Розділ 17: Тигр Цубаси - 017

Після цього ми вдвох повечеряли (до вашого відома, ми приготували рис. На кухні була не лише хлібопічка, а й дуже гарна рисоварка. «Квадратні страви важливі, але й округлі дієти теж»... мабуть) перед тим, як знову разом прийняти душ і помити одна одну. Звідти Сенджьоґахара Хітаґі та Ханекава Цубаса лягли спати ще до того, як годинник пробив десяту, частково для того, щоб набратися хоробрості на прийдешній день.

І зараз нястала моя черга прокидатися.

Під «моя», я, звісно, маю на увазі няву дивину, що базується на Шкідливому коті, якого ви всі зняєте, — «Чорну Ханекаву», як нязвав мене той придурок у гавайці.

Я вислизнув з-під простирадл, не створюючи жодного шуму (на відміну від пилотягів, коти спеціалізуються на безшумному пересуванні), а потім…

— Ммх, няв!

Я розім'яв свої лапки.

Гадаю, це й так зрозуміло, але причина, чому ми пропускали розділи, коли моя нявлодарка, Ханекава Цубаса, засинала, полягає в тому, що я з'являвся ось так. Я — дивиня, тож мені це не дуже знайомо, але, згідно зі знаннями моєї нявлодарки, сон важливий для відпочинку не лише тіла, а й психіки… Я ні про що особливо не думаю, і в мене нямає нічого схожого на психіку, тому для мене це не має особливого сенсу, але, здяється, роздуми можуть бути досить великим тягарем.

І сяме тому люди змушені витрачати тридцять три проценти свого часу на сон, третину свого життя.

Усі сплять.

Навіть моя нявлодарка спить.

Але, бачите, з усім, що сталося, те, що можна було б назвати нормальним «сном», більше не є достатнім відпочинком для моєї нявлодарки. Я не зняю, няскільки моя нявлодарка це усвідомлює… ні, нясправді, навіть такий дурень, як я, це зрозумів. Але моя нявлодарка настільки нечутлива до власного болю, що ня усвідомлює няймовірного шоку, завданого її психіці, тобто її серцю, коли згорів будинок, у якому вона прожила п'ятнадцять років.

Ось чому я вийшов.

Чорна Ханекава, зяраз тут утретє.

Був Золотий тиждень, потім перед культурним фестивалем (що це взагалі таке?), і зяраз це, що разом виходить три.

Звісно, можна сказати, що той я, який з'явився під час Золотого тижня, та я, який з'явився перед культурним фестивалем, і нинішній я — це все різні випадки… або різні особи, якщо висловлюватися по-людськи.

Чи різні коти?

Звісно, кожня зміна в поведінці Чорної Ханекави здавалася б людині настільки мізерною, що не було б потреби ідентифікувати кожну… так само як я ня можу розрізняти людей.

Іншими словами, якби ви хотіли згадати мене, то ви згадували б виключно мене. Може, буде легше зрозуміти, якщо я скажу, що для «Чорної Ханекави» немає множини?

Якби людина побачила трьох Єті, вона б не сказала «Єті А», «Єті Б» і «Єті В». Так, вона б просто назвала їх усіх «Єті».

Так само і зі мною. Ні Чорна Ханекава В, і ні Чорна Ханекава Три… просто Чорна Ханекава.

Приємно познайомитися.

— Няв, няв, няв, — сказав я, йдучи до ванної кімнати.

Я подивився в дзеркало.

Моє волосся стало яскряво-білим.

З голови виросли вуха.

У мене були пронизливі котячі очі.

Я няколи не мав дзеркала чи чогось подібного поруч, коли вперше прокинявся в покинутій підготовчій школі, і я все одно був надто зайнятий з'ясуванням ситуації (якщо вам цікаво, навіть як хтось цілком відданий моїй нявлодарці, мені не знядобилося дзеркало, щоб подумати, що з її смаком у спортивних костюмах щось ня так). А коли я «прокинувся» сьогодні вранці, я був надто сонним, щоб щось робити. Я — нічна істота, тому мій мозок не дуже добре працює, коли світить сонце.

Тож це був мій перший раз, коли я бачив себе в дзеркалі.

— Хмм. Вушка чарівні зовсім по-іншому зяраз, коли моє волосся коротке, — перевірив я важливі речі, вмиваючи обличчя.

