Надеко пішла зі школи раніше. Так, саме так.
Хоча, мабуть, для втечі було вже надто пізно... Та все одно — Надеко не могла більше ні сидіти, ні стояти, тож просто вилетіла зі школи.
Надеко досі в змінному взутті, але Надеко байдуже.
У Надеко вже немає сил навіть ховати обличчя.
Надеко бреде, як у тумані. Ще більш розсіяна, ніж коли йшла сюди вранці.
Ні... Якщо згадати зараз, дорога до школи була такою щасливою.
Не було часу прекраснішого за ті хвилини.
Так, це було наче сходи до раю.
Про що ж тоді хвилювалася Надеко?
— Ой-ой, Надеко...
Голос почувся з правого зап'ястя.
Кучінава.
Давній знайомий Надеко — Кучінава. То ти тут?
— Ти в порядку? Тебе так хитає... Ти взагалі по тротуару йдеш, чи по проїжджій частині?
— ...А? Ти кликав Надеко?
Надеко відповідає, все ще в тумані.
Голова паморочиться страшенно, але, звісно, відповісти Надеко ще може.
Надеко ж у нас тримається міцно.
— Що тобі треба від Надеко, чиє життя вже скінчилося?
— Та ні... Воно ж не скінчилося... Ні, слухай, ці очі... Вони ж зовсім порожні. Наче дві дірки. Якби я був змієм, то заліз би туди.
— Ууу...
Надеко понурила плечі.
Ні, не лише плечі... здавалося, що Надеко втратила все. Ба більше — сама Надеко впала на саме дно.
Увесь той образ, який Надеко так старанно вибудовувала... Все зруйновано. Все розсипалося в порох.
— Та ти ж не сама його вибудовувала, цей образ... Я взагалі не розумію, чому ти так убиваєшся.
— Хі-хі-хі...
— Жах! Чого ти смієшся?!
— ...
Хочеться сміятися.
Насправді хочеться плакати, але коли справді нестерпно — сліз не буває.
— Надеко... Надеко ніколи не буде в шлюбі...
— Звідки такий висновок?
— Тобто... Надеко більше не зможе ходити до школи...
Але все ж, дослухавшись до поради Кучінави, Надеко помітила, що вже зійшла на проїжджу частину, і повернулася на тротуар.
Якби Надеко зараз збила машина, всі б вирішили, що це самогубство.
Але навіть у такому стані Надеко здивувало, як завзято Надеко хоче жити.
— Надеко... Надеко більше не піде до школи... Відтепер Надеко буде самітницею...
— Та й добре! Круто ти їх тоді! Навіть той самозакоханий вчитель і всі твої однокласники — просто оніміли!
— А... це вони... від подиву... Від повного розчарування...
Від цих слів нахлинули спогади... обличчя однокласників, і голова не просто запаморочилася, а вибухнула болем.
— Вони дивилися на Надеко так, ніби Надеко намагалася сказати щось гарне, а вийшло жахливо... Всі були просто приголомшені... Намагалася сказати щось гарне, а вийшло жахливо... Такого провалу ще не було... Під кінець Надеко вже навіть не «бідненька дівчинка», а просто... «кринжова дівчина»...
І не просто кринжова. А моторошно кринжова.
Кринжова.
— Та годі тобі, не все так погано...
— Погано... Ось тобі доказ — ніхто навіть не побіг за Надеко...
— А ти хотіла, щоб побігли?
— Не хотіла, але...
— Ну то що?
Кроки непевні. Серце теж. Усе.
Надеко навіть не знає, куди йде... Точніше — куди взагалі йде Надеко?
Тіло ще слухається, але... свідомість уже геть розбита.
— Слухай, я маю дещо уточнити, хоча це й очевидність... Надеко.
Кучінава... з тим самим своїм тоном, ніби йому все набридло, — звернувся до Надеко:
— Те, що було в класі — це не я тебе контролював і не я ніс усяку нісенітницю. Не вигадуй собі зайвого, зрозуміло?
