Розділ 98: Розділ 98

Розділ 98

-Так, так, підніміть руку. Ох, а у вас напрочуд м’язисті й апетитні плечі.

"............"

Клаель прибув до Великого Храму в королівській столиці... і щойно завершилася його зустріч із кардиналом, як у нього одразу почали знімати мірки для вбрання, яке він мав одягнути на церемонію визнання «Святим».

В окремій кімнаті в глибині Великого Храму особистий кравець, який працював за контрактом, знімав із нього мірки по всьому тілу.

-Ну що ж, я зроблю вам просто чудове вбрання, тож чекайте з нетерпінням, добре? Завершу все за один день.

-...Так, дякую вам.

Лисий манірний кравець сказав це й підморгнув Клаелю. У Клаеля від цього мороз пробіг по спині.

Кравець мав міцну статуру, а його надто солодкий тон нагадав Клаелю одного знайомого.

-Перепрошую... а ви випадково не знаєте когось на ім’я Ораторіо?

-Ох? Ви знаєте мого молодшого братика?

-...Я живу в Егбелі, тож він не раз мені допомагав.

-А-а, ось як? Спочатку той хлопець працював у нашій крамниці... але щойно став достатньо вправним, одразу відкрив власну справу. Я думав, він відкриє магазин десь у столиці, але він сказав, що ненавидить галасливе місто, і перебрався до провінції.

-Ясно... ну, життя буває непередбачуваним.

Те, що він натрапив на родича знайомого в такому несподіваному місці, лише сильніше його виснажило.

Манірний кравець ретельно й настирливо обміряв кожен сантиметр його тіла... і лише приблизно через годину Клаеля нарешті відпустили.

Оскільки сьогодні йому не було чого особливо робити, він пішов коридором до гостьової кімнати, яку йому призначили.

-Фух...

Довга подорож із Егбеля до королівської столиці, потім виснажлива розмова з кардиналом.

А тепер ще й ці надто ретельні мірки від манірного кравця, який мало не облизував його поглядом із ніг до голови.

Він був фізично та морально виснажений. Йому просто хотілося лягти у своїй кімнаті.

(Цікаво, Рейна зараз зайнята роботою в храмі? Сподіваюся, нічого страшного, якщо я відпочину раніше за неї.)

-О... чи не священник Клаель Бірн це там?

Клаель ішов коридором... коли раптом хтось його покликав.

Коли він обернувся, там стояв молодий чоловік приблизно його віку.

У нього було холодне обличчя інтелігента в окулярах і трохи глузливий вираз.

-Я Клаель Бірн... а ви?

-Ах, пробачте за пізнє представлення. Я Белламі Воллс. Хоч це й може звучати зухвало, але я служу тут, у Великому Храмі, єпископом.

На вигляд йому було трохи за двадцять, а він уже досяг рангу єпископа — очевидно, висхідна зірка.

До речі, ієрархія священників у цій країні виглядала так... від нижчого до вищого: учень священника, священник, диякон, священник, єпископ, архієпископ. Кардиналів обирали з-поміж архієпископів, і вони фактично були найвищою владою.

Однак «Святі» на кшталт Рейни стояли навіть вище кардиналів. А офіційно визнані «Святі» прирівнювалися за статусом до архієпископів.

-Здається, ми бачимося вперше... звідки ви знаєте, хто я такий, єпископе Воллс?

-Ну звісно. Ви ж доволі відомі... «Чоловік, якому пощастило знайти "Святу" й самому піднятися до рангу "Святого"», так?

Єпископ Воллс промовив це з дивно отруйним тоном.

На його вродливому обличчі з’явилася насмішка, а під нею відчувалася явна злоба.

(Цей хлопець...)

-...Досить різко сказано. Я вас чимось образив?

-Ні, не особливо.

Воллс похитав головою та демонстративно глянув угору.

-Просто... не всім подобається, що якийсь сільський священник без жодних видатних заслуг перестрибнув через інших лише тому, що випадково знайшов «Святу»... хоча, якщо вважати удачу божественним благословенням, тоді це ще можна зрозуміти.

"............"

Клаель насупив брови.

Він і сам усвідомлював, наскільки сильно виграв завдяки Рейні.

Можливо, інші йому заздритимуть.

(Але все одно... коли хтось настільки відкрито демонструє неприязнь, це просто виснажує.)

Порившись у пам’яті, Клаель пригадав, що існував архієпископ із прізвищем «Воллс».

Колись він змагався з Ділетом Горстом за місце кардинала й мав репутацію жадібного кар’єриста.

(Напевно, це його син або онук... принаймні родич.)

-Чому ж ви мовчите? Або... вас так зачепило, бо я влучив у саму точку? Якщо той, кого «Свята» обожнює як батька, настільки жалюгідний, то як він узагалі може бути визнаний «Святим»...

-Ах, Клаель. Ось ти де?

Воллс продовжував сипати сарказмом... але позаду нього з’явилася Рейна.

Переодягнувшись у білу сукню-рясу, Рейна помітила Клаеля й одразу підбігла до нього з радісним виразом обличчя.

-Ви вже закінчили справи з кардиналом?

-А... так. Я якраз збирався відпочити у своїй кімнаті, оскільки сьогодні більше нічого робити.

-А, гостьова кімната, так? Я покажу дорогу.

Рейна схопила Клаеля за руку й потягнула за собою.

-С-стій, «Свята» Рейно...!

-А, туалет там, а лазня он там. Вони окремі для чоловіків і жінок, тож не переплутай, добре?

Воллс щось кричав їм услід... але Рейна проігнорувала його й далі вела Клаеля коридорами Великого Храму.

.

.

.

(П.П Ахахаха, Волсс, це тіпічний син заможно батька, котрий в основному получив своє звання із-за баті, і ше пробує доколупатись до Клаеля, смішно..)