Я зняю, люди кажуть, ніби буде дощ, якщо кіт вмивається, але це ня мало нічого спільного з погодою.

Я вийшов з вянної й схопив ключ, що лежав на комоді. Гадаю, само собою зрозуміло, що це був ключ від кімняти.

Той нябридливий чоловічок, якого вони називали Арараґі Койомі, здається, вважав мяне таким дурним, що я нявіть не зможу скористатися ключем. Дайте мені спокій! Я принаймні можу користуватися ключем. Не варто недооцінювати дивин, що походять від людей.

Я прокрався… щоб не розбудити Сенджьоґахару Хітаґі, цю жінку, яка, здається, є подругою моєї нявлодарки, і тихо відчинив двері, а потім так само тихо їх замкнув.

Ну, я кажу «подругою», але, думаю, воня мала бути й ворогом моєї нявлодарки. Здавалося безглуздим рухатися так обережно, коли я думав про це, але я просто збирався робити так, як хотіла моя нявлодарка.

Тому що моя нявлодарка принаймні ніколи не ображалася на цю жінку.

Ніколи.

Няв.

Я не взував черевики.

У них так важко пересуватися.

Нявіщо взагалі носити щось, що заважає користуватися пальцями?

— Няв, няв, няв, няв.

Зяраз, я впевнений, дехто з вас хвилюється, що моя нявлодарка зовсім не відпочиває, якщо я гуляю, поки вона спить.

Дякую за вашу турботу.

Але няма про що турбуватися.

Усе гаразд.

Тому що, як би я це сказав, я врівноважую психічний стан моєї нявлодарки… ба більше, психіка моєї нявлодарки заспокоюється просто від того, що я з'являюся. Фізична втома ня є проблемою, тому що я — дивиня. Навіть коли я в людському тілі, я рухаю ним за іншими правилами, ніж людина. Тож тіло моєї нявлодарки нясправді має відпочивати навіть більше, ніж якби вона просто спала.

Справді, просто подумайте про це.

Няважливо, няскільки добре моя нявлодарка вміє влаштовувати собі ліжко, ніхто ня може отримати гарного нічного відпочинку і прокинутися без болю після сну на картонних коробках, обгорнутих нявколо столу… це ніяке не ліжко, це генератор скуйовдженого волосся. І нявіть якщо спати на одному футоні з подругою, яка плакала б за вами, нязрівнянно краще, нявіть якщо було б зворушливо добре виспатися таким чином, то ви зазвичай не спите так добре, коли використовуєте незнайому подушку та постіль.

Але ні, воня спала міцно й отримала гарненький та здоровий відпочинок. Ніяким чином не хвалюся, але це було тому, що я з'явився ось так.

Я — втілення стресу моєї нявлодарки, тобто символ її втоми. Просто бути випущеним на волю — достатньо, щоб дати моїй нявлодарці душевний спокій.

Тож я, можливо, ня можу приписати собі всю заслугу, але принаймні можна сказати, що частково завдяки мені моя нявлодарка не знає, що означає «ще спати».

Я впевнений, що це був збіг, але той брудний чоловічок, який порівняв мене з нічним жяхіттям, влучив у самісіньке око… бо для моєї нявлодарки я — наче сам сон.

Як нячний сон, що ви чяс від чясу бачите.

Звісно, я ходив й висмоктував енергію з кожної людини, до якої міг дотягнутися лапами, під час Золотого тижня, бо не міг достатньо розслабити свою нявлодарку… але няма потреби хвилюватися.

Цього разу я не планував робити нічого такого обурливого.

Все одно ня було б сенсу.

Якщо говорити словами того нябридливого чоловічка, я з'являюся лише як няслідок дивини, як щось на кшталт відлуння… зрештою, просто феномен.

Як Ель-Ніньйо. Чи Ла-Нінья?

По суті, я нічого не можу зробити.

Я можу вберегти її від терору нячних жахіть, з'являючись ось так. Ось і все.

Це все, що я можу зробити, щоб піклуватися про психічне здоров'я моєї нявлодарки… тобто, я майже ніщо.

Але з іншого боку, «для кожної дивини є причина», за словами того придурка в гавайці… тож навіть якщо я нічого не можу зробити, я думаю, є сенс у тому, що я тут, ось так, як відлуння, як проста ілюзія.

