Розділ 5
Наступного дня, як і було вирішено напередодні, Клаель збирався вирушити в одне конкретне місце. Залишати Рейну саму в Храмі було трохи тривожно... проте через усе те пекло, яке вона пережила, дівчинка виявилася значно самостійнішою за своїх однолітків. Побути вдома на самоті вона точно зможе.
-Слухай мене уважно: за жодних обставин не виходь за межі Храму! І кому б то не було, навіть не думай відчиняти двері! Взагалі нікому, це абсолютно залізне правило!
-Так, я все зрозуміла.
Рейна слухняно закивала головою. Клаель так сильно перестраховувався не просто так — усе впиралося в нинішній зовнішній вигляд дівчинки. На ній уже не було того подертого ганчір'я, в якому вона прийшла вчора. Зараз вона була вбрана в сорочку, яку їй позичив Клаель. Маленька десятирічна дівчинка в одній лише великій чоловічій сорочці на голе тіло. Якщо хтось раптом побачить у Храмі дитину в такому вигляді, це може спровокувати дуже брудні й неоднозначні підозри.
(Ну, а що мені залишалося робити... Звідки, в чорт забирай, у Храмі візьметься дитячий жіночий одяг?!)
Оскільки це був офіційний Храм, тут, звісно, зберігався одяг для священників та сестер. Проте жодна річ не підходила Рейні за розміром, тому Клаелю довелося з безвиході віддати їй власну сорочку.
-Ну все, тоді залишаєшся за головну.
-Так, я тут абсолютно все до блиску вимию!
Рейна міцно вхопилася за мітлу, проводжаючи його до виходу. Він казав їй, що робити нічого не треба і вона може просто відпочивати... але вона відчайдушно наполягала на тому, що хоче бути корисною, тому Клаель зрештою доручив їй прибирання.
(Мабуть, вона досі панічно боїться, що якщо не приноситиме користі, її просто виженуть на вулицю...)
Зазвичай діти в її віці безтурботні й наївні... але у Рейни просто не було часу та умов для звичайного дитинства. Клаель щиро сподівався, що їхнє спільне життя в Храмі допоможе їй повернути ті втрачені «дитячі роки», яких вона була позбавлена.
Вийшовши з Храму, Клаель попрямував вулицями провінційного містечка Егбел, у якому сам оселився зовсім нещодавно, і невдовзі дістався до потрібної будівлі на головній площі.
-Значить, ось воно де...
Клаель стояв перед офісом однієї з кількох місцевих торгових гільдій — торгової компанії «Остер». Саме цією компанією керував батько Рейни, і саме тут знаходилося те саме лігво розпусти, де над дівчинкою жорстоко знущалися. На людях компанія позиціонувала себе як доброчесний бізнес із продажу побутових товарів, але за лаштунками її керівництво крутило купу брудних і незаконних справ.
-Хух...
Клаель важко зітхнув і рішуче переступив поріг компанії.
-Перепрошую.
-Га? Ти ще хто такий?
Він звернувся до першого ліпшого співробітника, але той лише роздратовано й зверхньо зиркнув на нього від своєї роботи.
-Від цього місяця мене призначено головним священником до місцевого Храму. Моє ім'я — Клаель Бірн. Завітав до вас, аби офіційно представитися, хоч і трохи із запізненням. Голова компанії зараз у себе?
-А... Оу... Так, він на місці... Тобто, зачекайте, він у себе на другому поверсі! Я зараз же його покличу, будь ласка, зачекайте хвилинку!
Працівник миттєво збив свою пиху й швидко побіг угору сходами вглиб будівлі. Очевидно, прізвище «Бірн» подіяло на нього як холодний душ. Родина маркізів Бірн була однією з найвпливовіших у Королівстві Сейнт і мала величезну владу при королівському дворі. До того ж, зіпсувати стосунки зі святою церквою означало повністю поховати репутацію компанії в очах релігійних містян. Не дивно, що персонал гільдії одразу ввімкнув режим максимальної ввічливості.
-Які люди! Священник Бірн! Яка честь, що ви завітали до нас!
Зі сходів поспіхом спускався огрядний, на вигляд дуже заможний чоловік. У нього було смикане, нервове обличчя з великою лисиною, яка з головою видавала його вік.
( Так ось ти який, батько Рейни... У грі твою обличчя бісило, але в реальності твоя пика виглядає ще огидніше).
-Я багато чув про вас. Сам збирався нанести вам візит поваги, щойно з'явиться вільна хвилина... Але те, що ви особисто прийшли до нас, — це просто неймовірна честь.
-Радий знайомству, голово компанії «Остер». Пробачте, що турбую вас у розпал робочого дня.
-Та що ви, про яке занепокоєння може йтися! Будь ласка, проходьте до мого кабінету. Я накажу негайно заварити найкращого чаю!
-Дякую, не відмовлюся.
Під проводом Остера, Клаель пройшов до кімнати для прийому гостей. Кабінет був завалений дорогими елітними меблями, а на стіні красувалася велетенська картина з епічним сюжетом якоїсь історичної битви. Кожна деталь тут буквально кричала про розкіш. Класична кімната типового грошолюба, який дорвався до великих грошей. Щойно Клаель сів на м'який диван, дівчина-служниця одразу принесла гарячий чай та свіжу випічку.
"............"
Клаель виріс у родині маркіза, тому з одного погляду міг оцінити статус речей. І заварка, і десерти були найвищої якості — звичайні простолюдини не могли дозволити собі такого навіть на великі свята.
( Маючи стільки грошей на розкіш і дорогі забаганки, ти тримав власну доньку в голодному стані й змушував її їсти кору з дерев...)
Господар компанії щосили намагався продемонструвати гостинність, але всередині у Клаеля закипала глуха й люта відраза. Йому вартувало колосальних зусиль стримати дике бажання просто зараз із розгону заїхати цьому товстуну в пику.
