Розділ 73: Розділ 73

Розділ 73

Через труднощі з витягуванням ідіота, який упав у море, відправлення туристичного човна затрималося приблизно на двадцять хвилин.

Зрештою човен, на якому були Рейна, Клаель і четверо «романтичних персонажів», рушив уперед.

Човен, що розсікав воду та гнався за вітром, працював за допомогою магії, тому міг рухатися вперед навіть без вітрил.

Сонце пекло доволі сильно, але дув приємний морський бриз, від якого було прохолодно.

-Усі, будь ласка, подивіться праворуч. Там знаходиться «Острів морських птахів».

Жінка-гід вказала на правий бік човна.

Там був маленький зелений острів, навколо якого кружляло безліч морських птахів.

-Цей острів безлюдний, але там гніздяться морські птахи. Зазвичай альбатроси білі, але інколи трапляються золоті, і кажуть, що побачити такого — до удачі.

Вид безлічі білих птахів, що кружляли в небі, був справді вражаючим… хоча трохи й моторошним.

-Лорде Клаель! Подивіться вниз!

-Вниз?

Рейна смикнула Клаеля за рукав.

Як вона сказала, він подивився вниз під човен… і там, поруч із ним, у хвилях рухалися кілька тіней.

-Це ж дельфіни?

-Дельфіни… я бачила їх лише як іграшки, це вперше, коли бачу справжніх!

Щоки Рейни злегка почервоніли від захоплення.

Так само діти й молоді жінки серед пасажирів радісно вигукували, дивлячись на дельфінів.

-Так, це амірські дельфіни, що мешкають у цих прибережних водах. Вони лагідні та доброзичливі, і навіть відомі випадки, коли вони рятували потопаючих.

Гід одразу додала пояснення.

Втім, було незрозуміло, скільки з захоплених пасажирів взагалі слухали її.

-Ззз...

Тим часом деякі пасажири дивилися зовсім не туди — ні на дельфінів, ні на морських птахів.

Це була четвірка «романтичних персонажів». Вони дивилися виключно на Клаеля та Рейну.

Вінсент і Вілл здебільшого дивилися на море, час від часу поглядаючи на Клаеля та інших.

А от Ерік навіть не приховував, що витріщається, а Луєй узагалі дивився з відвертою ворожістю.

(Все ж таки намагаються знайти момент, щоб заговорити з Рейною…?)

Так подумав Клаель… але відчував, що їхня увага спрямована і на нього.

(Вони… стежать за мною? Чому?)

Зрештою, Клаель був просто персонажем масовкою.

Хоч він і був прийомним батьком Рейни, але не мав жодного стосунку до «романтичних персонажів».

(Можливо, вони намагаються завоювати мою прихильність, щоб зблизитися з Рейною?)

Спочатку вразити коня, а потім генерала.

Спроба використати Клаеля, як опікуна, щоб завоювати прихильність Рейни — цілком логічна стратегія.

(Ну, це зрозуміло. Якщо хочеш залицятись до дівчини — спершу здобуть прихильність її батька. З боку хлопця це взагалі непросто, коли той поряд.)

Якщо вже думати про цих «романтичних персонажів», Клаелю варто було б тихо відійти вбік… але сьогодні Рейна була важливішою.

Оскільки сама Рейна більше хотіла насолодитися подорожжю, ніж романтикою, краще не ускладнювати ситуацію.

(Вибачте, але сьогодні я все ж таки втручусь. Постарайтеся якось без мене іншого разу.)

-Лорде Клаель! Там, подивіться, он там!

-А, кит вивергає воду. Це рідкісне видовище.

-Кит… він такий великий! Наче гора!

Цього разу Рейна радісно вигукнула, помітивши вдалині кита.

Клаель лише з легкою усмішкою спостерігав за нею.

-Кх… вони й справді…

-Занадто близькі, правда.

-…Так. Він точно просто її опікун?

-Рейна-оне-чан — моя…!

«Романтичні персонажі» кидали підозрілі погляди на цю парочку, чия близькість зовсім не нагадувала стосунки батька й доньки, але Клаель цього не помічав і продовжував дивитися лише на Рейну.

.

.

.

(П.П Смішно, вони вважають що Рейна їх, але вони для неї ніхто, вона навіть друзями їх не вважає, але думають що можуть нав’язувати їй свої думки. Як і казав, їх треба скинути в жерло вулкана. хаха)