Розділ 55: Розділ 55

Розділ 55

Поки Клаеля все ще тримали в пов’язці на очах, ванна з Рейною добігла кінця.

Хоч він і не перебував у воді довго, його голова була повністю «перегріта», і він безсило відкинувся на стілець, геть виснажений.

Звісно, пов’язку з очей вже зняли.

Він переодягнувся в піжаму і мав рушник, накинутий на плечі.

-Хаа… чому я такий втомлений…

Він же просто прийняв ванну — то чому відчуття було, ніби він витратив усю свою енергію?

Ні, він знав причину.

Причина була в тому, що він мився разом із дівчиною, і до того ж вона мила його тіло, коли він був із зав’язаними очима — ситуація явно ненормальна.

(Як не дивись… це вже майже схоже на якусь «гру»… чим вона взагалі займалася в академії?..)

Невже вона робила щось подібне з персонажами-цілями?

«За межами райдужного сяйва» – це ж отоме-гра для всіх вікових категорій. Хотілося вірити, що такого там просто не могло бути.

-Ось вода для вас, Клаель-сама.

-А… дякую.

Рейна, піклуючись про нього, наповнила чашку водою і принесла йому.

Клаель намагався прийняти воду, уникаючи погляду на її тіло в нічній сорочці.

"............"

Але Рейна легко відхилилася, вправно уникаючи руки Клаеля.

Потім, з якоїсь причини, вона піднесла чашку до губ, зробила ковток і нахилилася до обличчя Клаеля.

-Що… що ти робиш!?

-Я подумала, що можу напоїти вас «з рота в рот».

-Мені це не потрібно!

Обличчя Клаеля, яке й так почервоніло після ванни, стало ще червонішим, і він вирвав чашку з рук Рейни.

Вони давно не бачилися, але… що саме в ній «перемкнулося»?

Вона була дивно близькою і поводилася абсолютно нелогічно.

(Тільки не кажіть мені… що в академії її навчили гратися з чоловіками… Ні, Рейна ж мала бути чистою героїнею, хіба ні?..)

Нинішня Рейна виглядала точнісінько як героїня з гри, але її характер був зовсім іншим.

Клаель сподівався, що зміни в оригінальному сценарії врятують нещасну героїню… але чомусь здавалося, що все пішло в зовсім неправильному напрямку.

-Ем… Рейно, передусім давай сядемо й поговоримо. Раз ти вже тут, я хотів би почути, як у тебе пройшло навчання в академії.

Допивши воду з чашки, Клаель звернувся до Рейни.

Від моменту повернення вона постійно чіплялася до нього, тож у них навіть не було нормальної розмови.

Зазвичай, коли родина возз'єднується після довгого часу, вони обговорюють те, що сталося за цей час?

-А, так. Добре, давай поговоримо.

Рейна з усмішкою погодилася й сіла навпроти нього за столом.

-У мене в академії з’явилося багато друзів. Еллі, Юна, Мілія, Джессі — усі дуже хороші люди, мені з ними було весело.

-Розумію… це приємно чути.

-Люди з родини герцога Лорел теж були до мене добрі. Я рідко їх бачила через обов’язки в храмі, але старша сестра Морква навіть дарувала мені одяг і прикраси — вона така мила. Наприкінці минулого місяця ми навіть ходили разом по крамницях.

-Пані Морква із дому герцога Лорел…

У ігровому сценарії Морква була в позиції лиходійки, яка мучила Рейну.

Якщо вона змогла побудувати з нею хороші стосунки, на відміну від початкового сценарію, то це було добре й для пані Моркви.

(Пані Морква у грі мала бути персонажем-антагоністом, яка зрештою отримувала своє покарання й занурювалася в темряву… Схоже, Рейна врятувала не лише себе, а й навіть її.)

Вона справді була «Святою».

Клаель знову щиро був вражений.

-Схоже, ти завела багато подруг… То, ем, а як щодо хлопця?

Клаель поставив питання, яке давно його непокоїло.

Йому було цікаво, з ким із персонажів-цілей, Рейна розвиває романтичну лінію.

Зазвичай він би не втручався, хто б це не був... але шлях кронпринца був пов'язаний з деякими серйозними катастрофами, тому він сподівався, що вона обере когось іншого.

-Хлопець… у мене його немає. Я розмовляю з деякими хлопцями в класі, але жодних особистих стосунків у мене немає.

-Га? Зовсім нікого?

-Нікого.

Рейна рішуче заявила це.

Літні канікули першого року лише почалися. Навіть якщо це ще ранній етап сценарію, вже мали б відбутися певні події…

-Здається, багато хлопців намагаються зі мною заговорити, але якщо вони стають надто настирливими, мої «подруги» втручаються й їх зупиняють. Тож я майже ні з ким із хлопців не спілкуюся, окрім як на рівні знайомств.

-Розумію… так теж буває, мабуть…

Після коротких роздумів Клаель кивнув.

Здавалося, що Рейна не дуже спілкувалася з романтичними цілями.

Якби це була гра, він би, мабуть, роздратувався, думаючи: «Справляйся краще».

(Але… якщо вона не цікавиться романтикою, то, можливо, це й непогано…)

Оскільки це світ отоме-гри, він надто зосереджувався на романтичній складовій… але студентське життя не обмежується лише цим.

Дружба з однокласниками, участь у спортивних чи клубних заняттях, навчання — усе це теж важлива частина юності.

Думати, що Рейна обов’язково повинна бути з кимось із романтичних персонажів, можливо, означало просто нав’язувати їй власні очікування.

(Навіть якщо вона не піде за сюжетом отоме-гри й просто проживе своє академічне життя — це теж нормально… аби Рейна була щаслива, цього достатньо.)

Можливо… вона взагалі вийде заміж за якогось «персонажа-моба», у якого в грі навіть не було імені.

І це теж було б нормально.

Рейна, яка стояла перед ним, була не просто ігровим персонажем — вона була прекрасною «Святою», яка для Клаеля відчувалася як донька, і як молодша сестра.

-Тоді, Клаель-сама. Ходімо спати, добре?

-Ти ж не серйозно пропонуєш спати разом, правда?

-Фуфуфу…

"............"

Відчувши сильне передчуття небезпеки від її загадкової усмішки, Клаеля за руку повели до спальні.