Розділ 77: Розділ 77

Розділ 77

Тим часом, у той самий момент.

У святилищі Клаеля в Егбелі.

-Фух! Ще один ідеальний день для молитви!

Гівіль, тимчасовий священник святилища, радісно усміхнувся з віником в руках.

Минуло вже три дні відтоді, як він почав служити в цьому храмі замість подорожуючого Клаеля.

Гівіль чітко відчував, що його тіло стало незрозуміло свіжим і сповненим енергії.

-Як і очікувалося від святині «Святої»! Просто перебування тут ніби очищає тіло від усієї скверни!

Гівіль, увесь блискучий від поту, прибирав вхід до святилища.

Його вираз обличчя виражав повне задоволення, і він навіть здався ніби помолодшав за короткий час.

-О, священнику Гівіль. Доброго дня.

-Гівіль, як завжди старанно працюєш сьогодні.

Мешканці містечка, проходячи повз святилище, вітали Гівіля.

І це були не просто формальні слова — їхня доброзичливість була щирою.

-О, доброго дня вам. Як ваша спина, Ямаро?

-Так-так. Завдяки вашому лікуванню, Гівіль, я повністю одужав. Ще раз дякую за вчорашнє.

-Це чудово чути. Якщо щось турбуватиме — не вагайтеся звертатися.

Минуло лише три дні від його прибуття, але Гівіль уже встиг повністю злитися з місцевими жителями.

Зрештою, Гівілл був по суті добросердечною людиною.

Він був доброзичливим, старанним у своїй роботі та глибоко відданим Богині. Хоча його захоплення «Святою» могло бути трохи надмірним... навіть це можна було б вважати однією з його чеснот.

Щодо відданості, то він, можливо, навіть перевершував Клаеля, який став священником лише для того, щоб заробляти достатньо на спокійне життя й не перенапружуватися.

Він щиро лікував поранених, допомагав мешканцям, що мали проблеми, врятував дитину, яка тонула в річці... і з часом навіть ті, хто спочатку вважав його дивним, почали його приймати.

-Фух... жодної крихти бруду не залишилось. Усе чисто!

Закінчивши прибирання, Гівіль задоволено усміхнувся.

З благословенням Рейни святилище буквально сяяло.

-Полірувати храм — це ніби очищати власну душу. Коли серце легке, то й тіло стає легким!

Легке тіло... це була не лише уява.

Ретельно доглядаючи за святилищем, наповненим благословеннями, Гівіль також отримував його переваги, які зміцнювали його тіло.

Його тіло стало значно міцнішим і молодшим, а хвороби, спричинені розкішним життям у Великому храмі, повністю зникли.

-А тепер час прибрати всередині. Протру коридор.

Хоча він прибирав і вчора, і позавчора, Гівіль без вагань продовжував прибирати.

Щоразу, коли він очищав святилище, він відчував, як його серце очищається, і це було так приємно, що він не міг зупинитися.

-Гм...?

Витираючи коридор ганчіркою, Гівіль підійшов до дверей кімнати Рейни.

Порожня кімната, залишена її власницею. Дивлячись на двері, за якими були ліжко Рейни та, ймовірно, шафа з одягом і білизною, він тихо хмикнув.

-Кімната дівчини — це заборонена зона.

Колись Гівіль уже намагався знайти привід, щоб зайти до кімнати Рейни... але тепер такі нечисті думки повністю зникли.

Перебування в цьому храмі очистило його серце, і бажання вдихати запах поту «Святої» було повністю викорінене.

-Неповага до «Святої» Рейни є неприпустимою. Я, Гівіль, — вірний слуга Богині і «Святої».

Сказавши це, Гівіль поцілував підлогу коридору перед її кімнатою.

-Тож, будь ласка... якщо я перероджуся, я хочу стати вашим килимком біля дверей. Лише щоб «Свята» наступала на мене й я міг очищати бруд з її священних ніг — і цього було б достатньо для щастя.

Гівіль повністю очистився... але навіть очищення не робить дивні речі менш дивними.

-Кумаа...

Побачивши, як Гівіль із блаженним виглядом треться щокою об підлогу, плюшеві охоронці розгублено мовчали.

.

.

.

(П.П Навіть Ангели вже прифігають з Гівіля. аххаха)