...Знайти нічого не вдалося.
Скільки вона не копала, там був лише пісок, аж поки вона не дісталася дна. Вона й не знала, що в пісочниці є дно.
Хоча це й цілком природно.
Але з дитячого досвіду пісочниця здавалася чимось бездонним… наче бездонне болото.
Втім, тепер вона знала, яке там дно. Бетонне.
Здається, під землею просто була закопана бетонна чаша, схожа на басейн… Яке невігластво. Краще б вона цього не знала.
Глибина на око становила десь пів метра.
Для малої дитини така глибина — це вже ціла нескінченність.
— …Пане Кучінаво.
— …
— Агов, пане Кучінаво.
— …
Тепер мовчав саме пан Кучінава.
Здавалося, ніби вони помінялися ролями… чи навіть помінялися характерами.
— Агов.
Агов. Агов. Агов.
Надеко наполегливо домагалася відповіді.
Адже, поки він висів у неї на зап'ясті, вона не могла просто розвернутися й піти геть.
Можливо, це його дратувало, та й сама вона охоче пішла б геть, якби могла, але водночас вона настільки втомилася, що їй навіть ворушитися не хотілося.
— Тут нічого немає. Навіть ввого божественного тіла.
— …
— Немає…
Вона наполегливо повторила це, і пан Кучінава нарешті видав: «Хм-м».
Нахабна поведінка. Можна сказати, він навіть не намагався виправдовуватися.
— Здається, це була збійна реакція.
— З-збійна реакція…?
Як він міг говорити таке з таким зухвалим виглядом… коли до цього так упевнено твердив, що не сумнівається?
До того ж, так шалено завібрувавши на чужому зап'ясті, наче тайфун… і тепер казати про «збій»?
— Зрозуміло, зрозуміло, виявляється, буває й таке. Буде мені уроком, еге ж, Надеко?
— Якщо… якщо це був збій, то… сказав би раніше… Ти ж напевно зрозумів це набагато раніше…
Для Надеко було нетипово так бурчати, але це справді дратувало її.
Вона розкопала пісочницю не в одному місці, а геть усюди… вийшло щось подібне до майданчика для гри «бий крота».
А тепер на неї чекала робота зі засипання та вирівнювання цих ям.
Марна й виснажлива праця.
— Та облиш ти це, пішли собі, гаразд?
— Так не можна… Це стане «соціальною проблемою». А що, як якась дитина впаде в яму й травмується?
— Переймаєшся через дурниці…
Можливо, але навіть якщо не вийде повернути все до ідеального стану, краще принаймні розрівняти пісок.
А це означало, що на сьогодні пошуки завершено. Надеко й сама розуміла, як безглуздо це звучить, але перший день минув за грою в пісочниці.
Яка дитячість.
— Але виходить, що бувають і збої…
— Ну, буває й таке. Навіть боги не всемогутні.
— Хіба богів не називають богами саме тому, що вони всемогутні? Кажуть же «всезнавчий і всемогутній бог».
— Всемогутність і всесильність — це різні речі… Подивися в тлумачному словнику.
— Хм… У мене немає тлумачного словника. І що, таке не всемогутнє лозоходіння й далі даватиме збої? Якщо так, то це ж стільки марних зусиль і марної праці… І за часом, і за силами це дуже важко…
— Та ну, я вже зрозумів, що це за збій був. Більше такого не станеться.
Він казав це з повною впевненістю.
Саме тому йому й не вірилося.
Оце й називають «порожніми обіцянками»… І через ці порожні обіцянки страждати доведеться Надеко, що справді нестерпно.
До того ж через те, що пан Кучінава обвив її праве зап'ястя, права рука, якою вона працювала лопаткою, втомилася куди більше, ніж зазвичай… Не те щоб це був тендовагініт, але завтра, можливо, болітимуть м'язи.
— А чому взагалі виникає збій? Це як із «паличкою-пошуковицею» Дораемона, у якої точність сімдесят відсотків?
— Ні… зовсім ні.
Оскільки вони певною мірою ділили знання, її специфічна метафора пройшла без пояснень, від чого Надеко навіть відчула легке незадоволення, але пан Кучінава все ж заперечив її здогад.
— Моя духовна енергія просто розпорошилася… ось і все.
— Розпорошилася?
— Точніше, її розпорошили…
Енергію розпорошили… Еем.
Це теж звучало знайомо… стривайте, де й коли вона про це чула?
Скупчення.
Якихось «поганих речей»… чи щось таке.
І заради цього, здається, старший братик Койомі…
— …Коротко кажучи, це схоже не стільки на лозоходіння, скільки на металошукач. Наче в ґрунті багато заліза, тому важко знайти зариту міну…
— Називати моє тіло міною… а ти смілива, Надеко, так?
Він знову почав чіплятися до слів (як і належить змії), але те, що він замовк на цьому, свідчило: її розуміння було не так уже й далеко від правди.
Надеко зітхнула.
Якщо її здогад правильний, то скільки ще марних зусиль і помилок їй доведеться викопати… І якщо тим часом час вийде…
Якщо час вийде… Ну, в такому разі проблема буде не в Надеко, а в пана Кучінави…
Проте Надеко так само як не любила старатися, не любила й марних зусиль.
Хай там що.
Визначення місця пошуку, тобто лозоходіння, довелося повністю довірити пану Кучінаві… Надеко була, так би мовити, живою сперною лопаткою, тож, хоче вона того чи ні, їй залишалося тільки вірити й коритися.
Вірити й коритися. Немов якась жриця на службі богу.
— Ну… хай там як, продовжимо завтра.
— Гей-гей, Надеко. Щось ти надто легко здаєшся, ти що, геніальна відчайдуха? Може, не здаватимешся й перевіриш ще хоч одне місце?
— Ні. Я втомилася.
Вона втомилася. Надеко виснажена.
Не зважаючи на заперечення пана Кучінави, Надеко заходилася розрівнювати пісочницю… Точніше, аби не думати про це як про нудну роботу, вона уявляла, ніби грається, перекопуючи пісок.
Можливо, це й було помилкою.
Уявивши, що це гра, вона втратила ефективність, і це забрало більше часу, ніж зазвичай… Якщо зізнатися чесно, піддавшись моменту, вона не просто засипала викопані ями, а почала будувати маленькі гірки та замки, розігравшись ні на жарт.
Це можна було назвати фатальним збігом обставин.
Краще б вона послухалася пана Кучінаву й пошукала його божественне тіло ще трохи, перейшовши в інше місце.
Тепер уже пізно бідкатися, хоча пізно чи рано, але якесь свято з цього мало б вийти…
— О, знайшов. Сенґоку.
Коли вона будувала Замок Наґоя (аби не порушувати авторські права, скажімо так: щось схоже на Замок Наґоя) і саме сушила голову над тим, під яким кутом встановити шьокіхоко, над її головою пролунав голос.
Вона підвела голову.
Через те що капелюх був насунутий недбало, їхні очі зустрілися.
— Старший братику Койомі…
За крок від пісочниці стояв старший братик койоммі.
Старший братик Койомі.
Справжнє ім'я — Арараґі Койомі.
Він був із серйозним виразом обличчя… хоч була глибока ніч.
То він теж вийшов на прогулянку?