Я ня можу робити те, чого ня можу.

Тож я просто маю робити те, що можу, няв.

Нястільки, няскільки можу.

…Хмфр.

Зяраз, коли я це кажу, цей я і попередній я справді були різними випадками… я не мав ніякого бажання форсувати події, вирішувати все насильством.

Зяраз я став теплішим, якщо можна так сказати.

Хоча, гадяю, це нормально для кота бути теплим.

Ні, може й ні.

Можливо, це моя нявлодарка стала теплішою.

Ми можемо цілий день говорити про людей і дивин, але врешті-решт, моя нявлодарка і я — одне ціле. Тож якщо вона стає м'якшою, то і я теж.

Нямає потреби чекати, поки зійде сонце.

Нямає потреби в грілці для ніг.

Я знаю, що моя нявлодарка має сумніви щодо реабілітації тієї жінки, Сенджьоґахари Хітаґі, і я знаю, що вона шаленіє від ідеї реабілітувати того нябридливого чоловічка, Арараґі Койомі (він нявіть нясміхається з цього і нязиває це програмою реабілітації), але я думаю, що моя нявлодарка також досить сильно реабілітувалася порівняно з тим, що було не так дявно.

Реабілітувалася чи, може, реструктуризувалася?

Я можу спостерігати за своєю нявлодаркою зсередини її серця, з її внутрішнього світу… тож мені здяється, я зняю, про що говорю.

Зрештою її сімейна ситуація була її сімейною ситуацією.

Було б дивом, якби вона няколи не зійшла з котушок.

Стати зразковою ученицею як спосіб зійти з котушок — це так схоже на мою нявлодарку… але вона перестала поводитися занядто вже так відтоді, як підстригла волосся і зняла окуляри.

Я впевнений, що багато людей думають про це по-різному, але якщо ви запитаєте мене, я б сказав, що це просто няймовірно.

Це одне з того, в чому я згодний із Сенджьоґахарою Хітаґі.

Я впевнений, що колись теж зникну.

Я розчинюся в ніщо.

Це був перехідний період… щоб моя нявлодарка могла повністю стати тією, ким вона є.

Я ж — просто як юнацька фантазія.

Няйпізніше — до того часу, як вона повернеться з подорожі світом.

Я впевнений, що воня забуде мене і залишить позаду, як уявного друга, якого кожен вигадує в дитинстві.

Я б збрехав, якби сказав, що мені від цього не сумно, але це була моя роль із самого початку. Я ня планую цьому противитися.

Розставання бувають так само, як і зустрічі.

Те саме і з дивинями.

Тож я просто маю робити те, що можу…

— Няв, няв, ня… сюди?

Замість того, щоб спускатися сходами, я стрибнув на дах житлового комплексу «Тамікура» і роззирнувся навколо, на триста шістдесят градусів.

— Ня… може, тут?

Отже.

Якщо вам цікаво, чому я вислизнув з футона і вийшов з кімнати… якщо ви хочете знати, що я хотів зробити, якщо ня висмоктувати чиюсь енергію, то це, звісно, ня було бажання піти на прогулянку вночі чи щось таке.

Я знаю, що мав би одразу взятися за «роботу» ось так, коли з'явився на руїнах і коли з'явився вранці, але мені потрібно було зробити приготування, гаразд?

А зяраз.

— Мм. Ммх? Ось ти де.

Невдовзі я знайшов свою ціль… і щойно це зробив, беззвучно злетів.

Коти, бачите, вміють літати.

Гаразд, я зняю, що це мали б бути птахи.

Але Чорна Ханекава може стрибнути вище за цілу гору… хоча, обережно, щоб не створювати шуму, цього разу я не збирався стрибати так високо.

І якби я справді спробував стрибнути, то це зруйнувало б квартиру піді мною.

Цього все одно вистачило, щоб стрибнути приблизно на чотириста п'ятдесят метрів. Я був досить далеко, щоб більше не бути тихим, і приземлився з гуркотом, настільки сильним, що можна було подумати, ніби мої ноги застрягнуть в асфальті.

Ня цій вулиці було ідеально темно. Жодна машина ня проїжджала тут вночі.

А переді мною.

Стояв тигр.