Розділ 94: Розділ 94

Розділ 94

Було вирішено, що Клаель Бірн, опікун «Святої», офіційно отримає титул «Святого».

До того ж його запросили стати тимчасовим викладачем у Королівській Академії, а це означало, що йому доведеться покинути Егбел, хай і ненадовго.

-Угх... Ніколи б не подумав, що все так обернеться...

Пакуючи речі для поїздки до королівської столиці, Клаель мав складний вираз обличчя.

Він щойно повернувся з подорожі, і одразу ж мав вирушити до королівської столиці.

Не те щоб він був цим незадоволений. Клаель і так був членом родини маркізів «Бірн», що жила в королівській столиці.

Це було просто повернення до його старого дому. Він не відчував жодного опору чи розгубленості.

Однак, причина, чому він не міг бути щасливим з цього приводу... полягала в тому, що, попри раптове рішення поїхати до королівської столиці, жодних проблем не виникало.

(Священник Гівіль погодився доглядати за всім, поки мене не буде... Він уже добре поладнав із містянами, тож жодних проблем немає. Узагалі ніяких...)

Навіть якби він був відсутній, проблем би не було.

Якщо подивитись на це з іншого боку, це можна було сприйняти як знак того, що він більше не потрібен Егбелу.

Звісно, це були лише параноїдальні та викривлені думки. Не те щоб містяни вважали Клаеля зайвим.

Однак, якби ваш начальник або колеги посміхнулися та сказали: «Тебе можна замінити, тому тобі не потрібно приходити на роботу», то, мабуть, вам би теж стало не по собі.

Це було саме таке відчуття — його не покидала думка, що місто чудово функціонує і без нього.

-Клаель! Це теж беремо із собою?

Тим часом Рейна, яка допомагала пакуватись, виглядала дуже щасливою. На її обличчі сяяла надзвичайно яскрава усмішка.

-А... цю книжку залишимо. Таку саму можна купити й у королівській столиці.

-Зрозуміла! Ах, я так схвильована. Не можу повірити, що Клаель стане викладачем в Академії... Це мов сон — ми будемо разом у столиці! Ах, це й справді наче сон!

-...Радий за тебе.

Вона стала такою з того самого моменту, як побачила листа зі столиці.

За спиною Рейни постійно мерехтіло божественне сяйво, а всюди, де вона проходила, із підлоги проростали квіти.

Усвідомлювала вона це чи ні, але вже деякий час безперервно творила дива.

(Н-ну, поки Рейна щаслива, все гаразд... чи не так?)

Клаель почав плутатись у власних думках.

Однією з причин, чому Рейну відправили до столиці, було допомогти їй стати більш незалежною від свого опікуна, але чи справді все йде як треба?

(Вона зовсім не стає незалежною... Якщо вже на те пішло, здається, вона стала ще більш залежною, ніж раніше...)

-Клаель, твої труси! Труси!

-Так-так, поклади білизну в ту сумку. І не кричи так про «труси», ти ж дівчина.

Рейна одну за одною складала білизну, яку дістала з шухляди, до сумки.

Вона була настільки щасливою, що поводилась ще більш по дитячому, ніж зазвичай... ні, це вже було просто дивно.

Окрім цього...

-Просто щоб ти знала... Рейно. Те, що ми їдемо до королівської столиці, не означає, що ми житимемо разом, добре?

-Е? Справді?

-Так, справді.

Божественне сяйво за спиною Рейни потьмяніло.

Побачивши, як Рейна помітно зневірилася, Клаель спробував говорити спокійно.

-Ти житимеш у Великому Храмі. А я — в гуртожитку для викладачів Академії. Студентам туди не можна.

-Ні в якому разі... Тоді Клаель теж має жити в храмі!

-Не можна. Ми повинні чітко дотримуватись меж.

Усі викладачі академії були зобов'язані жити у гуртожитку для персоналу.

У минулому вже траплялись випадки, коли студенти чи їхні батьки намагались підробити оцінки або вкрасти екзаменаційні завдання, вламувавшись до домівок викладачів.

Усі учні Королівської Академії були дворянами. Деякі з них користувались своїм статусом, щоб тиснути на вчителів.

Тому вчителі були зобов'язані жити в добре охоронюваному гуртожитку для персоналу.

-Угх... Ну, якщо такі правила...

Рейна розчаровано опустила плечі.

Рейна мала звичку занадто захоплюватися тим, що її цікавило, але в основі своїй була доброю й справедливою.

Вона не була з тих, хто порушує правила лише для задоволення власних егоїстичних бажань.

-Але... ми ж усе одно зможемо бути разом в Академії, так?

-...Ну, якщо ти будеш дотримуватись належних меж, як між студенткою й викладачем.

-Так, я буду чемною!

Божественне сяйво знову з’явилося за спиною Рейни.

Білі лілії рясно розквітли біля її ніг.

-Давай обідати разом. Я щодня готуватиму тобі бенто!

-Ну, це...

-Я ще й допомагатиму тобі з роботою після занять! У мене є обов’язки в храмі, але... ну, якщо збільшити кількість плюшевих іграшок, думаю, впораюсь!

"............"

Вона не порушувала б правила заради власної вигоди, але в усьому іншому не знала пощади.

Клаель тихо зітхнув, дивлячись на Рейну, яка розпочала повномасштабний наступ, щойно з’явилась можливість.

.

.

.

(П.П Ну, а що ти думав Клаель, хоч ти її і добре виховав, але вона твоя особиста Яндере, котра готова навіть вбивати, якщо це дасть їй змогу бути з тобою.)