Розділ 53: Розділ 53

Розділ 53

Коли вони вперше зустрілися, Рейна завжди була боязкою дівчинкою.

Втративши матір у молодому віці та зазнавши жорстокого поводження з боку батька й мачухи, вона розвинула недовіру до людей і завжди озиралася навколо, переляканими, настороженими очима.

Після того як її взяли під опіку в святилище, вона дуже швидко стала прилипливою дитиною.

Вона почала ходити за Клаелем під будь-яким приводом, намагаючись бути поруч із ним якомога частіше — навіть під час сну чи купання.

І, дорослішаючи, вона поступово перетворювалася на зрілу та ввічливу молоду дівчину.

Вона почала так уважно піклуватися про щоденні потреби Клаеля, що її можна було б жартома назвати новоспеченою дружиною.

І ось… минуло шість місяців відтоді, як Рейна поїхала до королівської столиці.

Рейна повернулася до храму в Егбелі, але… здавалося, вона перетворилася на коалу.

-...Ось так воно і є.

-Ем… перепрошую, але я взагалі не розумію, про що ви говорите.

З роздратованим нахилом голови відреагував власник магазину одягу — мускулистий чоловік у жіночому вбранні на ім’я Ораторіо.

Місце дії було все те ж: каплиця всередині святилища.

Через певні обставини Клаель не міг сісти, тож вітав власника магазину одягу стоячи.

-Я почув, що Рейна-чан повернулася, тож прийшов подивитися… але чому вона прилипла до спини священника?

Так, від моменту повернення, Рейна не відходила від спини Клаеля ні на мить.

Наче коала, що вчепилася в дерево. І дуже міцно.

-Вона що, під час навчання в академії перекваліфікувалася на «рюкзак»?

-Це неможливо… Ораторіо, скажи їй щось.

-Ну… ем… Рейно-чан?

-…Ні.

Все ще тримаючись за спину Клаеля, Рейна енергійно похитала головою.

-Я зараз накопичую енергію. Трохи пізніше відпущу.

-…Отак вона й каже. Ну, нічого не вдієш, мабуть.

-Ні, якраз це можна вдіяти! Що значить «енергію»!?

Насправді, саме Клаель отримував приплив святої енергії від того, що Рейна так до нього прилипла.

Такими темпами він відчував, що зможе застосувати якусь секретну техніку Священних мистецтв, яку раніше ніколи не пробував.

-У дівчат буває різне… просто спробуй зрозуміти, гаразд?

-Я взагалі не можу цього зрозуміти…

-Послухай, ви були розлучені цілих шість місяців. Дай їй трохи побути егоїсткою.

-Ух…

Коли йому це так подали, відмовити було неможливо.

П’ятнадцятирічна дівчина провела шість місяців далеко від людини, яка замінила їй батька, у незнайомій країні.

Навіть якщо Рейна мала сильний і рішучий характер, не могло бути так, щоб вона не відчувала тривоги.

(Крім того, вона героїня гри. Її, мабуть, цькували вдома чи в академії...)

У грі з Рейною жорстоко поводилися як у родині герцога, що її прихистила, так і в академії.

Це були необхідні сюжетні події, що вели до розвитку зв’язків із персонажами-цілями, але від цього вони не ставали менш болісними.

(Я виховував її достатньо сильною, щоб протистояти знущанням... але так, ідеально все не буває. Мабуть, вона багато пережила.)

Клаель був охоплений похмурими думками… але це було повне непорозуміння.

Рейну не пригнічували ні в домі герцога, ні в академії.

Люди були надто залякані повністю сформованою «Святою», якою вона стала, щоб навіть помислити про подібні речі.

Хоча вона й потрапила в кілька романтичних ситуацій, усі їх вона безжально «знищувала» силою «Святої».

-Суу… хааах… суу… хааах…

Рейна чіплялася не через тривогу чи самотність — вона просто вдихала запах тіла Клаеля.

Щоб «відновити» запаси Клаель-енергії за шість місяців, вона міцно трималася за нього й притискала обличчя до його спини.

-А… Рейно.

-Я не відпущу.

-…Тобі й не треба відпускати, просто вислухай мене, добре?

-...

-Я впевнений, що життя в академії було складним у багатьох сенсах. Ти справді добре впоралась.

Клаель лагідно звернувся до Рейни.

-Ти так добре витримала ці шість місяців. Можеш чіплятися за мене скільки завгодно, поки не наситишся, добре?

-…Справді?

-Так, справді. Ти легка як пір’їнка, Рейно, тож мені зовсім не важко.

Насправді його хвилювала не вага, а м’якість її грудей… і він швидко похитав головою, відганяючи цю думку.

-Ем... якщо подумати, я ж обіцяв дати тобі винагороду, як тільки ти закінчиш академію. До цього ще понад два роки, але якщо це щось незначне, можу виконати й раніше…

-Справді!?

-Га?

-Ти справді виконаєш моє прохання!?

-Е-е… ну, якщо це щось просте?

Рейна відпустила його спину.

Вона обійшла його й стала навпроти, дивлячись знизу вгору сяючими очима.

-Тоді давай відкладемо шлю… до випуску, а сьогодні ввечері — приймемо ванну разом!

-В-ванну… зачекай, що!?

Клаель різко здригнувся від її слів.

-Ц-це абсолютно неприпустимо! Рейно, ти вже доросла — приймай ванну сама!

-Ти ж сказав, що виконаєш моє прохання! Що виконаєш будь-що!

-Я такого не казав! Зачекай — Ораторіо!?

Він озирнувся в пошуках допомоги, але в якийсь момент власник крамниці одягу вже зник.

Він утік... і відчай охопив Клаеля.

-Після ванни ми ще й спатимемо в одному ліжку! Ааа, не можу дочекатися. Раз уже вирішено, піду готувати вечерю!

Рейна зникла в глибині святилища, залишивши Клаеля самого в каплиці.

-Ем… га…?

Клаель розгублено пробурмотів, опустивши плечі від втоми.

.

.

.

(П.П Ух, наступні 3-4 розділи будуть веселі хехе..)