Розділ 18: Тигр Цубаси - 018

—— Шкідливий кіт… Ні, ти не Шкідливий кіт. Але й не щось інше. Пояснися. Що ти таке?

Тигр… нядто няймовірно великий, щоб бути справжнім тигром, такий велетенський, що аж збивав з пантелику… збентежено схилив голову набік, пронявляючи це.

Тигр, що збентежено схиляє голову нябік, — доволі рідкісне видовище.

Я хотів зробити фото й викласти у свій блог.

— Шкідливий кіт — досить близьке визнячення… ня зовсім, якщо вдяватися в деталі, чи в основи, але, що ж, ти ня дуже помиляєшся, — відповів я з найширшою усмішкою, на яку був здатен, щоб показати свої дружні няміри, але…

—— Ось як? Мені здається, що ти щось зовсім інше.

Тигр примружив очі й нявіть ня посміхнувся.

Хммм.

Я зняю, що ня варто судити дивинявки за зовнішністю, але моє перше враження було таким, що ми ня порозуміємося.

—— …Дивина, яку я знаю як Шкідливого кота — це щось незначне, щось настільки ледь присутнє, що її могло б і не бути. Але ти…

— Що ж… з цим ня посперечаєшся.

Я нічого не міг ня це сказати.

У Шкідливих котів настільки мало суті, що їх краще було б назвати дивульками, аніж дивинявками… і навіть якби й ні, у мене склалося враження, що з погляду цієї істоти більшості дивин могло б і ня бути.

Бо, як я припускаю, ви зняєте, тигри — священні звірі.

— У кожного з нас повно своїх справ. Навіть у такого, як я.

—— Розумію, — кивнув тигр.

З незацікавленим виглядом.

Ніби йому було абсолютно байдуже до такої дивинявки, як я.

— Що ж, мені до тебе діла немає.

Він справді це сказав.

А ось оце вже дратувало.

—— Але я мушу запитати, чого ти від мене хочеш. Я — тигр. Ти, як споріднена дивина, мусиш знати, що означає стояти в мене на шляху.

— Споріднена дивина?

Ось тепер настала моя черга схиляти голову набік.

Ми з ним мали б походити з абсолютно різних місць… ні, можливо, він ня це мав ня увазі.

Споріднені просто як тварини.

Коти й тигри… ось що він, мабуть, мав ня увазі. Тепер я зрозумів.

— Що ж, — сказав я, — звісно, я зняю… але я тут ня для того, щоб перегороджувати тобі шлях чи щось таке. Няскілечки. Я ня дуже розумний, але приняймні зняю своє місце.

—— Справді, мабуть, не дуже… але я не певен, що ти справді знаєш своє місце, — сказав тигр. Яка грубість.

Хоча, як для дивинявки, що навіть ня була людиноподібною, він і справді любив поговорити.

Це нясправді змусило мяне хвилюватися ще більше.

—— Тож. Чому ти там стоїш?

— Що ж, я тут лише для того, щоб дещо оголосити… Мені анітрохи ня цікаво, за чим ти прийшов у це місто чи чому досі тут. Продовжуй і роби все, що тобі там потрібно. Мяне також анітрохи ня цікавить, хто ти насправді. Бо такими є дивини. Але… — сказав я.

Можливо, я ня робив оголошення.

Ні, якщо подумати, мені варто було б нязвати це оголошенням війни.

— …якщо ти зробиш іще хоч щось, що зашкодить моїй нявлодарці… я тебе вб'ю.

—— …Зрозуміло.

Тигр сприйняв мої слова.

А потім… він мовчки кивнув, ніби зрозумів.

Ніби обдумував їх.

Ніби пережовував… шматок м'яса між зубами.

Він кивнув.

—— Мені здалося, що я тебе вже десь бачив… То ти та дівчина. Та дівчина… одержима тобою.

— Ні, я б ня сказав «одержима»… можливо, якби я був звичайним Шкідливим котом. Але я, типу, і є вона, — послужливо пояснив я тигру, який нярешті пригадав мене, а точніше, мою нявлодарку. Це ня те, що можна зрозуміти без пояснень… навіть той експерт у гавайці ня усе зрозумів.

Нівхто ня може зрозуміти істину дивинявки.

— Ближче було б назвати це асиміляцією, чи ні, мяуфікацією. Я — моя нявлоадрка, а мій нявлодарка — це я… особистість моєї нявлодарки, звісно, домінує, але нясправді я, можливо, маю більше контролю над нашими діями. Бо я — фундаментальне, примітивне ядро психіки моєї нявлодарки.

—— Хм. Мені байдуже.

Він узяв і знову це сказав.

Ня те щоб я особливо хотів, щоб ця істота мене вподобала, але було б мило, якби вона виявила до мяне трохи більше інтересу.

—— Отже, дивина, що допомагає людині. Винятково… це не про тебе. Але тоді ти мав би знати краще за будь-яку іншу дивину. Риси дивини неможливо придушити. Проблема в тому, хто бачить, а не в тому, кого бачать.

— ...

—— Я — тигр, і ця твоя володарка побачила мене… тільки це має значення.

Сказавши це, тигр… люто на мене витріщився.

Тієї ж миті я стрибнув.

«Йой ні», — подумав я… схоже, ми от-от почнемо битися.

Цей тигр був жахливо жорстоким… жахливо примітивним…

І тому я стрибнув.

Я полетів.

Ня крок назад, нябагато більше. Я відштовхнувся з усієї сили… ніби справді хотів злетіти, перелетіти через гору.

Але.

Коли я, перекинувшись, приземлився десь на околиці міста, провівши в повітрі поняд п'ять хвилин, поняття не маю, як він туди дістався першим, але переді мною…

Стояв тигр.

—— Марно.

— ...

—— Усе це марно. Я — тигр… і та жінка побачила мене. Лише це є суттєвим, і лише це має вагу. Я — тигр… і я вже почав.

Якщо я оголосив війну.

То слова тигра були ультиматумом.