Розділ 65: Розділ 65

Розділ 65

-Ку-ку-ку-ку… Протягом цього тижня, поки священник Клаель і «Свята» не повернуться! Це святилище належить мені!

Місто Егбел. У святилищі, яким керував Клаель.

Посеред каплиці Гівіль, виконуючи обов’язки заступника священика, підняв обидві руки та вигукнув.

Справжній господар цього святилища, Клаель… і «Свята» Рейна, вирушили в подорож на один тиждень.

Протягом цього часу у святилищі був лише Гівіль.

Іншими словами, він міг робити все, що хотів, і ніхто його не сварив.

-Ку-хахахахаха! Спершу я приберу каплицю! Готуйтеся, нікчемне сміття!

Гівіль почав прибирати святилище.

Він ретельно підмітав підлогу віником, а потім протирав її шваброю.

Він ретельно протер вікна ганчіркою, не допускаючи навіть найменшої плями.

-У святилищі, де перебуває «Свята», я не дозволю існувати такому сміттю, як ви! Ви будете знищені!

Його прибирання було напрочуд акуратним і делікатним. Він виявився справжнім перфекціоністом.

-Е-е…

-Мамо…

-Не дивись!

Однак люди, які прийшли до каплиці помолитися, холодно дивилися на Гівіля.

Вони заздалегідь чули від Клаеля, що прийде заміна… але не знали, що це буде настільки підозрілий тип.

-Зникніть! Сміття має бути знищене!

Він говорив доволі тривожні речі… але насправді лише прибирав, тож формально нічого поганого не робив.

Хоч би як підозріло він здавався, насправді він не робив нічого поганого.

-Отже, прибирання завершено! Якщо є поранені — я їх вилікую!

Далі він перейшов до лікування поранених та хворих.

Мешканці міста, що чекали, скривилися.

-Е-е… Я з учора погано почуваюся, трохи паморочиться в голові… хоча ні, нічого!

Молодий чоловік подивився на Гівіля і поспішно втік.

Він прийшов до святині в надії, що його огляне Рейна, хоч і не мав серйозної хвороби.

Побачивши, що Рейна відсутня, а головним є підозрілий чоловік, він спробував втекти.

-Стій! Ти нікуди не втечеш!

-Хііі!?

Однак, Гівіль відрізав йому шлях до втечі.

Він заворушив пальцями й важко задихав, «хаа, хаа».

-Будь-яка хвороба лише погіршується, якщо її не лікувати. Найкраще діяти одразу… А тепер ходи сюди. Я тебе вилікую!

-Ееее! Зупиніться, не чіпайте мееееене!

Чоловік заверещав, мов якась дівчина, і був силоміць підданий лікувальній магії Гівіля.

-Ку-ку-ку… Схоже, нічого серйозного, тож цього разу я не братиму пожертву. Сьогодні добре зігрійся й відпочинь!

-Д-дякую…

Чоловік пішов з незрозумілим виснаженим виглядом.

Ба більше, він здавався навіть блідішим, ніж до лікування.

-Хм… У святині цього міста не так багато поранених відвідувачів. Це, мабуть, божественний захист «Святої»!

Або ж причина була в цьому підозрілому типі… Зазвичай мешканці приходили навіть із дрібними травмами чи недугами, але цього дня не з’явився ніхто.

-Хм, раз у мене є вільний час, приберу й у задніх кімнатах!

Гівіль вирішив прибрати й внутрішні приміщення святилища… кухню, їдальню, спальню та ванну.

Спершу була кухня. Так само, як і в каплиці, він підмів підлогу, протер вікна… і навіть очистив піч від сажі.

-Хм-хм, усе доволі добре доглянуте. Схоже, священник Клаель дуже акуратна людина.

Піч регулярно чистили, тому сажі накопичувалося небагато.

Гівіль захоплено кивнув і закінчив прибирання набагато швидше, ніж очікувалося.

Він так само прибрав їдальню... потім попрямував до ванної кімнати.

-Ну що ж… далі ванна!

Гівіль схвильовано пирхнув, прямуючи до ванної кімнати.

Це була ванна кімната, якою завжди користувалася Рейна. Він би не заперечував навіть вилизати її до блиску, аби тільки очистити.

Якщо пощастить, він міг би навіть знайти хоча б одну її волосину.

-Так, «Свята». Торкатися не можна… але волосся — це вже інша справа!

Очі Гівіля налилися кров’ю, коли він відчинив двері ванної кімнати.

-Га…?

Однак те, що він побачив, була ванна, відполірована до блиску, наче нова.

Стіни та підлога були бездоганно чистими, як у щойно збудованій кімнаті, а в зливі не можна було знайти жодної волосини.

-Х-хто тут прибрався...?

Можливо, священик Клаель прибрав тут перед від'їздом?

Чи, можливо, вода, якою омивали тіло «Святої», мала очищувальну силу?

У будь-якому разі, ванна кімната була настільки чистою, що Гівілю не було жодної причини її торкатися.

-...Нічого не поробиш.

Оскільки бруду не було, зарадити цьому він не міг.

Він облишив ідею з прибиранням ванної... і вирішив перейти до наступного місця — спальні.

-Ц-це спальня «Святої».

Перед дверима спальні з написом «Рейна», Гівіль збуджено засопів.

Він точно не планував нічого поганого.

Те, що він збирався зробити — це прибрати в спальні. У нього не було наміру красти особисті речі чи порпатися в її спідній білизні.

Він просто збирався прибрати, от і все.

(Так... я не роблю нічого поганого! Я просто зайду в кімнату, де завжди спить «Свята», і вдихну запах її поту!)

-Ну що ж, уперед!

Гівіль потягнувся до дверної ручки й повернув її.

Як не дивно, але двері не були зачинені.

Він відчинив їх і вже збирався ступити в той спокусливий простір…

«Ведмідь!»

-Гва…!

Хтось сильно вдарив його по потилиці, і він втратив свідомість

Скільки часу він пролежав без тями?

Коли Гівіль прокинувся, він лежав на ліжку в кімнаті для гостей.

Ранкове сонячне світло лилося крізь вікно, а ззовні чулося щебетання птахів.

-Хм… Я заснув?

Гівіль нахилив голову.

Коли саме він заснув?

Він навіть був у піжамі, тож, мабуть, сам ліг у ліжко… але зовсім цього не пам’ятав.

Він підніс руку до носа й понюхав — від неї приємно пахло милом.

Схоже, він навіть встиг прийняти ванну.

-О ні, вже час ранкової молитви!

У нього були питання… але зараз було не до цього.

Гівіль поспіхом перевдягнувся з піжами й вийшов із гостьової кімнати.

.

.

.

(П.П А дідо то ізврат ще той... Мде, бідна Рейна і Клаель, думали що оставили святилище на нормальну людину, а виявилось що ні, добре що є Ангели котрі охороняють святилище хаха.)