— ...
— Це просто... наслідок того, що ти зі мною злилася. Ті кайдани, які ти на себе вдягала щодня... впали. Те, що ти сказала — це навіть не якась аномалія. Це просто все, що ти думала й відчувала, вилилося назовні...
Щодня. Просто.
— ...Надеко знає. Не кричи на Надеко.
Сказала Надеко.
...«Не кричи на Надеко», — навіщо Надеко це сказала?
Достатньо було б просто «Надеко знає».
Але не змогла стриматися.
— Це була Надеко... Не хтось інший, а Сенґоку Надеко. Сама Надеко... Просто сказала те, що хотіла. Надеко розуміє. Кучінава, ти не винен...
— Саме так. Якщо розумієш, то...
— Але Надеко все одно вважає, що це було через тебе.
— ...
Те, що Кучінава обвив зап'ястя Надеко і злився з Надеко... те, що він висмоктує з Надеко енергію... не могло не вплинути на тіло й душу Надеко.
І саме так це проявилося... Ну і, звісно, те, що Цукіхі обрізала Надеко чубчик і свідомість Надеко «розлетілася» — теж не просто збіг...
Просто сказала, що хотіла.
Це був не Кучінава, а Надеко.
Усе те, що накопичилося всередині... усе, що Надеко так і не сказала нікому за весь рік, аж до випуску...
Просто вивернула все, піддавшись пориву.
І найстрашніше... та «дивна», «кринжова» і водночас «бідненька» дівчина — це ніхто інша, як Сенґоку Надеко.
Та зухвалість. Та нісенітниця.
Усе це — Сенґоку Надеко.
Але.
— Що ж... Якщо життя Надеко і шкільне життя вже «скінчилися»...
Фууух. Надеко спробує перемикнутися.
Звісно, не вийде... Але тепер, без чубчика, Надеко мимоволі дивиться вперед.
Хоча б на словах Надеко буде дивитися вперед.
— Тож... може, закінчимо все одразу? Кучінаво.
— Га?
— Ти ж знаєш, де твоє божественне тіло? Тоді навіщо чекати ночі? Ходімо зараз. Тобі ж теж краще швидше, правда?
— Ну... так... Мені не обов'язково спати, щоб чекати...
— Добре. Тоді поспішаймо. Ходімо швидше. Знайдемо твоє тіло, ти повернеш свою справжню силу, і тоді...
Надеко сказала це без жодних почуттів.
— Попрощаємося.
— ...
— І на цьому все... Гаразд?
Після цього... Надеко вже не може думати.
Нічого не спадає на думку.
Просто, коли вже так багато закінчилося, хочеться завершити й решту. По черзі.
— ...Добре.
Кучінава ніби кивнув.
Уперше за довгий час... серйозно.
— Я тільки за. Заперечень немає. І залежності теж. Мені потрібне лише моє тіло. Мені байдуже, що буде з тобою далі, Надеко. Твоє життя — не моя справа.
— ...Звісно.
Навіть дорікнути не хочеться. Це безглуздо.
Зрештою, це взаємно — Надеко теж не цікавить, що буде з Кучінавою потім.
Надеко шукає не заради Кучінави, а виключно заради себе.
Спокута. Відплата.
Надеко просто хоче, щоб Надеко стало легше.
Тільки заради цього.
— Тоді... скажи Надеко, Кучінаво. Куди Надеко йти? Де шукати?
На це запитання... запитання про те, як усе закінчити... Кучінава відповів одразу.
Отже, він теж прийняв рішення. Рішення завершити все.
— Дім братика Койомі.
Що означає це рішення Кучінави — Надеко дізнається трохи згодом.
Відповідь прозвучала спокійно.
І не була аж такою несподіваною.
— Там, де все це закінчиться.
Розділ 147: Медуза Надеко - 019
Том 4
