Розділ 91: Розділ 91

Розділ 91

Клаель і Рейна повернулися до міста Егбел після тижневої подорожі.

-Ой, з поверненням вас обох.

-Священнику і «Святій» — ласкаво просимо додому!

Побачивши, як вони двоє повертаються до міста, городяни вітали їх один за одним.

-Ми повернулися. Сподіваюся, поки нас не було, нічого не сталося?

-Так, усе добре. Священник, який вас заміняв, чудово про все подбав.

Під «заміною» вони, очевидно, мали на увазі Гівіля — священника, якого прислали на час їхньої тижневої поїздки.

-Той священник... Спочатку я думала, що він якийсь підозрілий і дивний, але коли поговорила з ним, виявилося, що він добрий. Моя бабуся потягнула спину надворі, і він доніс її аж додому.

-Він і мою рану вилікував... Вона була несерйозна, тож він навіть пожертву не взяв. Обличчя і атмосфера в нього підозрілі, але сам він хороша людина.

-А ще він грається з дітьми, коли має час. Виглядає підозріло, але добрий і щирий, тож усі про нього гарно відгукуються.

-Ох... Ось як.

Клаель здивовано кивнув, слухаючи слова містян.

Те, що термін «підозрілий», який використовувався як усталена фраза, викликало занепокоєння... але він був компетентним і не мав жодних особистісних проблем. Здавалося, що городяни полюбили його.

-Дехто навіть каже, що хотів би, аби він залишився в місті назавжди, а не просто тимчасово заміняв вас... А-але це не означає, що ми незадоволені вами, священнику Клаелю!?

-Ха-ха... Я радий це чути. Не хвилюйтеся, усе гаразд.

Домогосподарка, яка це сказала, панічно замахала руками, а Клаель криво всміхнувся.

Незважаючи на свої слова, він відчув легкий укол в грудях.

Те, що храм чудово функціонував і без нього — це добре... але йому було трохи складно прийняти те, як сильно всі хвалили заміну.

Це було схоже на те, як... тимчасовий працівник досягає більшого успіху, ніж штатний працівник, і отримує схвалення всіх — незручне відчуття.

(Мабуть... я ще занадто молодий. Священник Гівіль — досвідчений священник, який працює у Великому Храмі. Звісно, ​​він здібний.)

Він розумів, що не повинен через це перейматися, але все одно не міг викинути це з голови. Напевно, тому що як священник він усе ще був незрілим.

Навіть якщо враховувати минуле життя, йому вже було за п’ятдесят... але він подумав, що йому варто ще трохи подорослішати.

-Клаелю?

-А, я в порядку. Ходімо. Усі, ми привезли солодощі як сувеніри з подорожі, тож пригощайтеся.

-Ох, дякуємо вам.

Належним чином роздавши солодощі, Клаель та Рейна повернулися до святилища.

Знайоме святилище. Вони повернулися додому, але Клаель здивовано кліпнув очима.

-О-Ого?

Святилище було чудово прибрано.

Зазвичай Клаель і Ведмідь, який залишався тут, регулярно прибирали, тож храм і так не був брудним... але тепер усе виглядало ще чистішим.

У саду не росло жодного бур’яну, а зовнішні стіни й вікна будівлі буквально сяяли.

Наскільки ж треба було старанно прибирати, щоб усе стало настільки бездоганним?

Завдяки божественному захисту «Святої» Рейни храм і так випромінював святе сяйво для тих, хто міг його відчути... але тепер здавалося, ніби він сяяв буквально.

-В-Вау... Та він тут реально все вичистив до блиску...

-Схоже, той священник, що вас заміняв, дуже працьовитий.

-Як би це сказати... Тепер мені здається, що я ледарював із прибиранням. Хоча ж думав, що прибираю щодня...

Клаель згорбився, відчуваючи себе трохи пригніченим.

Він думав, що належним чином керує святилищем... але, очевидно, цього було недостатньо.

Він відчув, ніби різниця в їхньому рівні як священників стала надто очевидною.

-У-Усе гаразд! Мій священник — лише ти, Клаелю!

Рейна відчайдушно намагалася підбадьорити пригніченого Клаеля.

-Саме ти врятував мене, виростив і взяв із собою в цю подорож... Єдиний, кого я люблю — це ти, Клаелю!

-...Дякую, Рейно.

Клаель був глибоко зворушений добротою Рейни.

І знову він пообіцяв собі старатися ще більше, щоб не програвати священнику Гівілю.

-О, «Свята» і священнику Клаелю! Ви повернулися!

-А, священнику Гівіль... Га?

Двері святилища відчинилися, і з'явився Гівіль.

Однак його зовнішність кардинально змінилася порівняно з тим що було тиждень тому.

Гівіль був чоловіком середнього віку, десь близько п’ятдесяти років. Худорлявий, у окулярах і з доволі хворобливим виглядом.

Але... теперішній Гівіль виглядав молодшим щонайменше на десять років, мав блискучу шкіру, м’язисте тіло, з якоїсь причини був повністю поголений налисо й засмаглий.

Він виглядав точнісінько як бодібілдер.

.

.

.

(П.П Так ось як стають ангелами хаххаха.)