Розділ 63: Розділ 63

Розділ 63

На щастя, троянди, що проросли з підлоги, швидко зникли.

Завдяки цьому їм вдалося уникнути необхідності платити величезну компенсацію за зіпсовану підлогу розкішного готелю.

У будь-якому разі, Рейна й Клаель, уже переодягнені в купальники, вирушили на пляж.

Літній пляж був переповнений людьми, але в ту мить, коли Рейна ступила на пісок, атмосфера змінилася.

-Що…!?

-Вона неймовірно красива… Хто вона така!?

-Вона виглядає як справжній ангел…

Погляди чоловіків на пляжі були прикуті до Рейни.

І не лише чоловіків. Навіть жінки мимоволі оберталися до неї, ніби притягнуті чимось.

І це було не дивно.

Рейна в купальнику виглядала точнісінько як Богиня з релігійного полотна. Здавалося навіть дивним, що вона не стоїть на гігантській мушлі.

-Клаель-сама, сюди! Пісок такий гарячий!

Рейна ступала по піску, весело вигукуючи.

Клаель лише криво всміхнувся й обережно ступив на пляж, уважно оглядаючись навколо.

(Ми точно виділяємося...Сподіваюся, це не виллється в якісь проблеми.)

Побачивши Рейну, багато чоловіків нервово ковтали слину.

Неможливо було передбачити, коли може з’явитися якийсь підозрілий тип із брудними намірами.

Клаель пильно стежив за Рейною, підходячи до неї.

-Рейно, ти ж ніколи раніше не плавала, так?

-Ні, не плавала.

У цьому світі існувала культура морського відпочинку, і навіть були басейни.

Щоправда, не в таких місцях, як провінційні містечка на кшталт Егбела.

Рейна, яка народилася та виросла в Егбелі та лише нещодавно прибула до королівської столиці, не мала жодного досвіду плавання.

-Тоді я навчу тебе. Спочатку зробимо легку розминку.

-Так, будь ласка!

Клаель зробив кілька легких вправ з Рейною, щоб підготуватися до плавання.

Навіть під час цього чоловіки продовжували безсоромно витріщатися на Рейну.

-Гей… давай спробуємо. Таку красуню ми більше не зустрінемо.

-Але вона з хлопцем. Хоча вони виглядають із великою різницею у віці…

-Кого це хвилює? Просто відволічемо того типа й заберемо дівчину. Затягнемо її туди, в тінь — і вона наша…

Десь поруч кілька підозрілих типів вели сумнівну розмову… але, схоже, на цьому пляжі були й рятувальники.

Оголений по пояс рятувальник свиснув — «Піі!» — і наблизився.

-Кумaaa!

-Няя!

-Щ-що це взагалі таке!?

Перед ними з’явилися плюшеві ведмідь і кіт із мускулистими тілами.

Щоправда, плюшевими були лише їхні голови — тіла ж належали кремезним чоловікам у плавках.

-Уваааааааааааах!

Плюшеві здоровані схопили тих підозрілих типів і, як ті самі й хотіли, потягли їх у тінь.

Дивно, але на цих химерних рятувальників реагували лише ті хлопці.

Здавалося, звичайні відпочивальники взагалі не могли їх бачити — ніхто більше не звернув уваги.

-…Зробімо вигляд, що ми цього не бачили.

Клаель, єдиний, хто помітив цю дивину, і тихо відвів погляд від цих типів, яких тягли геть.

-…Розминки достатньо. Підемо в море?

-Так!

Рейна радісно відповіла… і вчепилася за руку Клаеля.

-…Рейно?

-Це ж мій перший раз у морі, і мені трохи страшно. Можна я триматимусь за твою руку?

-…Я не проти.

Вона вже й так трималася.

Здавалося, ніби її груди притискаються до його плеча… але, мабуть, це просто Клаель надто багато про це думав.

-…Гаразд, ходімо у воду.

Клаель обережно зайшов у море разом із Рейною.

-Кяя!"

Рейна здивовано скрикнула, коли хвилі накрили її ноги.

-В-вона холодніша, ніж я думала… Зовсім не як у ванні…

-Ну, це ж морська вода. Ти швидко звикнеш.

Щоб Рейна не злякалася, він повільно заводив її все глибше, поки вода не дійшла їм до поясу.

-Тепер спробуй занурити обличчя у воду.

-П-прямо зараз…?

Рейна, яка раніше була такою жвавою, тепер виглядала трохи нервовою.

Першою перешкодою для будь-якого новачка в плаванні було занурення обличчя у воду.

-Якщо не зможеш цього зробити, ти не навчишся плавати. Все гаразд — просто уяви, що це як у ванні.

-Д-добре… Можна я триматиму вас за руку?

-…Якщо так тобі буде спокійніше.

Рейна міцно стиснула руку Клаеля й обережно нахилила обличчя до поверхні води.

У наступну мить велика хвиля накрила її з головою.

-Хяун!

-Ха-ха, ти в порядку?

-Ау… Сміятися — це жорстоко. І вона солона…

-Це ж море. Обережніше, не ковтай воду.

Клаель дав Рейні простий урок плавання.

Хоча Рейна виглядала тендітною, світлошкірою, вихованою панянкою… насправді вона була доволі спортивною й швидко вчилася.

Невдовзі вона вже могла плавати самостійно, без того щоб триматися за руку Клаеля.

-Кя! Щойно була велика хвиля!

-Кя! Я наступила на щось слизьке!

-Кя! Не знаю чому, але сонце таке яскраве!

Однак... навіть навчившись плавати, вона чомусь кожні кілька хвилин чіплялася за Клаеля.

Її груди, прикриті бікіні, притискалися до його руки й спини, викликаючи дивне, приємне відчуття.

(Ну, вміти плавати і боятися моря — це різні речі… Так, нічого не поробиш, нічого не поробиш.)

-Кяя! Там була медуза!

(Нічого не поробиш… Навіть якщо вона щоразу торкається мене, коли чіпляється. Так, краще просто не думати про це…)

-М-може, вже час виходити з води…

-Ех… Уже йдемо?

Коли Клаель запропонував це, вираз обличчя Рейни помітно похмурнів.

-Приблизно за годину сонце сяде. Поруч є гарне місце, звідки можна подивитися на захід сонця. Хочеш підемо разом?

-Так! Відведіть мене туди!

Рейна радісно вигукнула й знову вчепилася за нього.

Клаель щосили намагався очистити свої думки й відволіктися від сильного тиску її грудей, ніби вона казала: «Це востаннє».

.

.

.

(П.П Ахахаа, а Рейна не промах, спеціально чим більше притискалась до Клаеля, щоб спокусити його, але Клаель не хоче на це піддаватись, ха-ха...)