Розділ 51: Розділ 51

Розділ 51

Того дня Клаель Бірн, який служив священником у містечку Егбел, як зазвичай працював у святилищі.

Ранкове прибирання, молитви, лікування хворих і поранених, яких приносили до святилища… він займався всіма цими «святими» обов’язками, як і завжди, коли раптом до каплиці вбіг знайомий мешканець міста.

-Священнику! Священнику! Біда!

-Що сталося? Хтось серйозно хворий?

-Н-ні, не це… Це Рейна! Рейна!

-Рейна...?

Клаель кілька разів кліпнув, розгублено.

Рейна мала б бути в академії в королівській столиці. Що з нею могло статися?

-Рейна повернулася! Прямо зараз карета храму стоїть біля в’їзду в місто…!

-Що? Рейна повернулася!?

Клаель так здивувався, що ледь не впустив вазу, яку полірував.

В останню секунду плюшевий ведмедик, з яким він жив, спіймав її, уникнувши лиха.

-Чому Рейна…? А як же академія…?

Клаель замислився, але швидко згадав, що зараз якраз період літніх канікул.

-Ах, так… літні канікули…

Літні канікули – це те, чого з нетерпінням чекають студенти, але як тільки ти стаєш дорослим і починаєш працювати, ти перестаєш про це думати.

Та все ж… невже Рейна справді повернулася додому на канікули?

(Е-е... У грі, під час літніх канікул, ви б поїхали до однокласників, щоб сховатися від спеки, чи не так? Це ж обмежена за часом літня подія, де ви б грали на пляжі або ходили в похід з персонажами романтичних відносин...)

-Гаразд, ходімо. Ти сказав, вона біля в’їзду в місто?

-Ага, саме так. З нею ще й лицарський супровід був.

-Зрозумів. Дякую, що повідомив.

Клаель висловив подяку та вийшов з каплиці, щоб привітати Рейну.

Чому ж Рейна повернулася додому замість того, щоб поїхати на літній відпочинок з друзями... Він думав, що зрозуміє, як тільки поговорить з нею.

Клаель вийшов із каплиці й побіг у бік в’їзду до міста, коли раптом небо яскраво засяяло.

-Га…?

-Клаель-самааааааааааааааааа!

-Щооо!?

Щось стрімко пролетіло небом і врізалося вниз.

Огорнута білим світлом, із широко розпростертими крилами… це була не хто інша, як Рейна.

-«Се… Серафим Еволют»…

Це була найвища техніка, яку Рейна мала опанувати лише в другій половині історії.

Вона сама набувала ангельської форми й завдавала потужного удару по ворогах — фактично завершальний прийом.

Це могло знищити слабких ворогів одним махом і навіть завдати величезної шкоди фінальному босу. І вона використала таку техніку просто тут?

-Клаель-сама!

-Га...!?

Рейна, все ще летячи у повну силу, кинулася на Клаеля й міцно його обійняла.

Розправивши крила, вона обхопила його руками і ногами.

Її вже дорослі вигини тіла щільно притискалися до нього… але зараз було не до того, щоб про це думати.

-Р-Рейно… чому ти тут…?

-У мене канікули, тож я повернулася додому!

-А, зрозуміло… Але що з крилами? І навіщо було летіти?

-Я так зраділа, що повернулася до міста, але мене одразу оточили люди й я не могла поворушитись… А коли мені дуже захотілося побачити вас, Клаель-сама, у мене раптом щось виросло!

Не варто відкривати ультимативну техніку через щось подібне.

Якби в Рейни був хоча б натяк на ворожість, той ривок щойно зрівняв би все навколо із землею.

-Ясно… Ну… це було трохи недоречно.

-А… ви праві. Вибачте.

Кажучи це, Рейна змусила крила на своїй спині зникнути.

Але її руки й ноги все ще міцно обіймали Клаеля, і вона явно не збиралася відпускати.

-......Рейна?

-Ехехехе...

Рейна широко усміхнулася й потерлася об нього щокою.

Наче кішка чи собака, що позначає своїм запахом.

"............"

(Я думав, що за ці п’ять років вона стала зовсім дорослою… але, мабуть, вона все така ж, чіпляється як і завжди...)

Летіти містом і чіплятися за чоловіка... тут було багато моментів, за які її варто було б насварити.

Але зараз було дещо важливіше, що він мав сказати.

-…З поверненням, Рейно.

-Я повернулася, Клаель-сама!

Після кількох місяців розлуки Клаель і Рейна нарешті обмінялися словами зустрічі.