Розділ 84: Розділ 84

Розділ 84

Тим часом Клаель й Рейна на безлюдному острові.

-Клаель, відкрий рот.

-А-аа…

Клаель розкрив рота, нервово сіпнувшись.

Рейна простягнула шматок риби, нанизаний на виделку, і поклала йому до рота.

(Ні… Як усе дійшло до такого…?)

Клаель жував шматок риби, спантеличений ситуацією, в якій опинився.

Хоча їх удвох викинуло на берег безлюдного острова... сонце вже сіло, і була ніч.

Допомога так і не прийшла. Вони звернулися до «святих духів», але… схоже, ті зможуть допомогти лише завтра.

Тож у них не було іншого вибору, окрім як провести ніч на безлюдному острові.

Вони розпалили багаття та їли рибу, яку спіймали протягом дня, але... чомусь його годувала Рейна.

-Р-Рейна. Я справді можу їсти сам.

-Ні, Клаель. У нас же лише одна виделка!

Виделка, якою користувалися Рейна й Клаель, випадково припливла до берега.

Вони очистили її магією, щоб не хвилюватися за гігієну… але якщо подумати, наскільки взагалі логічно користуватися приборами на безлюдному острові?

-Ну… ми ж можемо їсти руками або просто відкушувати…

-Звісно, якби не було виделки, це було б нормально. Але якщо вона є, не користуватися нею — безглуздо.

-Ну… мабуть, ти маєш рацію?

Він і сам не був упевнений.

Те, що говорила Рейна, здавалося розумним, але водночас він не міг позбутися відчуття, що його до чогось підводять.

-Добре, відкрийте рот і скажи "А-ааа".

-Аа…

-Уфуфу.

Годуючи Клаеля, Рейна виглядала щиро щасливою.

Що ж такого робило її щасливою? Відколи вони прибули на безлюдний острів, вона весь час посміхалася.

(Ну, ця подорож для Рейни. Якщо їй подобається — значить, усе нормально…)

Це нормально.

Має бути нормально… але чому?

З якоїсь причини йому здавалося, що його заганяють у глухий кут.

Наче рів… чи вже внутрішній рів заповнюється просто на очах?

-Р-Рейна, ти теж їж. Я тут один весь час їм, знаєш?

-А, точно… ням-ням.

Рейна проткнула виделкою шматок риби та піднесла його до рота.

Вона з апетитом з’їла рибу тією ж виделкою, яка щойно була в роті Клаеля.

"............"

Клаель відчув дивний дискомфорт і насупився.

-Рейна, серйозно…

-Добре, відкрийте рот і скажи "А-ааа".

-Аа… є така приказка: «Навіть між близькими треба зберігати ввічливість».

-Добре, відкрийте рот і скажи "А-ааа".

-Аа… навіть якщо ми сім’я, мають бути межі.

-Добре, відкрийте рот і скажи "А-ааа".

-Ааа...

Клаель ледве стримався, щоб не закричати: «Я що, пташеня!?»

Рейна зазвичай виглядала слухняною й м’якою, але якщо щось вирішувала — була неймовірно впертою.

Це був саме один із таких випадків, і що б не казав Клаель, вона не слухала.

(Це не підлітковий бунт… Може, вона стала більш самостійною після вступу до Академії? Але якщо вона так чіпляється за мене, то вона зовсім не відчуває себе самостійною...)

-Добре, дякую за їжу.

-…Дякую за їжу.

-Тоді… раз ми поїли, давай сьогодні рано ляжемо спати. Тут, на безлюдному острові, все одно більше нічого робити.

-…Так, ти права.

Клаель погодився.

Він був більш ніж радий швидко лягти спати.

Якщо залишитися не спати довше, почнуть лізти зайві думки.

-До речі, щодо ночі… я раніше знайшла дещо, що припливло до берега.

-Це... спальний мішок?

Те, що Рейна витягла з кущів, було досить великим спальним мішком.

-Він достатньо великий, щоб ми обидва могли спати разом. Може бути трохи тісно… але якщо притиснемося одне до одного, все буде добре.

-Що!? Разом!?

Клаель здригнувся від шоку.

-Ні-ні-ні! Рейна, ти спи в ньому сама! Зараз літо, тож зі мною все буде гаразд!

-Клаель, не можна недооцінювати літні ночі. Якщо спати в легкому одязі, можна застудитися.

-Чесно кажучи, я б краще застудився…

Клаель опустив почервоніле обличчя.

Він намагався не думати про це... але Рейна все ще була в тому безсоромному бікіні з листя.

Її одяг, який промок у морській воді, мав би вже висохнути, але, за її словами, він був липким і незручним.

(Спати в одному спальному мішку, притиснувшись до дівчини в такому вигляді… це що, якесь покарання…?)

У такій ситуації навіть у святого перевірялася б сила волі.

Якщо він почне дивитися на Рейну з хтивістю — на Рейну, яка для нього і донька, і сестра — хто за це відповідатиме?

-Ну що ж, іди сюди. Сюди.

Рейна першою залізла у спальний мішок і покликала Клаеля до себе.

Це було неможливо… але сьогодні її зазвичай чисте й невинне обличчя здавалося йому спокусливим.

(Ні… це просто через мої брудні думки…!)

Через власні думки він уявляв, ніби вона його спокушає.

(Я не можу на це погодитися. Але Рейна не відступить… тоді лишається тільки одне…!)

Клаель, намагаючись позбутися небезпечних думок, діяв рішуче.

-Магія води… «Хвиля Дайдала»!

-А…

Дією, яку зробив Клеел... було насильницьке вимкнення власної свідомості.

Він звернувся до моря та вивільнив силу «Кільця Синього Місяця».

Людина, екіпірована «Кільцем Синього Місяця», не тільки отримувала покращені характеристики, але й могла використовувати кілька заклинань водної стихії.

«Хвиля Дайдала» була однією з найпотужніших з них — але й дуже витратним за маною.

-Гх…

Величезна маса води втягнулася в море… і відразу після цього свідомість Клаеля почала згасати.

Витративши всю ману, він знепритомнів.

-Клаель!

Рейна поспішно вилізла зі спальника… але було вже пізно.

Клаель повністю втратив свідомість і заснув.

.

.

.

(П.П Умм, а Клаель радикальний, вирішив втратити свідомість щоб не лягати до голої Рейни в спальний мішок, ахаха..)