Розділ 8: Розділ 8

Розділ 8

Рагу, яке приготувала Рейна, було дуже смачним, і його вистачило навіть на другу порцію.

Клаель та Рейна взяли по дві миски рагу та доїли їх.

-Сьогодні вдень давайте підемо купувати речі, які нам потрібні.

Коли вони закінчили їсти й влаштувалися зручніше, Клаель заговорив про це.

-Оскільки Рейна відтепер буде жити в святилищі, думаю, тобі знадобляться різні речі. Давай підемо їх купити.

-В-вам не потрібно нічого мені купувати.

-Я хочу. Ти так гарно прибрала святилище і навіть приготувала поїсти. Будь ласка, дозволь мені подякувати тобі.

-Д-добре...

Рейна сором'язливо почервоніла і кивнула головою.

-Тоді, будь ласка, переодягнись в цей одяг.

-Що це...?

-Я купив це раніше, по дорозі назад. Гадаю, розмір має підійти.

Клаель дістав із сумки дівчачий одяг.

Навіть для походу по магазинах їй потрібний був одяг, тож він купив його в вуличному кіоску по дорозі додому.

Оскільки це був лише тимчасовий одяг, він не був особливо стильним. Це була проста сукня.

-Будь ласка, переодягнись в це. Як тільки ти переодягнешся, ми підемо за покупками.

-М-мій одяг... Одяг, який мені купив священик...

Рейна притиснула до себе одяг, який їй подали.

-Дякую... Це вперше, коли хтось купив мені одяг з того часу, як моєї мами не стало...!

-Зрозуміло..

-Я така щаслива...!

"............"

Побачивши її таку зворушену, він почав відчувати провину, розмірковуючи, чи не варто було купити їй щось краще.

Він планував купити пристойний одяг під час походу по магазинах, тому пошкодував, що вибрав щось настільки повсякденне.

-Тоді я піду переодягнуся.

-А—!?

Рейна зняла сорочку, в яку була одягнена.

З'явилася зовсім гола маленька дівчинка.

Клаель швидко відвів погляд, щоб не бачити її оголеного тіла.

-Е-е... Відтепер, будь ласка, переодягайся у своїй кімнаті. Навіть якщо тут тільки я, це все одно непристойно.

-Ах, вибачте, я буду обережнішою...

-Головне, щоб ти зрозуміла. Ну що ж, а тепер щодо цієї сорочки...

-Я випру її!

Коли він простягнув руку, щоб дістати позичену сорочку, Рейна швидко сховала її за спину.

-Я випру її!

-А... Гаразд.. Залишу це тобі...?

Почувши те саме речення знову, вимовлене ще рішучішим тоном, Клаель схилив голову, але вирішив залишити це на її розсуд.

Потім, з якоїсь причини, Рейна радісно обійняла сорочку та кудись її понесла.

-Ну що ж, вирушаймо, Священику.

-Так, ходімо?"

Йому було цікаво, куди Рейна поділа сорочку, але, відклавши це на потім, настав час вирушати за покупками.

Клаель вийшов зі святилища разом з Рейною та попрямував до ринку.

Містечко, в якому вони жили, було провінційним містом під назвою Егбел, розташованим на східному кордоні з королівською столицею.

Порівняно зі столицею, це було маленьке сільське містечко, але все ж найбільшим в цьому районі, з населенням близько трьох тисяч.

-О? Священику, хто ця дівчина?

Покликала знайома сусідка.

Жінка середнього віку з кошиком для покупок з цікавістю нахилила голову.

-Добрий день, пані Лоттель. Це сестра-початківець. Вона з учорашнього дня мешкає у храмі, щоб пройти навчання.

Клаель зустрів її із спокійною посмішкою.

Жінкою середнього віку була пані Лоттель. Вона була домогосподаркою і жила в будинку поруч зі святилищем.

Рейна визирнула з-за спини Клаеля і несміливо привітала її.

-П-привіт... я Рейна...

-Привіт. Рейно, мабуть, важко тренуватися у святилищі, хоча ти ще така маленька».

-Т-так... ем...

-Я взяв її до себе через сімейні обставини... Схоже, її батько був не надто добропорядним чоловіком.

-А... розумію...

Пані Лоттель подивилася на неї зі співчуттям.

З його нечітких слів вона, мабуть, здогадалася про загальну ситуацію.

-Якщо ти не проти, будь ласка, і надалі ставтесь до неї з розумінням. Оскільки я чоловік, є багато речей, яких я, можливо, не розумію в дівчатах.

-Звичайно. Якщо щось трапиться, не соромтеся поговорити зі мною.

Пані Лоттель впевнено вдарила себе в груди.

Ця повненька жінка була балакучою пліткаркою, але вона була турботливою і любила дітей. Вона була побожною і навіть робила пожертви на користь святилища.

Навіть незважаючи на те, що вони мало спілкувалися, Клаель чітко бачив, що це була добра людина.

-Б-будь ласка, подбай про мене...

-Звичайно. Спочатку треба підстригти волосся. З таким милим обличчям тобі варто й одягнутися.

-Ми, власне, збираємося піти купити одяг. А щодо її зачіски... що нам робити?

-Я пізніше їй підстрижу. Зайди до мене після покупок, поки не стемніло.

Пані Лоттель щиро засміялася.

Це була надто гарна пропозиція, щоб від неї відмовитися. Клаель схилив голову.

-Вибачте що турбую вас. Чи можу я попросити вашої допомоги?

-Звичайно. Рейна теж хоче бути милою, правда ж?

-Я... Я хочу бути милою...!

Рейна вийшла з-за Клаеля та нахилилася вперед.

Її тон був незвично рішучим. Можливо, вона й була трохи незграбною, але, зрештою, Рейна все-таки залишалася дівчиною.

