Розділ 75: Розділ 75

Розділ 75

Титанія зникла, і вони покинули «Печеру сяйливих фей».

Щойно човен вийшов із печери, його залило яскраве сонячне світло, що лилося з неба.

-Рейно! Що це щойно було!?

Щойно вони покинули з печеру, Ерік підбіг до Рейни.

-Та розмова з Титанією… це правда, що ти перемогла тих "родичів чужого бога" чи як їх там!?

-Ого, заспокойся, Ерік.

-Так, спочатку вислухаємо.

Вінсент і Вілл втрутилися, щоб заспокоїти схвильованого Еріка.

-Цц… вибач. Я втратив самовладання.

Після зауваження друзів, Ерік узяв себе в руки.

Він прокашлявся й знову звернувся до Рейни.

-Рейно, я хочу знати. Про що саме говорила Королева фей…?

-Саме те, що ви й почули, Ваша Високосте.

Рейна відповіла на запитання Еріка своєю звичною лагідною посмішкою.

-Минулої ночі, коли я вийшла на прогулянку, я натрапила на монстра. Я використала свою силу «Святої», щоб перемогти його. Він не був особливо сильним…

-Т-тобто це і була загроза для цієї місцевості… ті родичі чужого бога…

Ерік на мить задумався, потім зітхнув і схилив голову.

-…Дякую тобі, Рейно. Завдяки тобі, схоже, ця земля була врятована. Як Наслідний принц, я щиро дякую тобі за захист людей.

-Ні… я лише зробила те, що повинна була. Будь ласка, не варто надавати цьому значення.

-…Ти справді «Свята». Навіть твоє серце чисте.

Ерік щиро зітхнув із захопленням.

-Я радий, що саме така чиста душею людина стала «Святою»… справді радий…

-До речі, Рейна-оне-чан, що ти щойно отримала?

Відтиснувши Еріка, який притискав руку до грудей від переповнених емоцій, Луєй вискочив перед Рейною.

-Ну… схоже на кільця.

-Вау! Парні кільця! Це так круто, Рейна-чан! Можна мені одне?

У руці Рейни лежали два кільця — одне червоне, інше синє.

Очі Луєя засяяли, і він одразу потягнувся, щоб вихопити одне з кілець.

-Кума!

-Хебух!?

Але плюшевий ведмідь, що сидів поруч із Рейною на лавці, рушив швидше за нього й вдарив хлопця ногою в живіт.

Луєй покотився аж до краю човна… і завмер.

-…Він мертвий. Ми втратили хорошого бійця.

-Ні, він живий! Вінсент-семпай!

Вілл закричав, намагаючись привести Луєя до тями.

Хоч той і знепритомнів від удару плюшевого ведмедя, його життю, здається, поки нічого не загрожувало.

-Лорде Клаель… вибачте, що я приховала інцидент із монстрами…

Тим часом Рейна схилила голову перед Клаелем, вибачаючись.

-Я не думала, що це щось серйозне, тому нічого не сказала… Але, мабуть, усе ж треба було розповісти… Ви сердитесь?

-А… ні, все гаразд, правда.

Клаель поспішно замахав руками, дивлячись на Рейну, яка опустила очі.

-Для тебе це ж була дрібниця, так? Тоді нічого не вдієш. Ти ж перемогла монстрів й урятувала купу людей. Тебе треба не сварити, а хвалити!

-Розумію... Це полегшення.

Рейна з полегшенням зітхнула, і на її обличчі з’явився спокійний вираз.

-Я не знаю, чи це може якось компенсувати… але я хочу подарувати вам одне з цих кілець, лорде Клаель. Будь ласка, носіть його.

-Що!? Ні, я не можу його прийняти!

Клаель шалено замахав обома руками.

Кільця, які Рейна отримала від Титанії, були «Кільце Багряного Сонця» та «Кільце Синього Місяця».

Кожне з них було потужним артефактом, що значно підсилював здібності носія.

(Ці кільця не можна зняти після екіпірування… і що мені робити, якщо я його вдягну!?)

Це був не той предмет, який мав би носити звичайний другорядний персонаж, який навіть не є членом групи.

Клаель відчайдушно намагався відмовитися… але Рейна наполягала.

-Я справді хочу, щоб ви його носили, лорде Клаель… будь-ласка!

-Я-я не те щоб проти…

-Якщо це не «ні», значить «так», правда? У чому проблема?

-Ну, це… е-е…

Клаель насилу вигадувала виправдання.

Але перш ніж він встиг придумати гарний спосіб відмовитися, хтось штовхнув його ззаду.

-Ня!

-Ваа!?

Той, хто раптово штовхнув його, був плюшевий кіт, що сидів на лавці.

Втративши рівновагу, Клаель падав вперед, і його палець ковзнув прямо в кільце, яке тримала Рейна.

-А…!

Він у паніці спробував зняти кільце… але воно не знімалося.

Це спорядження було проклятим.

(Н-ні… я не думаю, що воно прокляте, але яка в цьому взагалі логіка — не можна зняти після екіпірування!?)

Він почав ще більше ненавидіти ігрові налаштування.

Надівши одне з кілець — «Кільце Синього Місяця» — він відчув, як сила підіймається з глибини його тіла, і це його лише більше дратувало.

-Так, вам дуже личить. Вам справді пасує.

Рейна з яскравою усмішкою надягла «Кільце Багряного Сонця» собі на палець.

Ймовірно, це було випадково… але вони обидва носили кільця на безіменних пальцях лівої руки.

(І що мені тепер із цим робити…?)

Це було не настільки погано, як той «Небесний щось-там», але все ж це був доволі важливий ключовий предмет — і тепер його носив фоновий персонаж.

Обличчя Клаеля скривилося від повного відчаю, бліде, як саме море.

.

.

.

(П.П Ну що ж, давайте привітаємо Рейну, нарешті в них хоч якесь просування у відносинах, тепір у них є "Обручки" ахаха, хоча Клаель все ще думає про Рейну як доньку, але вже нічого не вдієш. Хехе, ангели ще ті свахи аххаха..)