Розділ 59: Розділ 59

Розділ 59

Після сніданку Клаель і Рейна вирішили вийти й швидко привітатися з місцевими.

Першою людиною, яку вони відвідали, була пані Лоттель, яка жила неподалік від святилища.

Пані Лоттель з дитинства опікувалася Рейною.

Вона часто давала поради у справах, з якими Клаель, як чоловік, не міг особливо допомогти.

Наприклад, коли в Рейни вперше почалися місячні… саме тоді він по-справжньому зрозумів, наскільки безсилими можуть бути чоловіки в таких питаннях.

-Ой лишенько! Рейно, ти повернулася!

-Давно не бачились, тітонько.

Пані Лоттель схвильовано взяла Рейну за руки, щиро радіючи зустрічі.

-Ой-ой, ти трохи підросла? Яка ти стала доросла!

-Та ні… ви перебільшуєте, пані Лоттель.

Рейна була відсутня в місті менш ніж пів року.

За такий короткий час не відбулося жодних разючих змін.

(Хоча, можливо, морально вона й подорослішала, спілкуючись із ровесниками…)

Напевно, вона познайомилася з любовними-цілями в академії.

Те, що вона повернулася додому на літні канікули, могло означати, що її стосунки з ними не просунулися надто далеко, але кохання все ж таки змінює дівчат.

Тож не було б дивно, якби відбулися якісь зміни.

Думаю, і священник теж радий, що Рейна повернулася… О?

Пані Лоттель раптом перевела погляд на Клаеля… і несподівано замовкла.

Її очі зупинилися на його шиї — там, де були сліди від укусу.

-Ця мітка… невже це…

-А, здається, мене вчора вкусила комаха.

-…Зрозуміло. Напевно, дуже велика.

-...?

Пані Лоттель дещо незграбно посміхнулася.

Що це була за дивна реакція?

Це був такий самий вигляд, як у його матері, коли вона в минулому житті, раптово приготувала для його сестри червоний рис.

-Рейно. Тобі ж ще п’ятнадцять, тому не перестарайся, добре?

-Усе гаразд. Наступного місяця мені вже шістнадцять.

-О, тоді це трохи заспокоює… Ні, зачекай. До випуску з академії тобі все одно слід стримуватися.

Пані Лоттель щось говорила Рейні повчальним тоном.

Клаель не мав уявлення, що вона мала на увазі, але Рейна, схоже, розуміла — отже, це було щось суто «жіноче».

-Ну тоді, побачимося пізніше. Я планую сьогодні ввечері приготувати рагу, тож поділюся з вами трохи.

-Щиро дякую. До зустрічі…

Попрощавшись із пані Лоттель, вони вирушили до наступного знайомого.

Наступною зупинкою була їхня звична крамниця одягу, якою керував яскравий крамар Ораторіо.

-Ой-ой-ой, Рейнаа! З поверненням!

-Давно не бачились, пане крамарю.

-Ти повернулася на канікули, так? Я такий радий!

Яскравий крамар з’явився у своїй звичній жіночній манері, і вони відсвяткували зустріч.

-Священнику було так самотньо, поки Рейна-чан була відсутня, знаєте. От днями, наприклад… Ой-ой.

Ораторіо перевів погляд на Клаеля з грайливою, задоволеною усмішкою.

Здавалося, він помітив слід від укусу комахи… чи це просто здалося?

-…Тож у вас була весела ніч, так? Ну, я розумію — ви ж давно не бачилися.

-…Про що ви говорите, пане Ораторіо?

-Ммм, не потрібно приховувати. Але Рейна-чан ще студентка, тож поводьтеся пристойно, добре?

-Так, я розумію.

-...?

Рейна кивнула у відповідь на слова Ораторіо.

Клаель у подиві схилив голову набік.

Вони продовжили обхід міста, вітаючись із мешканцями… і реакції людей можна було поділити на два типи.

Або вони робили дивні обличчя, як пані Лоттель та Ораторіо, або щиро раділи поверненню Рейни, не помічаючи нічого дивного.

Кілька молодих чоловіків навіть розлютилися та напали на Клаеля… але їх одразу ж збивав з ніг і тягнув геть плюшевий ведмідь, який з’являвся нізвідки.

Клаель не мав уявлення, чому люди так реагують, але разом із Рейною він завершив обхід вітань.

До того часу сонце вже зайшло, і настав вечір.

Клаель та Рейна злегка поповнили запаси продуктів на ринку й вирушили додому… але дорогою зустріли знайому людину.

-…Ройвуд.

-О, Клаель!

Це був Ройвуд Белен, колишній однокласник, який тепер працював охоронцем.

Він був у обладунках і саме патрулював місто.

-Доброго вечора, Ройвуде.

-О, Рейно. Учора тут було доволі бурхливо, так?

-Перепрошую за завдані незручності.

-Не хвилюйся. Це частина роботи охоронця.

Рейна чемно вклонилася, а Ройвуд недбало підняв руку.

Схоже, коли Рейна повернулася, справді виникло чимало галасу, але як охоронець, Ройвуд допоміг усіх заспокоїти.

-Гей, Ройвуде. Як думаєш, що це таке?

-Укус комахи, мабуть. Спека стоїть, будь обережний.

-…Ага, я так і думав.

Почувши відповідь друга, Клаель у подиві схилив голову й рушив разом із Рейною назад до святилища.

.

.

.

(П.П Який же Клаель тупий в плані відносин (Хоча, мені здається і Ройвуд теж, хоч і має дружину), всі зрозуміли що то засоси, а він подумав що комахи покусали, так смішно це читати хахахах, хоча, його можна зрозуміти, він дивиться на Рейну скоріше як на доньку, а не як на дівчину, +в нього в минулому житті не було ніразу дівчини, ну і Еріка ще та дура, котра підсилила його затупи з дівчатами, бо він вважає що вона його ненавидить. Ах так, ще не забуваємо що пошук нареченої в нього не вдався, коли йому назначали зустріч, і тепір він вважає що в ньому щось є таке, що відлякує жінок, із-за чого підсилились його думки що він жінкам не подобається (я звісно за Рейну, але жаль Клаеля, він тепір думає що жінки його ненавидять і тд..)).

.

У японській культурі червоний рис (赤飯, sekihan) — це не просто їжа, а святкова страва з символічним значенням.

Його готують у особливі, радісні моменти, наприклад:

- день народження.

- успіх / досягнення.

- весілля.

- важливі «перехідні» етапи життя.

.

Крамар — це людина, яка займається торгівлею товарами в магазині або лавці.