-Добре тоді, я чекатиму.

-Вибачте нас.

-Дякуємо, вибачте...

Розпрощавшись з пані Лоттель, Клаель та Рейна вирушили на ринок.

На ринку було безліч крамниць, а вуличні торговці розставили свої прилавки.

Там було не так людно, як на ринку в столиці, але людей все одно було чимало.

-Реїно, будь обережна, не заблукай.

-Т-так...

Рейна виглядала стурбованою і поглянула на праву руку Клаеля.

Незважаючи на відсутність слів, її почуття стали зрозумілими. Клаель простягнув руку.

-Може, візьмемося за руки? Щоб не розлучитися.

-Так!

Рейна радісно кивнула і стиснула руку Клаеля.

Її маленька ручка неодноразово стискала його руку, ніби перевіряючи її теплоту й дотик.

Схоже, вона повністю прив’язалася до нього. Йому здавалося, ніби у нього з’явилася донька.

(Стати батьком у вісімнадцять, еге ж... Що ж, як не дивно, це не так уже й погано...)

-Священнику, що нам спочатку купити?

-Почнемо з одягу.

-Одяг? Але ти ж мені вже купив, чи не так?

Рейна трохи підняла поділ сукні.

-Одного цього вбрання буде недостатньо. Тобі також знадобиться піжама, чи не так?

-Якщо це піжама, то мені підійде і твоя сорочка, священику.

-Ні, це...

-У ній дуже зручно спати.

— Рейна рішуче заявила... хоча він хотів би, щоб вона трохи знизила голос.

Йому було приємно, що їй це подобалося, але якби почали ходити чутки, що «священик храму дозволяє маленькій дівчинці носити його одяг і отримує від цього задоволення», це стало б проблемою.

-У будь-якому разі, давайте трохи роздивимося.

-Так. Якщо ти так кажеш, священику.

Взявши з собою Рейну, Клаель пішов до найближчого магазину одягу.

Магазин був не дуже великий, але, здавалося, в ньому був хороший вибір. Вони також продавали дитячий одяг.

-Ласкаво просимо... Ой, хіба ви не новий священик?

З'явився чоловік середнього віку, це був продавець.

Оскільки він обходив усіх, вітаючись, коли його призначили в це місто, це була їхня друга зустріч.

-Сьогодні прийшов за покупками? Якщо ти обираєш одяг, я допоможу тобі вибрати все до дрібниць, добре?

-А, ха-ха-ха-ха...

Клаель напружено посміхнувся.

Як можна було зрозуміти з його тону, цей продавець був з тих, кого можна назвати «окама».

Йому було близько сорока, він був м’язистим, мав зачесане назад волосся і був нафарбований — дуже яскрава особистість.

(Не можу в це повірити... Що такий другорядний персонаж ховається в рідному місті героїні...)

Він був таким незвичайним, що Клаель замислився, чи не відіграє той, можливо, якусь важливу роль, про яку він навіть не підозрює.

Вони прийшли сюди, бо вибір був хороший, а ціни помірні... Інакше він би не хотів мати справу з такою людиною.

-Ми сьогодні прийшли купити одяг для цієї дівчини. Чи не могли б ви допомогти нам щось вибрати?

-П-привіт...

Рейна визирнула з-за спини Клаеля, виглядаючи нервово.

-Ой, яка мила дівчинка. Це твоя донька, Священик... чи, може, твоя молодша сестра?

-Через сімейні обставини вона стала послушницею, яку прийняли у святині.

-Сімейні обставини... Розумію.

Вираз обличчя продавця трохи спохмурнів.

З тонких слів Клаеля, здавалося, він зрозумів ситуацію.

-Добре, я щось для неї виберу. Ходімо сюди, люба.

-С-Священик?

-Гм... гадаю, все буде добре. У цього магазину гарна репутація.

-Неймовірно...

—Додав подумки Клаель, спостерігаючи, як Рейну ведуть, немов жертовне ягня.

-Дякую, що зачекали~

-Я повернулась...

Через кілька хвилин.

Перед Клаелем з'явився ангел.

Точніше, там стояла прекрасна дівчина, яку можна було б прийняти за ангела.

Рейна, яка повернулася, була одягнена в білу сукню, відмінну від тієї, що була на ній раніше.

Хоча вона була того ж кольору, вона була прикрашена мереживними стрічками та прикрасами, що робило її зовсім іншою від тієї, яку купив Клаель.

Тепер вона була в червоних чобітках, а волосся було зачесане.

Вона все ще була худорлявою через недоїдання, але це була прекрасна дівчина, яку можна було б з гордістю показати будь-кому.

-Це... справжній сюрприз. Ти виглядаєш дуже мило.

-М-мило... Я...?

-Так, це тобі дуже пасує.

"............"

Рейна посміхнулася, ніби її охопили емоції.

З-за лавки вийшов впевнений у собі продавець.

-Ця дівчина — неймовірна красуня. Що б вона не одягала, їй це пасує.

-Я це бачу.

-Було б шкода, якби вона все життя прожила як черниця. Подумай добре про її майбутнє, добре?

"............"

Вислухавши пораду старшого чоловіка, Клаель кивнув головою.

Навіть не чекаючи, щоб йому про це сказали... він уже замислювався над майбутнім Рейни.

Він не дозволив би їй закінчити своє життя як просто черниця.

Зрештою, він планував відправити її до академії в королівській столиці, щоб вона, як героїня, знайшла собі гідного партнера.

-Е-е-е... Священику. Мені ще порадили цей наряд — можна мені його теж приміряти...?

-Так, звісно. Я б хотів це побачити.

-Ехехехе...

Рейна сором'язливо посміхнулася, а потім увійшла до примірочної з червоною сукнею в руках.