Розділ 92: Розділ 92

Розділ 92

Із храму вийшов залишений за головного, священник... Гівіль.

Однак тепер він виглядав таким здоровим, наче бодібілдер.

Лише блискучі окуляри ледве зберігали в ньому риси колишнього Гівіля — він майже здавався зовсім іншою людиною.

Його голос був той самий, але здавалося, що це хтось зовсім інший.

-Ем, священнику Гівіль... це справді ви?

-О, без жодних сумнівів!

Гівіль прийняв позу.

Його роздуті м’язи натягнули рясу так сильно, що та з тріском почала рватися.

-Минув лише тиждень з того часу, як я прибув до цього храму. Навіть я сам здивований, наскільки добре тепер почуваюсь! Як і очікувалось від храму, де народилась і виросла «Свята». Тут усе переповнене божественними благословеннями!

-...Я-я бачу.

Клаель скривився та кинув погляд на Рейну.

Рейна дивилась не на Гівіля, а на квіти в клумбі.

-Р-Рейно... тобі не здається, що він надто сильно змінився?

-Хм? Ти так думаєш?

-Ще тиждень тому в нього не було такої статури, та й виглядав він нездорово...

-Хмм... Якщо чесно, я не дуже пам’ятаю... Хіба він не був таким із самого початку?

-Я-ясно...

Тон Рейни свідчив про байдужість, і вона, ймовірно, зовсім не пам'ятала Гівіля.

(Ну, я й сам лише коротко привітався з ним перед від’їздом, тож теж не надто добре його пам’ятаю...)

Можливо, під час подорожі щось сталось, через що його пам’ять стала нечіткою.

Клаель похитав головою, відганяючи сумніви, і подякував Гівілю як дорослий дорослому.

-Дякую, що наглядали за храмом увесь цей тиждень. Завдяки вам ми змогли насолодитися подорожжю.

-Це було справді весело. Дуже вам дякую.

-Для мене це найбільша радість! Я щасливий, що зміг послужити «Святій»!

Коли вони висловили свою подяку, священик Гівіль гордо роздув ніздрі та наспівував.

-Для мене було честю, хай навіть тимчасово, отримати довіру доглядати за святилищем «Святої»! Якщо я ще колись знадоблюсь — тільки скажіть!

-Дякую. Тоді розраховуватиму на вас, коли настане час.

-Ах, точно. Поки священник Клаель був відсутній, із Великого Храму в королівській столиці надійшов лист.

Гівіль витягнув листа і передав його Клаелю.

-Це...

-Від Його Високопреосвященства Кардинала.

Рейна теж здивовано подивилась на ім’я відправника.

Кардинал... Ділет Хорст.

Саме він визнав Рейну «Святою» та запросив її до королівської столиці.

І саме він організовував кілька зустрічей для Клаеля з метою сватання.

(Усі організовані ним зустрічі скасовувались в останній момент... У нього настільки поганий смак на жінок, чи він просто не сприймає це серйозно?)

Також існувала ймовірність, що це було навмисне знущання.

Втім, Клаель не пригадував, щоб зробив щось, через що його могли б настільки ненавидіти.

-Зміст листа... він запрошує мене до королівської столиці? Визнання «Святим»?

У листі говорилось, що вони хочуть визнати Клаеля «Святим» і просять його прибути до Великого Храму.

Титул «Святого» присвоювався священникам, які досягли великих звершень.

На відміну від титулу «Святої», що дарувався божественним благословенням від народження, цей титул надавався за заслуги й вважався найвищою честю для священника.

-Це ж неймовірно, Клаель!

-Ох, як чудово!

"............"

І Рейна, і Гівіль говорили це з великим ентузіазмом... але в Клаеля були змішані почуття.

(Заслуги... тобто вони мають на увазі те, що я виростив Рейну?)

Окрім цього, у Клаеля не було жодних особливих досягнень.

Сам Клаель не вважав, що зробив щось визначне.

Він лише прихистив дівчину, яка зазнавала жорстокого поводження, забезпечив її їжею та житлом і дав базову освіту.

(Якби Рейна не була «Святою», мене б нізащо не визнали «Святим»... Це не мої заслуги — це просто бонус через Рейну.)

-...Чи справді нормально визнавати мене «Святим»?

-Звісно.

Рейна відреагувала миттєво.

Без вагань її очі яскраво засяяли.

-Усе, чим я є зараз, — завдяки тобі, Клаель. Якщо хтось скаже, що це неправильно, я цього не пробачу! Я всіх насварю великим «Ні-ні!»!

У момент, коли Рейна сказала «Ні-ні!», позаду неї лише на мить з’явилися мускулисті Ведмідь і Кіт... але Клаелю, мабуть, це просто привиділось.

-Я-ясно... Ну, відмовлятись було б неввічливо, так?

З точки зору Великого Храму, вони принаймні мусили дати Клаелю якусь нагороду за виховання Святої.

І те, що йому дали лише титул «Святого», у певному сенсі навіть виглядало скупістю.

-Ну що ж, тоді, мабуть, прийму запрошення й вирушу до королівської столиці... Хм, тут ще один лист?

У конверті був ще один лист.

Клаель розгорнув папір... і побачив там наступне.

-«Сертифікат про призначення. Цим ви призначаєтесь тимчасовим викладачем Королівської Академії в королівській столиці»...?

Це був лист про призначення Клаеля викладачем в Академії, де навчалась Рейна.

.

.

.

(П.П Ну що ж, готуємось до арки академії, вона буде йти до самого кінця новели, так будуть деякі арки ще, але це основна.)