Розділ 61
Яскраве сонячне світло лилося з неба.
Над випаленою землею здіймалося марево спеки, а далекий горизонт виблискував, мов коштовності, відбиваючи світло.
Синє море та небо. Білі хмари.
Перед ними розкинувся пейзаж, що кричав про літо.
-Клаель-сама! Дивіться, це океан, океан!
-Так, це океан. Будь ласка, не вставай зі свого місця, це небезпечно.
-Дивовижно… Як же красиво…!
Рейна притиснулася до вікна чарівного поїзда, її очі сяяли, поки вона зачаровано дивилася назовні.
Клаель лише знизав плечима з безпорадною усмішкою, а його погляд став теплішим.
Рейна і Клаель їхали разом у поїзді.
Це був чарівний потяг — він працював не на парі чи електриці, а на магічній енергії.
Оскільки станцій і маршрутів було небагато, відстань, яку він міг подолати, була обмеженою… але в грі це був основний засіб для подорожей на далекі відстані.
(Тут немає автомобілів чи пароплавів, але є поїзди... Який дивний світ.)
Зрештою, це ж гра — такі неузгодженості, мабуть, просто залишили без пояснень.
Та все це не мало значення — особливо в порівнянні з усмішкою Рейни просто перед ним.
Рейна та Клаель прямували поїздом до літнього курорту під назвою Аміра-Кост.
Скориставшись літніми канікулами, вони залишили святилище на тимчасового священника й вирушили в подорож разом.
Рейна, захоплена своєю першою довгою поїздкою з Клаелем, вже деякий час вставала зі свого місця та схвильовано вигукувала.
-Клаель-сама, дивіться! Це океан!
-Це океан.
-Це гори! І пляж!
-Так, гори. І пляж.
-Це чайка! І кит!
-Чайка, так. І кит.
-Це дракон!
-Дракон… Дракон!?
Поспіхом визирнувши у вікно, вони побачили дракона, що граційно ширяв у небі.
Дракони були класичними монстрами. У цій грі вони також з’являлися як могутні вороги… Чи нападе він?
-"Ґюї…"
Дракон, що летів збоку від поїзда, повернув голову й поглянув на них золотими очима.
У цих очах відчувалася сильна ворожість до людей… але вже в наступну мить у них промайнув страх.
-"Кюї!"
Дракон пискнув, наче маленька пташка, й полетів геть.
Здавалося, ніби він утік у страху… але чого саме він злякався?
-Мамо, за вікном летів ангел!
-Ой лишенько, Ріо-чан.
Було чути розмову пасажирів, що сиділи через прохід.
Маленький хлопчик і жінка, схоже його мати, сиділи разом і весело розмовляли.
-Як чудово побачити ангела. Цікаво, він ще там?
-Ні, він уже дуже високо. Полетів, переслідуючи велику пташку!
-Ось як. А який вигляд мав ангел?
-Ангел був у білому одязі й мав синю броню—
-Угу, і що далі?
-І ще він тримав срібний спис, а обличчя в нього було як у плюшевого зайчика!
-З-зайчика…?
Голос матері затвердів від тривожних слів дитини.
-Обличчя було як у зайчика, але тіло — дуже мускулисте! Прямо накачане! Він розмахував списом і гнався за пташкою, такою великою, як цей поїзд!
-З-зачекай, Ріо-чан!? Що ти взагалі бачив!?
"............"
Клеаль криво посміхнувся, слухаючи розмову з сусіднього місця.
Діти часто бачать те, чого не можуть бачити дорослі.
Феї, дзасікі-вараші, Тоторо… Здебільшого це уявні істоти, яких не існує в реальності.
-А, Клаель-сама. Ми вже майже на станції.
-Так. Тоді підготуємося до виходу.
Кивнувши на слова Рейни, Клаель зняв сумку, яку поклав на багажну полицю.
Їхня тижнева відпустка ось-ось мала розпочатися.
Їхня перша подорож разом.
Для Клаеля це, можливо, навіть перший раз, коли він іде на пляж після переродження в цьому світі.
(Частково заради Рейни… але раз уже ми тут, варто насолодитися цим. Звісно, не можна забувати й про іншу справу.)
Однак… вони не повинні забувати, що ця подорож — не лише для відпочинку.
На цьому курорті мав статися інцидент.
(Подія, що відбувається під час літніх канікул Рейни на першому році… «Чорне море Водяного Демона».)
Це була подія, яка обов’язково відбувалася в грі.
Клаель загалом вирішив не втручатися в сюжет гри, але цієї події не можна було уникнути.
(Якщо проігнорувати цю подію, увесь регіон може бути знищений… Я точно не можу залишити це без уваги.)
-Клаель-сама, магічний поїзд зупинився. Підемо?
-…Так, ходімо.
Відчуваючи легке почуття провини перед Рейною, яка просто насолоджувалася подорожжю, Клаель узяв їхній багаж і зійшов із магічного поїзда.
