Розділ 50: Розділ 50

Розділ 50

З початком літніх канікул в академії, «Свята» Рейна вирушила назад до свого рідного міста — Егбел.

Вона їхала в кареті, наданій храмом, у супроводі Вершників Лицарів із Храму, що прямували на схід.

"～～～～～♪"

У просторій кареті Рейна розчісувала гребінцем плюшеву іграшку.

Вона була в незвично піднесеному настрої, наспівуючи мелодію з легкою усмішкою.

Приваблені її співом, «Святі Духи» — сяючі та мерехтливі — почали збиратися навколо карети.

Звичайні люди не могли їх бачити… але якби могли, це видовище напевно зачарувало б їх, немов зимові нічні вогні.

-Ого, здається, «Свята» сьогодні в дуже гарному настрої.

-Так, це добре.

Дивлячись на карету, з якої долинав тихий спів, Лицарі Храму, що охороняли процесію, розмовляли з теплими усмішками.

-«Свята» завжди зайнята навчанням і священними обов’язками. Принаймні на літніх канікулах у рідному місті їй варто відпочити.

-Але чи справді нормально, що при «Святій» лише п’ятеро охоронців? Думаю, треба було взяти принаймні цілий загін.

Лише п’ятеро кавалеристів, що належали до Храму, їхали навколо карети.

Для такої важливої особи як «Свята», яка поступається хіба що королівській родині, кількість охорони здавалася замалою.

-Гм… усі присутні тут — еліта. До того ж, схоже, сама «Свята» попросила не робити надто пишного ескорту, тож нас лише стільки…

-Ну, хіба це не добре? Менше суперників.

-Суперників? Про що ти?

Один із Лицарів Храму вульгарно посміхнувся.

-Я маю на увазі, ми ж проведемо цілий місяць поруч із прекрасною й шляхетною «Святою», так? Такі можливості трапляються нечасто.

-Зачекай… тільки не кажи, що ти націлився на «Святу»?

Інший лицар насупився, почувши слова молодшого.

Під пильним поглядом колеги лицар лише знизав плечима.

-Я не кажу, що збираюся якось на неї тиснути чи щось таке. Але просто саме співжиття може створити приємні можливості. Якщо сама «Свята» до мене звернеться — хто знає, що може статися?

-Такі думки — це неповага! Знай своє місце!

-Саме так. «Свята» ніколи не подивиться на таких лицарів низького рангу, як ми…

І навіть попри власні слова, інші Лицарі Храму все одно не могли втриматися й мимоволі уявляли це.

Можливо… наприклад, якщо під час цієї подорожі станеться якийсь інцидент, це могло б зблизити їх зі «Святою».

Може, Рейна навіть закохається в того, хто врятує її від розбійників…

-Н-ні-ні! Це вже занадто зручно… І взагалі, гордий Лицар Храму не повинен бажати неприємностей…

-Ха-ха! Ви всі, стояти!

-М-ми просто уявляли… зачекайте, розбійники!?

Раптово на дорозі перед каретою з’явилося понад десяток чоловіків.

Усі вони були озброєні й виглядали як справжні головорізи — їхні наміри не викликали жодних сумнівів.

-Якщо дорожите життям, віддайте жінку в тій кареті!

-Віддайте її тихо — і, можливо, ми пощадимо вас!

-Ці виродки… вони взагалі знають, що це карета «Святої»!? Хто вони такі?!

Вони знали, що в кареті є жінка… невже їм відомо, що це «Свята», і вони намагаються її викрасти?

Один із Лицарів Храму вихопив зброю та приготувався до бою з розбійниками, що стояли перед ним.

-Так ви хочете померти тут? Як шкода, для вас! Хе-хе-хе!

-Час кривавої різанини! Усі, крім «Святої» в кареті, ви помрете—Гх!?

-"Мяу"~

Коли розбійник кинувся на Лицаря Храму, з’явилася плюшева кішка й завдала йому аперкоту знизу.

А потім із повітря вистрибнули плюшеві лисиця та крокодил і почали по черзі бити розбійників одного за одним.

-"Конкон."

-"Вані-вані."

Плюшеві іграшки ввічливо відкидали розбійників узбіч дороги, очищаючи шлях для карети.

Карета продовжила рух, навіть не зупинившись.

-Е-е… що нам тепер робити…

-П-поки що вирушай у найближче місто по підкріплення. Нехай надішлють когось, щоб узяти цих хлопців під варту.

Один із Лицарів Храму, усе ще розгублений, помчав на коні до найближчого міста по допомогу.

Тим часом карета, в якій перебувала «Свята», продовжувала рухатися вперед, не сповільнюючи швидкості.

Зсередини й далі долинав тихий спів, і не було жодних ознак того, що Рейна взагалі помітила те, що сталося зовні.

-Е-е... чи не варто нам трохи призупинити карету...?

-Н-ну… «Свята» ж сказала: “не зупинятися, якщо це не щось справді серйозне”…

-ГЯАААААААА!

-Що…!?

І саме тоді сталася ще одна подія.

Раптом величезна тінь впала на землю, і в небі з’явився чорний як смола дракон.

Дракон, завдовжки щонайменше двадцять метрів, дивився на них червоними очима, сповненими ворожості.

-Тц… напад монстра!

-Виведіть карету звідси! Ми їх затримаємо й виграємо час!

-І-го-го!

Лицарі Храму були готові пожертвувати життям, щоб дати Рейні змогу втекти… але раптом пролунало кінське іржання.

Над драконом… з’явився м'язистий ангел із кінською головою, який з усієї сили вдарив дракона копитом у спину.

-ГЯАОН!?

Дракон закричав і був відкинутий ударом, врізавшись у віддалений ліс.

Переконавшись, що загроза зникла, ангел з кінською головою, задоволено кивнув, розправив крила й зник у розломі простору.

-……

-……

-……

-……

Лицарі Храму стояли приголомшені, закарбовуючи у своїй пам'яті цю дивовижну — ні, комічну — сцену.

-Е-е... чи справді було необхідно мати п'ятьох охоронців?

-...Напевно, ні.

"І навіщо ми тут взагалі?"

Повністю розгублені Лицарі Храму продовжували їхати навколо карети, нічого не роблячи.

.

.

.

(П.П Нічого не завадить Рейні повернутись до Клаеля, а ще, ось і перша поява гачі-мучі Ангелів ахаххаха.)