Розділ 89: Розділ 89

Розділ 89

Клаель спав.

Йому здавалося, що він втратив свідомість від сильного удару. Напевно, він ударився головою.

Він смутно пам’ятав, як перечепився через щось і впав… але свідомість була розмитою, а спогади — занадто туманними, щоб чітко щось пригадати.

-Нгх...?

Та навіть так, його згасаюча свідомість поступово поверталася.

Першим повернулося відчуття дотику. Під потилицею було щось м’яке.

Поки Клаель думав, чи мав він колись настільки розкішну подушку… до нього також почали повертатися зір і слух.

-Клаель, ти прокинувся?

-...Рейна?

Обличчя Рейни було прямо перед ним.

Йому знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити — схоже, він лежав у неї на колінах.

-Що…!?

-А, будь ласка, не вставай!

Клаель інстинктивно спробував підвестися, але Рейна швидко притиснула його назад.

Місце було те саме, що й до втрати свідомості — безлюдний острів.

Вони удвох були на піщаному пляжі, а Рейна вже переодягнулася з листяного бікіні назад у білу сукню.

-Клаель, ти вдарився головою й втратив свідомість! Тобі ще потрібно відпочити!

-Вдарився головою…?

Її слова повільно повертали йому пам'ять.

Він помітив дракона, а від несподіванки наступив на фрукти, що впали.

А потім… послизнувся. Наче на банановій шкірці, він епічно гепнувся.

(Угх… Як же соромно…!)

Клаель почервоніла від сорому.

Він зробив щось неймовірно не круте.

Єдиним порятунком було те, що Рейна цього не бачила.

(Не можу повірити, що я допустив таку клішовану помилку… Чорт! Це так жалюгідно!)

-Я-я в порядку. Голова зовсім не болить.

Рейна, напевно, зцілила його магією.

Не залишилося навіть сліду болю. Навпаки, після гарного сну він почувався бадьоро.

-Ні.

Але Рейна твердо відповіла.

-Е? Ні, але…

-Ні.

-Я ж не можу лежати тут вічно…

-Ні.

"............"

Оце, мабуть, і називається врізатися в стіну.

Рейна не показувала жодних ознак того, що поступиться, і не дозволяла Клаелю встати.

(Це… безнадійно…)

Після того як він сам перечепився, а тепер ще й лежав у дівчини на колінах — йому не залишалося нічого, окрім як прийняти цю жалюгідну ситуацію.

Клаель здався й розслабив тіло.

-…Скільки я був без свідомості?

-Приблизно годину.

-Ем… а що з рятувальниками?

-Вони мають скоро прибути. Я попросила їх поспішити, бо хвилювалася за тебе, Клаель.

"............"

І як саме вона їх попросила? Тут же не було ні телефонів, ні радіо.

(Ну, краще про це не думати.)

Якщо Рейна сказала, що все гаразд, то, мабуть, так воно і було.

Наразі Клаель вирішив не хвилюватися про рятувальний корабель... і належним чином вибачитися.

-…Вибач, Рейна. Я завдав тобі купу проблем.

Це мала бути весела подорож... але оскільки Клаеля затягло в море чудовисько, все пішло жахливо не так.

До того ж він ще й знепритомнів, послизнувшись від переляку перед драконом — показав Рейні лише свої найжалюгідніші сторони.

Клаеля мучило почуття провини за зіпсовану подорож… але чомусь Рейна теж виглядала винуватою.

-Ні… Клаель, це я повинна вибачитися.

-Га? А ти за що?

-Чесно кажучи, якби я справді захотіла, то могла б усе вирішити набагато раніше. У мене було багато можливостей… тобто, я не спеціально впала в море чи щось таке, просто не дуже сильно опиралася… Я просто подумала, що це може бути весело… У будь-якому разі, вибач. Через мій дурний жарт ти постраждав, Клаель. Мені дуже… шкода.

"............"

Клаель був спантеличений вибаченнями Рейни, коли вона опустила погляд.

Він не пригадував нічого, за що їй потрібно було б вибачатися... але, можливо, вона теж відчувала себе відповідальною за щось.

-…Гаразд. Тоді вважаймо, що ми обоє вибачилися, і на цьому закінчимо.

-…………Гаразд.

-Тож… щодо рятувального корабля…

Щойно він це сказав, із моря почувся гудок пароплава.

Все ще лежачи в неї на колінах, він перевів погляд… і побачив корабель, що стрімко наближався здалеку.

-Це…?

-А, схоже, рятувальний корабель прибув.

-Схоже, але… тобі не здається дивною ця швидкість?

Корабель наближався з неймовірною швидкістю.

У цьому світі кораблі рухалися завдяки магічним артефактам води чи вітру, але навіть так це було надто швидко.

На палубі, люди схожі на рибалок, кричали й метушилися — навіть здалеку було видно, що вони самі вважають цю швидкість ненормальною.

-Нг…?

Він побачив щось дивне.

На носі корабля мускулистий плюшевий ведмідь плив батерфляєм, тягнучи корабель за собою… Невже він настільки сильно вдарився головою?

-Клаель, корабель скоро прибуде, тож, будь ласка, лежи спокійно.

-А…

Він спробував зосередитися й ще раз подивитися… але Рейна ніжно закрила його очі обома долонями.

-Все добре. Залиште решту мені й відпочиньте…

-Угх…

Раптова хвиля сонливості накрила його, і Клаель знову поринув у сон.

Через те, що він знову втратив свідомість, лише пізніше дізнався, що вони з Рейною сіли на рятувальний корабель і повернулися на материк, де їх доставили до найближчої лікарні.

Його госпіталізували на один день для спостереження, але жодних проблем із головою не виявили, і він зміг благополучно повернутися з безлюдного острова.