Розділ 62: Розділ 62

Розділ 62

У сюжеті гри Рейна відвідує узбережжя Аміра-Кост під час своїх перших літніх канікул після вступу до академії.

Якщо рівень її прихильності до одного з романтичних персонажів достатньо високий — вона отримує запрошення від нього.

Якщо ж рівень прихильності занизький, її запрошує однокласниця, і вже на узбережжі вона випадково зустрічає того самого персонажа, який теж приїхав на відпочинок.

Потім вона насолоджується літніми канікулами на курорті... але тут трапляється інцидент.

Морські істоти, заражені злою енергією, виринають на узбережжя та починають нападати на людей.

Рейна разом із романтичним персонажем бореться, щоб вирішити інцидент і врятувати людей.

(Я загалом вирішив не втручатися в сюжет… але це — єдине, що я не можу ігнорувати.)

Несучи їхній багаж і йдучи дорогою, Клаель тихо зітхнув.

Спочатку саме Рейна мала приїхати на це узбережжя, але через те, що вона повернулася до Егбела, вона не змогла б розв’язати інцидент, який тут станеться.

Якщо все залишити як є, атака монстрів спустошить навколишній регіон. Тисячі життів буде втрачено.

Тож Клаель вирішив запросити Рейну в подорож і разом відвідати це узбережжя.

(Пощастило, що якраз з’явився священник на заміну… Можливо, це воля світу, яка намагається привести Рейну сюди?)

Те, що той дивний священник на ім’я Гівіль міг бути провідником божественної волі, було доволі неприємною думкою… але якось їм вдалося привести Рейну на узбережжя.

(Хоча нічого не можна було вдіяти, мені шкода, що я обманом змусив її приїхати... але я зроблю все, щоб вона насолодилася поїздкою настільки, щоб пробачила мені.)

-Клаель-сама, що ми будемо робити далі?

Рейна, яка йшла трохи попереду, обернулася і з захопленим виразом обличчя поставила запитання.

Рейна була в білій сукні, а на голові мала солом’яний капелюшок.

Вона й справді виглядала як «літня леді» — і це їй ідеально пасувало.

-Спершу давай знайдемо місце для проживання. Тут мають бути заїжджі двори й готелі, тож орендуємо один із них.

Оскільки це курортна зона, тут, мабуть, людно... але й варіантів житла теж вистачає.

Ми не робили бронювання заздалегідь… але одну-дві вільні кімнати знайти повинні.

(У цьому світі немає ні телефонів, ні електронної пошти. Тут навіть не забронюєш готель нормально…)

Це справді незручний світ.

Клаель попрямував до готелю, в якому Рейна зупинялася в грі.

Вони зайшли до п’ятиповерхового готелю, розташованого просто перед морем, і перевірили наявність вільних номерів на стійці реєстрації… і виявилося, що доступний номер першого класу.

Завдяки Рейні фінанси святилища були в хорошому стані, тож вони без проблем змогли орендувати кімнату на тиждень.

-Вау, яка велика кімната! І який гарний краєвид…!

Як і очікувалося від номера першого класу, вид із вікна був просто чудовий.

Із вікна п’ятого поверху відкривався панорамний краєвид на яскраве море й небо.

У номері була спальня з двома ліжками, простора вітальня та ванна кімната з мармуровими стінами… це був розкішний готель, не схожий навіть на ті, що були в його попередньому житті в Японії.

-Я радий, що нам дістався такий хороший номер.

-Так! Тоді давайте одразу підемо на пляж! На пляж!

Рейна підстрибувала від захвату.

Її перша подорож, мабуть, була справді дуже веселою… вона весь день була у піднесеному настрої.

-Так, гарна ідея. Тоді спочатку переодягнемося в купальники…

-А, пляж же зовсім поруч, тож я просто переодягнуся тут.

-Мені треба підготуватися, тому я піду в іншу кімнату!

Коли Рейна раптом підняла свою сукню, Клаель швидко відвів погляд і поспішив до сусідньої кімнати.

Він на мить помітив її сліпуче білі стегна, але, на щастя, її білизни не було видно — обійшлося.

-…Можливо, я й справді припустився помилки в її вихованні. Оскільки я виховував її сам, як батько… мабуть, цю частину я прогледів.

Клаель сперся на двері й повільно похитав головою.

Оскільки вони жили разом, цього не уникнути, але безтурботність Рейни завжди ставила його в незручне становище.

Він мимоволі замислився, чи було б інакше, якби поруч була матір… але ж є сім’ї, де батько сам чудово виховує дитину, тож, можливо, це лише виправдання.

(Що ж, у Рейни хороший характер і немає проблем із поведінкою… якщо вже на те пішло, я добре впорався з її вихованням сам.)

-Клаель-сама, я вже готова.

-А, гаразд.

Зі спальні долинув голос.

Коли Клаель знову зайшов до кімнати… там стояла Рейна, вже переодягнена в купальник.

На ній був білий бікіні, а навколо талії — світло-блакитне парео.

-…Прекрасно.

Клаель мимоволі прошепотів.

Вона виглядала так, ніби сама Венера зійшла на землю.

Кожен, хто побачив би Рейну зараз, був би зачарований і втратив би голову від її краси.

"............"

Почувши слова Клаеля, обличчя Рейни яскраво почервоніло.

За її спиною засяяв ореол… з дерев’яної підлоги почала проростати трава, а троянди розквітли пишним цвітом.

-Що… га!? Квіткове поле просто в кімнаті!?

-Бо Клаель-сама сказав, що я прекрасна… Хе-хе, фуфуфуфу…!

Клаель у паніці вигукнув через дивне явище… але Рейна лише притиснула долоні до щік і, сяючи усмішкою, насолоджувалася моментом.

.

.

.

(П.П Що до думок Клаеля про безтурботність Рейни, всі ж ми вже знаємо що вона безтурботна лише тіки з Клаелем, до всіх інших вона холодна, і як би не виховання Клаеля, напевно вже давно повбивала б їх хахаха..)

.

«Заїжджі двори» — це старовинний або більш книжний варіант слова для позначення місць, де мандрівники могли зупинитися на ніч.