Розділ 95: Розділ 95

Розділ 95

І ось було вирішено, що Клаель вирушить до королівської столиці.

Клаель залишив усе на тимчасового священника Гівіля та завантажив зібрані речі до карети.

Він уже попрощався з близькими знайомими.

Сівши до карети, надісланої Великим Храмом, він разом із Рейною вирушив до королівської столиці, сидячи поруч.

-～～～～♪

У кареті, що час від часу похитувалась на дорозі, Рейна весь час щасливо наспівувала.

На її обличчі була ніжна усмішка, а сама вона із захватом постійно дивилась на Клаеля.

-......У тебе гарний настрій, Рейно.

-Так! Я дуже щаслива!

Рейна, що сиділа навпроти нього, заявила це з квітучою посмішкою.

"Квітуча посмішка "було лише метафорою... але справжнє диво таки сталося — карета наповнилася яскраво-червоними пелюстками.

Ті, хто був усередині карети, не могли цього знати, але обабіч дороги, якою вони їхали, розквітали різнокольорові квіти, прикрашаючи шлях наче рейки.

Квіти, народжені цим дивом, ймовірно, не зів’януть навіть із приходом осені чи після зими.

Відтепер вони тішитимуть очі мандрівників, заспокоюватимуть серця торговців... і, напевно, священною силою відганятимуть монстрів, захищаючи людей.

-Клаель. Є одна крамничка, куди я ходила з подругами. Там продають дуже солодкі й смачні млинці. Підемо туди разом, коли приїдемо?

-Звучить непогано. Я люблю солодке.

-Так, я знаю. А ще я знайшла кафе з дуже смачним чаєм. Там гарна атмосфера, тихо й небагато людей — наче приховане місце. І ще є книгарня, яка продає тільки рідкісні старі книги. А ще неподалік столиці є квіткове поле, де збирається багато фей. Якщо взяти бенто й піти туди на пікнік, буде точно весело.

Рейна з сяючою усмішкою почала розповідати про всі плани, які мала після прибуття до королівської столиці.

-Давай відвідаємо всі магазини, які зможемо, під час літніх канікул, а після їх завершення гулятимемо на вихідних. На перших вихідних підемо в кафе, на наступних — до тієї крамниці, а після того — на пікнік на пагорбі... Ах, і я ще хочу ходити по книгарнях. Це вже буде на наступних вихідних місяця...

-Рейно... може, трохи заспокоїшся?

Клаель відчув, як у нього починає боліти голова.

Він розумів, що вона схвильована... але наскільки далеко вперед вона планувала?

-Якщо ти проводитимеш кожні вихідні зі мною, у тебе ж не залишиться часу на друзів, знаєш?

-Ах... ти правий. Вибач, я захопилась.

Рейна ніяково почервоніла й прикрила обличчя долонями.

-Проводити час із друзями теж важливо... Тоді як щодо одного разу на місяць із друзями, а весь інший час — із Клаелем?

"............"

Схоже, Рейна була неймовірно рада.

Він не думав, що це те, через що можна так неймовірно радіти... але серце дівчини — загадка.

-Е-е... можна хвилинку?

-Хм?

Голос долинув із місця кучера.

Кучер винувато зазирнув через переднє віконце карети.

-Вибачте. Схоже, дорога попереду перекрита.

-Перекрита... Щось сталося?

Перш ніж вони це усвідомили, карета зупинилася.

Виглянувши у вікно... вони побачили інші карети й мандрівників, які також застрягли.

-Ем... здається, міст попереду змило через підняття рівня води. Усі виглядають дуже стурбованими.

-Підняття води... Невже дощ був настільки сильним?

У цьому регіоні літні тайфуни були рідкістю, і річки майже ніколи не виходили настільки з берегів, щоб знести міст.

З цієї причини мости не були особливо укріплені від повеней.

-Можливо, це справа рук монстрів.

-Ти можеш це визначити, Рейно?

-Так. Я відчуваю злий намір вище за течією.

Рейна висунулась із вікна карети.

Подивившись угору за течією... вона простягнула праву руку.

-Ей.

І легенько клацнула пальцями.

Щось схоже на білу падаючу зірку полетіло вгору за течією.

-Тепер усе гаразд... Ну що, поїхали далі?

-Поїхали... Навіть якщо монстрів більше немає, без мосту ми ж не проїдемо...

-Все добре.

Рейна мило посміхнулася.

Клаель спантеличено нахилив голову... але вже в наступну мить карета, яка стояла на місці, рушила вперед.

Інші карети й мандрівники теж почали рухатись далі, перетинаючи річку там, де міст мав бути зруйнований.

-Як би це сказати... Як і очікувалось від «Святої»...

Було чути захоплений голос кучера.

Карета, в якій їхали Клаель і Рейна, теж перетнула річку разом з усіма.

Вони проїхали по арці з лоз і квітів, яка замінила зруйнований міст.

-......Рейно.

-Тепер ми точно дістанемось королівської столиці. Я так чекаю тих млинців!

"............"

Дива Рейни не знали меж.

Одним клацанням пальців вона перемогла монстрів далеко вгору за течією й створила міст із квітів та лоз...

Здавалося, що вона стає все сильнішою і сильнішою як «Свята»..

(Напевно, це добре... але чому мені від цього так неспокійно?..)

Що сильнішою ставала Рейна, то більше Клаелю здавалося, ніби його заганяють у глухий кут.

Його охопило дивне відчуття небезпеки, і по спині виступив холодний піт.

.

.

.

(П.П Походу чуйка Клаеля дає знати йому що Рейна по ньому сходить з розуму, і що це може бути небезпечно ахахаха.)