Розділ 103: Диявол Суруґи - 007

Пан Диявол — звучить якось дивно.

Навіщо звертатися до Диявола, з усією його проклятою нечестивістю, за допомогою почесного титулу? Але, гадаю, якщо просто сприймати Диявола як протилежність Богу, то так само як ви називаєте Бога «Господом Богом», цілком логічно називати Диявола «Паном Дияволом».

І хоч він і Диявол, він безумовно посідає вище становище за людей, тож, мабуть, було б досить ввічливо говорити про нього з певною повагою.

Хоча, з того, що я чула, це мало бути радше саркастично, ніж шанобливо.

Таке трапляється повсякчас.

Все ж, подібні пусті «жарти» можуть накликати жахливі наслідки, про що я знаю аж надто добре.

Це був свого роду талісман і мода серед учнів старшої школи Наоецу... через ту історію з Сенґоку я стала чутливою до так званих талісманів, але, згідно з тим, що мені розповів Оґі, можливо, я перебільшувала.

Просто безневинна чутка.

Що якщо звернутися до Пана Диявола по допомогу з твоїми проблемами чи турботами, він неодмінно їх вирішить... хоча наявність цієї фрази робила все менш переконливим, а не навпаки.

Та яким би фальшивим це не було, навіть якби це було одним із шахрайств Кайкі Дейшю, мені довелося б щось вдіяти з «дияволом», який «розв'язує твої проблеми», навіть якби не було тієї історії з Сенґоку.

Тому що.

У такому разі Паном Дияволом могла бути я.

— Звісно, до цього «неодмінно» є одна умова... кажуть, Пан Диявол не приймає надмірних прохань, — пояснив Оґі.

Його тон був безтурботним, як і завжди, тобто він подавав це так, ніби все це лише несуттєві плітки... ні, це справді було не більше ніж безтурботними плітками.

Для нього.

Навіть якщо Оґі знав про мою ліву руку, знав, що я накоїла.

Будь-які розмови були для нього пустими балачками.

Все для нього було несуттєвим.

— Очевидно, критерієм «надмірності» є «випадки, коли варто звертатися до поліції».

Якого біса.

Це було дивно конкретно, або ж грубо.

Принаймні, це не здавалося умовою, яку диявол міг би поставити для «виконання бажань»... навіть якщо це була моя заслужена кара, частину мого тіла і частину моєї душі було відібрано в мене.

— Природно. Бо цей Пан Диявол, здається, є конкретною і грубою людиною.

— Людиною…

— Кажуть, це дівчина старшого шкільного віку.

— Іншими словами, якась старшокласниця видає себе за «диявола» і роздає поради учням школи Наоецу?

Старшокласниця.

Це все більше й більше... скидалося на мене.

— Ну, так, але... я не впевнений щодо того, чи вона «видає себе».

Ми можемо мати справу зі справжнім дияволом, натякнув Оґі.

— Але хіба вона не конкретна і груба людина?

— Конкретна і груба людина не обов'язково не є дияволом. Я маю на увазі... якщо вона може розв'язати твої проблеми «неодмінно», то вона не звичайна добра душа.

— …

За можливості я хотіла витягнути з Оґі більше інформації, але не хотіла справляти враження, ніби я «жадаю цього», тому прикинулася байдужою, мовивши: «ось як».

Мушу визнати, що як прояв старшинства це було досить дріб'язково, але він мав таку ауру, що ти мимоволі вагався, чи варто засипати його запитаннями.

Це здавалося некрутим.

Старший Арараґі, ймовірно, все одно просувався б уперед, не зважаючи на цю атмосферу, і коли я усвідомила, що ніколи не стану такою, як він, це мене засмутило.

З іншого боку, незалежно від того, чи знала щось про це Хіґаса, я мала намір діяти, а оскільки вона таки знала, то принаймні здавалося, що Оґі не морочив мені голову (мене можуть вважати параноїком, але за ним і раніше помічали звичку нести нісенітниці).

Однак, з того, що сказала Хіґаса, це була не така вже й позитивна чутка, як він її змалював... навпаки, у мене склалося радше негативне враження.

Вона натякнула, що це не та чутка, про яку міг би почути оптиміст... а отже, вона була знайома лише песимістам.

Ага.

Песимістка... якою я була колись.

…З іншого боку, не існує такого поняття, як чистий оптиміст чи чистий песиміст. Ким би ти не був, іноді справи йдуть угору, іноді — вниз, а іноді доводиться дивитися по сторонах.

Точно. Бути собою та індивідуальність — це ілюзії.

Нерозуміння цього принесе лише серйозний біль... як тоді, коли я нав'язала довільну ілюзію, довільний ідеал старшій Сенджьоґахарі, і все закінчилося моїм гнівом та внутрішнім вибухом.

І що важливо... у цьому також був замішаний «диявол». Звісно, то був диявол-плаксій, низькоранговий диявол, зовсім не та велична дивина, до якої звертаються «Пан».

Хіґаса явно не хотіла про це говорити... у мене з нею були досить невимушені стосунки, на відміну від Оґі, і вона була тією, з ким я могла бути відвертою, але для всього був свій час і місце. Розпитувати її про цього диявола перед новими друзями з її нового класу було б жорстоко, тому я викрутилася як слід.

— Та нічого, просто отримала повідомлення від мого старшого Арараґі про це, от і все.

— Старший Арараґі?!

— Камбару, ти щойно сказала «Арараґі»?!

— Типу, той самий Арараґі?!

— Той легендарний?!

— Легендарний пан Арараґі?!

— Легендарне повідомлення від легендарного пана Арараґі?!

— Що-що-що-що, Камбару переписується з тим самим Арараґі?!

— Та ну?!

— Чим він зараз займається?!

Цей галас привернув увагу іншої групи дівчат, що стояли віддалік. Забудьте про «як слід», я викрутилася просто грандіозно…

Хммм.

Мій старший Арараґі був популярним усюди.

Він був зіркою, не я. Суперзіркою.

Мені доведеться почекати й розпитати Хіґасу іншим разом. Я вирішила присвятити свій час після уроків розслідуванню справи Пана Диявола.

Моя кар'єра з підготовки до іспитів, здавалося, закінчилася ще до того, як почалася, але яблуко від яблуні недалеко падає.

Навіть якщо я ніколи не зрівняюся з ним.