Розділ 152: Медуза Надеко - 024

Жодного епілогу не буде.

Жодної кульмінації теж. Хіба ще треба щось розповідати?

Сенґоку Надеко стала богинею. Крапка.

Насправді можна було закінчити на цьому одному реченні... так, тому Надеко не знає, що сталося далі з класом 2-2, у тій школі.

Можливо, після того як Надеко «змінила все одним ударом», стався якийсь хімічний ланцюговий ефект, і клас знову став таким же згуртованим, як колись... тоді це було б схоже на справжню історію. Але навряд чи все так просто. І перевірити Надеко теж не може.

Більше Надеко нічого не вигадує.

Особисто Надеко думає, що все залишилося як є... нічого не змінилося. А може, стало навіть гірше.

Ні, звісно, Надеко щиро бажає, щоб усе було добре. Справді бажає.

Тут уже залишається покладатися на майстерність вчителя Сасаябу.

Тримайтеся. Надеко вболіває за вас. Щиро.

Про тата й маму Надеко теж хвилюється... але й тут Надеко нічого не вдіє. Ну, вразлива, чутлива дівчинка-підліток втекла з дому й не повертається... таке буває. Надеко сподівається, що її пробачать.

Богиня, а просить пробачення.

Щоправда, обривати історію на шматки, як ту змію, теж негарно. Тому замість епілогу... Надеко розповість-но краще тизер. І на цьому закінчимо.

Тизер.

Через пів року, у березні... до речі, Надеко не знає точної дати випускного в приватній старшій школі Наоецу. Треба буде потім дізнатися. Тож Надеко сидить на території храму Кіта-Шірахебі, на сходинках перед святинею, спиною до скриньки для пожертв.

Гумку Кучінави вона носить не на зап'ясті, а за прямим призначенням... нею зібрано сто тисяч змій у високий хвіст. Ну, минуло пів року... хочеться, щоб хоч зовнішність трохи змінилася.

До речі, святиню відбудовують. Або принаймні планують.

Це не просто «хочеться, щоб так було»... це частина міського плану. До березня будівництво мало б завершитися. Коли святиня була зруйнована, ніхто й пальцем не поворухнув... а як «зливовою повінню знищило святиню»... одразу знайшлися гроші на відбудову. Дорослий світ... незбагненний.

Ну, якщо так, то й віра трохи повернеться. Тож до березня Надеко має стати ще сильнішою.

Хвіст зібраний високо, разом із чубчиком... обличчя Надеко повністю відкрите. А це означає, що вона дивиться прямо вперед. Без остраху.

Ховатися немає бажання.

Звісно, Надеко з її термоорганами... не потребує зору, щоб дивитися прямо. Але сьогодні... саме сьогодні... інакше не можна.

Бо для Сенґоку Надеко цей день...

День остаточного прощання з людством.

Бачити очима... востаннє.

...Ну, принаймні хочеться вірити, що вона чекає на них із такою рішучістю.

На них.

Які саме зараз піднімаються сходами.

Які проходять під торіями.

Арараґі Койомі. Ошіно Шінобу.

Сенджьоґахара Хітаґі... Надеко бачила її лише здалеку, тому навіть у тизері не може толком уявити. Але, мабуть, вона йтиме поруч із братиком Койомі, притулившись до нього.

Хоча за домовленістю так не мало б бути... але тут хочеться, щоб вони трималися за руки. Інакше... картинка не та.

Ошіно Шінобу цього разу буде не в тілі малої дівчинки... може, не в повній формі, але принаймні виглядатиме на вік братика Койомі.

Минулого разу вже обпеклася.

Звісно, й братик Койомі підняв свій рівень вампірської сили... щоправда, проти отрути Надеко це все одно не дуже допоможе.

Але різниця в налаштованості відчутна.

Мабуть.

І хоча це теж не частина угоди... якби за ними ще йшли Камбару та Ханекава... було б чудово.

Повний склад.

Фінальний бос був би у захваті.

Щоправда, навіть якби вони всі навалилися разом... Надеко анітрохи не сумнівається у перемозі.

Надеко повільно підводиться.

Одночасно незліченні змії, що ховалися на території храму, оголюють ікла. Васали Надеко, єдині з нею в волі.

І якби остання битва почалася з такої фінальної фрази Надеко... краще й не придумати.

— Ласкаво прошу. Братику Койомі... Надеко подбає про тебе.

А далі... час романтичної комедії.

Фінальна битва. В усіх сенсах.

Незабаром. Адже вона ж богиня.