Розділ 56: Розділ 56

Розділ 56

Клаель і Рейна стояли біля ліжка в спальні й сперечалися віч-на-віч.

Зміст їхньої сварки був абсолютно банальним.

Йшлося про те, чи спатимуть вони сьогодні в одному ліжку.

-Ні! Абсолютно ні! Не можна!

Хоч Клаеля й затягли аж до спальні… далі Рейна поки не просунулася.

Він робив усе можливе, щоб Рейна не залізла до нього в ліжко.

-Невже це справді погано? Справді?

Спитала Рейна, дивлячись на нього знизу вгору.

Її очі наповнилися сльозами, через що вона виглядала неймовірно милою, і було боляче їй відмовити... але навіть попри це, він не міг просто здатися.

Навіть якщо вони були родиною, існували межі, які не можна було переступати.

-Рейно, ти вже доросла дівчина. Навіть у родині є речі, про які потрібно пам’ятати.

-Але ми так довго не бачилися. І ти ж казав, що зробиш для мене будь-що…

-Я не казав «будь-що», і ми вже разом приймали ванну, тож на цьому все!

Не піддаючись на її вмовляння, він твердо пояснив Рейні ситуацію.

Як би він їй не довіряв, дівчині її віку спати в одному ліжку з чоловіком — абсолютно неприпустимо.

До того ж завжди є ризик, що вона може втягнутися в стосунки з якимось сумнівним чоловіком в академії, тож краще одразу чітко розставити межі.

-Рейно, ти вже вихована молода пані, яка навчається в академії. Навіть якщо ми родина, утримуйся, будь ласка, від таких недоречних речей, як спати в одному ліжку з чоловіком… зрозуміла?

"............"

Рейна опустила плечі й обійняла подушку, яку принесла зі своєї кімнати.

Вона виглядала досить пригніченою... але в цьому випадку нічого не можна було вдіяти.

Якщо вже на те пішло, йому слід було чітко пояснити це значно раніше.

Через те, що вони були родиною, що він був для неї як батько, що вони були наче брат і сестра… він дозволив Рейні надто сильно від нього залежати — і це була помилка.

Тепер, коли Рейна вступила до академії, йому потрібно все переглянути й по-новому підійти до її виховання.

-Будь ласка, не зрозумій мене неправильно. Рейно, я кажу це не тому, що ти мені не подобаєшся.

"............"

-Я хочу, щоб ти стала чудовою молодою пані. Саме тому навіть у родині є правила, яких потрібно дотримуватися. Як то кажуть, «добрі межі — добрі стосунки» — потрібно чітко їх окреслювати.

-......Так.

-Звісно, якщо ти хочеш інколи спертися на мене в розумних межах — я тільки за. Як Батько, як старший брат, я це залюбки прийму. Тож, будь ласка, послухай мене цього разу.

-Гаразд… я зрозуміла. Я спатиму у своїй кімнаті.

Після його наполегливих пояснень Рейна нарешті здалася.

-От і добре… вибач, що був таким суворим.

-Ні… я розумію, що ви говорите правильно, Клаель-сама. Вибачте, що була егоїстичною…

Здавалося, Рейна теж зрозуміла.

Клаель тихо зітхнув з полегшенням.

-Тобі не потрібно поспішати шукати тепла чи близькості. Літні канікули ще довгі. Коли настане завтра, давай знову кудись підемо разом. Хоч у заклад поїсти, хоч за покупками — куди захочеш.

-Дякую… До речі, я хотіла дещо запитати…

Рейна зарилася нижньою половиною обличчя в подушку і уважно подивилася на Клаеля.

-Ви ж теж навчалися в дворянській академії, Клаель-сама? Я чула, що з другого року там є заняття зі знищення монстрів…

-А, так і є.

Для знаті боротьба з монстрами для захисту нації та її народу була важливим обов'язком.

Через це навіть студенти, які прагнули стати чиновниками чи священниками, були зобов'язані брати участь у заняттях зі знищення монстрів.

-Я також чула, що іноді під час таких занять залишаються з ночівлею… Ви ж не опинялися наодинці з якоюсь дівчиною під час такого походу?

-Звісно, ні…

Він вже збирався сказати «ні»... але Клаель зупинився.

Якщо подумати, був один випадок, коли він залишився наодинці зі своєю подругою Ерікою.

Обидва були виснажені, і, не маючи сил виставити варту, вони просто згорнулися разом і заснули в наметі, захищеному від монстрів, чарами.

-Ну… якось раз я ділив намет зі старою знайомою. Вона була дівчиною, але це була надзвичайна ситуація…

-"Поклик Білої Вівці (Спляча Вівця)."

-Ні, зачекай—

Раптова сонливість накрила його, і Клаель повалився вперед.

Та замість того, щоб упасти на підлогу, він уткнувся обличчям у груди Рейни, яка стояла прямо перед ним.

-На добраніч, Клаель-сама.

-Нн… мм…

Коли його свідомість згасала, він почув голос Рейни, ніжний, як голос люблячої матері.

У руках, що міцно обіймали його голову, він на мить відчув холодок.

.

.

.

(П.П Пу-пу-пу Клаелю не потрібно було згадувати про Еріку, перед Рейной. хд)