд почав блукати книжковою полицею Арараґі.

Час її оглянути.

Хоча Карен і сказала, що я можу «робити що завгодно» в цій кімнаті, вона належала Арараґі, тож насправді я не могла. Але, здавалося, нічого страшного не буде, якщо я перегляну книги на його полиці.

Підбірка значно змінилася з мого останнього візиту… він казав, що ніколи не викидає книги, тож, мабуть, він із тих людей, хто заставляє полицю непрочитаними книгами, а прочитані ховає в шафу.

Я здивувалася, скільки там було романів.

Судячи з його розмов і поведінки, я уявляла, що він читає лише манґу.

Я навмання витягла з полиці іноземний роман, сіла в його крісло, обличчям до його столу, і читала близько години. Звісно, відчуття присутності Арараґі, що йшло від столу та крісла, не давало жодному реченню пробитися в мою голову.

Було трохи по одинадцятій, коли я вимкнула світло й лягла в ліжко.

Навіть тоді думки про те, що я в піжамі Арараґі, лежу в ліжку Арараґі, а моя голова — на подушці Арараґі, не давали мені заснути. Стрілки його годинників, мабуть, уже показували рівно дванадцяту, коли я нарешті заснула.

Я навряд чи могла критикувати Арараґі.

Думати про все це було розпусно з мого боку.