Розділ 54: Розділ 54

Розділ 54

Рейні вже було п'ятнадцять років.

У цій країні вона вже була достатньо дорослою, щоб виходити заміж — до того ж її навіть прихистили в шляхетному домі Герцогів Лорел.

Як би вони не жили досі як батько й донька, купатися разом було абсолютно неможливо.

Якби вони спробували щось подібне, Клаель цілком міг би втратити голову за неповагу до дворян.

(І все ж… це вже занадто, хіба ні?)

-Так, Клаель-сама. Будь ласка, не рухайтеся, добре?

Голос Рейни пролунав позаду нього.

Він чув її, але не бачив.

Не тому, що вона була позаду нього, а тому, що Клаель був у такому стані, що взагалі не міг бачити Рейну.

Клаель був у ванній.

Він був голий, лише рушник був обмотаний навколо талії.

Крім того, йому зав'язали очі тканиною та посадили на стілець для купання.

І… Рейна стояла позаду Клаеля, наспівуючи собі під ніс, поки наносила мило.

Все почалося з того, що Рейна наполягла на тому, щоб купатися разом із Клаелем.

Звісно, Клаель відмовив. Він пояснив свої причини й відкинув її прохання з усіх сил.

Після довгого обміну «натиску й відступу»… якимось чином усе закінчилося тим, що Клаель приймав ванну із зав’язаними очима.

(Як ми взагалі до цього дійшли… це вже більше схоже не на сімейне купання, а на якусь «гру», хіба ні?)

-Хья!

-Ха!?

Щось притиснулося до його спини.

Неймовірно м'яке, пружне відчуття.

Гладке, м’яке й…

Що це взагалі могло бути — щось, схоже на гігантський зефір…?

-Р-Рейно?

-Ехехе, я посковзнулася.

-Б-будь обережна, добре? Це ж ванна, тут небезпечно… ой!

-Кья! Я знову посковзнулася!

Знову щось м’яке притиснулося до нього з характерним «плюх».

Не один раз, а вже двічі… Невже Рейна… навіть не обгорнута рушником?

-Р-Рейно… тільки не кажи мені, що…

-Що таке?

-Н-ні, нічого…

Клаель проковтнув слова.

Кіт Шредінгера. Пов’язка на очах і невідомий стан.

Якби він це перевірив, то дізнався б напевно, чи Рейна повністю гола.

Можливо, це нічого б і не змінило, але… якщо вона справді була без одягу, йому здавалося, що станеться щось уже зовсім неприйнятне.

-Гаразд, почну зі спини…

-Нгх...!

Губка, змочена милом, ковзнула по спині Клаеля… хоча, зачекай.

Він відчував, що йому миють спину, але відчуття було дивно ріжучим.

Струнке, ніжне, не таке м’яке, як раніше, але все ж…

-Рейно, а де губка…?

-Я не змогла її знайти, тому помию вас руками.

-Ні-ні-ні! Як це не змогла знайти!? Вона точно має бути на звичному місці!?

-Її там немає. Абсолютно точно. Тому я помию вас руками.

Рейна твердо заявила і почала терти його по спині.

Він спробував наосліп намацати губку… але так і не зміг її знайти.

І все ж знімати пов’язку було не варіантом.

Поки це відбувалося, Рейна закінчила мити йому спину й тепер перейшла до передньої частини тіла.

-Хіа…!

Щоб обмити його груди, Рейні довелося простягнутися вперед.

А це означало, що їй довелося притиснутися до спини Клаеля всім тілом.

Інакше кажучи, тепер до нього знову щільно притискалися різні… відчуття.

-Гх… кхх… гвооох…

У нього почала паморочитися голова.

Мозок ніби закипав у казані.

(Рейна так виросла… Ні, стоп. Не таке “зростання” я мав на увазі — як особистість…)

-Гаразд, тоді помиємо й тут…

-Не там!!

Відчувши, що Рейна націлилася на певне місце, Клаель прикрив його обома руками.

-Ні, я справді думаю, що тут треба помити. Це ж місце, де зазвичай накопичується бруд…

Рейна наполягала, не бажаючи здаватися.

Клаель рішуче відмовився, енергійно хитаючи головою.

-Ні! Абсолютно ні! Я цього не дозволю!

-Еее… абсолютно?

-Абсолютно!

Клаель відчайдушно захищав цю частину свого тіла, оберігаючи те, що було важливим для нього як для чоловіка — навіть із зав’язаними очима.

.

.

.

(П.П Хехехе, Рейна пішла в атаку.)