Розділ 26: Мавпа Суруґа - 009

Епілог, чи, радше, кульмінація цієї історії.

Наступного дня мене, як завжди, розбудили мої молодші сестри Карен і Цукіхі. Протираючи заспані очі, я готувався вирушити до будинку Сенджьоґахари на цілоденне недільне навчання, як і обіцяв. Я був у піднесеному настрої, плекаючи надію, що, можливо, сьогодні нарешті скуштую її домашню їжу. Але щойно я сів на свій велосипед… єдиний, що в мене залишився… відчинив ворота та вийшов з дому, як зустрів дівчину з нудним виразом обличчя, яка чомусь розтягувалася перед телефонним стовпом. Вона була в повсякденному одязі, але поєднання короткої плісированої спідниці та велосипедних шортів, що визирали з-під неї, робило її схожою на шкільну форму — це була зірка старшої школи Наоецу, моя молодша однокласниця Камбару Суруґа.

— Доброго ранку, мій старший Арараґі.

— ...Доброго ранку, пані Камбару.

— Хм? О, я не заслуговую на таке формальне привітання. Починаючи з повсякденної ввічливості, ви просто бездоганні. Ваші рани загоїлися?

— Так... якщо вже на те пішло — сонце зараз для мене найважче, але не настільки, як я думав. Це і моє загоєння приблизно на одному рівні. То, Камбару, звідки ти знаєш, де я живу?

— Ой, ви вдаєте, ніби не знаєте. Ви налаштовуєте сцену для мене? Я ж колись переслідувала вас. Звісно ж я дізналася вашу домашню адресу.

— …

Її веселий сміх ніяк не розвіяв мого збентеження.

— І що тобі потрібно? — запитав я.

— Ну, я отримала дзвінок від неї цього ранку, і вона сказала мені прийти за вами. О, дозвольте понести вашу сумку, — майже відразу після цих слів Камбару витягла мій рюкзак з переднього кошика велосипеда і тримала його в лівій руці. Вона подивилася на мене з блискучою, невинною посмішкою. — Я також змастила ланцюг вашого велосипеда. І якщо вам щось ще потрібно — не соромтеся просити.

Вона вже перейшла від дружби з Сенджьоґахарою до ролі її посильної.

Хоча мене не цікавило мати шкільну зірку на побігеньках, але якщо патологічно ревнива Сенджьоґахара доручила таке завдання Камбару — то чи означало це, що їхні стосунки налагодилися, і Дует Вальгалли знову разом… чи я занадто багато думаю про це? Мабуть, я все ж занадто багато думаю про це.

— Як щодо масажу перед від'їздом? Ви кажете, що все гаразд, але ви, мабуть, втомлені. Я досить непогано це роблю, щоб ви знали.

— ...Але як щодо твоєї команди? У тебе ж тренування і в неділю, чи не так? З наближенням екзаменаційної перерви тобі потрібно поспішати.

— Ні, я більше не можу грати в баскетбол.

— Га?

— Можливо, це здається передчасним, але я йду у відставку.

Все ще тримаючи мій рюкзак, Камбару показала мені свою ліву руку. Та її ліва рука була щільно обмотана довгим білим бинтом до ліктя. Проте можна було помітити, що з її довжиною та формою щось трохи не так.

— Все було таким половинчастим. Демон пішов, але зрештою моя рука не повернулася до норми. Я ніяк не можу продовжувати грати в баскетбол. Втім, вона по-своєму сильна і насправді досить зручна.

— ...Віддай мені мою сумку. Негайно.

Що я міг сказати.

Якщо хоча б наполовину, але її бажання було виконано.

Тоді, здавалося, це було навіть справедливо.