-Кхм... Голово Остер, насправді причина мого сьогоднішнього візиту...
-О, можете навіть не продовжувати, я все чудово розумію! Будь ласка, візьміть це.
Остер, кумедно трусячи своїм жирним животом, підсунув Клаелю витончений вишитий мішечок.
-Це скромне пожертвування для вашого Храму. Будь ласка, прийміть його.
"............"
Товстун улесливо посміхався. Для купців фінансова підтримка церкви була абсолютно звичною практикою. Звісно, це не було обов'язковим податком — виключно добровільний жест. Проте, якщо бізнес ігнорував церкву й серед вірян повзли погані чутки, компанія миттєво втрачала довіру клієнтів.
( Посміхається як святий, а про себе, мабуть, уже сто разів мене прокляв...)
-Красно дякую. Я щиро ціную вашу релігійну відданість, голово Остер.
-Та що ви, це найменше, що я можу зробити.
-Проте... я змушений повернути вам цей мішечок. Сьогодні я прийшов сюди зовсім не за грошима для Храму.
-Га...?
Остер ошелешено витріщився на нього. Схоже, у його купецькій голові навіть не вкладалося, з якою ще метою священник міг прийти до торгової компанії, якщо не по гроші.
-Тоді... з якою ж справою ви завітали? Невже дійсно просто заради знайомства...?
-Насправді... вчора до мого Храму приходила ваша донька. Пані Рейна.
"...........!"
Обличчя Остера вмить перекосило. Маска доброзичливого й щедрого купця на секунду злетіла, оголивши потворну, злобну гримасу. Проте він миттєво взяв себе в руки й знову натягнув фальшиву посмішку.
-Ось воно як... Ця мала. Сподіваюся, вона не завдала вам зайвого клопоту, пане священнику?
Остер насторожено почав потирати руки.
-Бачите, вона — дитина від моєї колишньої коханки, абсолютно невихована дівка. Вона й удома постійно створює купу проблем. Що вдієш, погана кров і жахливе походження завжди дають про себе знати.
-Ось воно як. Схоже, вам дійсно важко з нею доводиться.
-О, і не кажіть! Я виховую її в максимальній суворості, але вона ніяк не може засвоїти елементарні правила пристойності та етикету.
(Тому ти вважаєш, що залишати на її тілі криваві синці від побоїв — це нормальна практика виховання? Покидьок).
Клаель від люті міцно зціпив зуби, але назовні продовжував тримати спокійну й привітну посмішку.
-Коли ваша донька молилася в Храмі, я помітив одну річ... Схоже, у неї є дуже рідкісний і сильний хист до Священних Мистецтв.
-Хист до магії...? У цієї нікчеми... тобто, у Рейни?
-Саме так. У майбутньому вона має всі шанси стати видатною служителькою церкви. Тому я хотів би офіційно забрати її під опіку нашого Храму.
-Хм... Ось воно які справи...
Обличчя Остера знову похмурніло. У його планах було використовувати Рейну як безкоштовну робочу силу, а коли вона підросте — вигідно продати. У цій країні рабство було суворо заборонено законом (окрім покарання для злочинців), проте багатії часто купували дітей під виглядом оформлення на роботу, заміжжя чи взяття за другу коханку.
-Ну, знаєте... ця дівчинка... вона, м'яко кажучи, тупувата. Якщо вона стане священницею і десь зганьбиться, це кине тінь на всю мою родину... тому...
Купець гарячково намагався знайти бодай якусь причину, аби відмовити. Тоді Клаель спокійно дістав із сумки щільний пакунок і підсунув його Остеру.
-Це фінансова компенсація за її виховання та збитки. Будь ласка, візьміть.
-Це ж...!
Остер розгорнув пакунок і від подиву затамував подих. Всередині лежала величезна купа чистих золотих монет. Там було щонайменше вдесятеро більше, ніж сума пожертвування, яку він сам щойно пропонував церкві.
-Така колосальна сума... Ви впевнені, що це нормально?
Остер хитро примружився, оцінюючи ситуацію. Було видно, як у його голові зі швидкістю світла крутяться купецькі рахівниці.
( Час для фінального удару).
-Звісно, жодних проблем. Я хоч і звичайний скромний священнослужитель, але моя рідна родина досить заможна, аби я міг собі це дозволити.
-Родина маркізів Бірн... Розумію, чудово розумію. Значить, у вас досі є потужна фінансова підтримка від вашого шляхетного дому.
Остер самостійно дійшов до потрібного Клаелю висновку. Насправді ж Клаель отримав гроші від родини лише один раз, коли йшов з дому, і відтоді вони не підтримували активних зв'язків. Стосунки зі старшим братом, який став новим головою, були хорошими, але, окрім права носити гучне прізвище, реальних капіталів від дому Бірн, Клаель більше не мав.
Проте жадібний купець прорахував усе по-своєму. Можливість отримати величезні гроші прямо зараз і водночас зробити послугу молодому священнику, який має зв'язки з вищою аристократією столиці, — це була занадто велика вигода. Його обличчя розпливлося в задоволеній посмішці, і він впевнено кивнув.
-Ну, якщо моя донька дійсно здатна прислужитися церкві, я з радістю віддам її на службу Храму. Можете розпоряджатися нею, як забажаєте.
-Чудово. Тоді, будь ласка, підпишіть ось цей документ.
-А це що таке?
Клаель дістав із сумки папір, і Остер здивовано підняв брови. Це була офіційна відмова від батьківських прав — документ, згідно з яким Остер повністю передавав права опіки Клаелю і зобов'язувався ніколи більше не претендувати на Рейну.
-Повна відмова від дитини? Якась занадто серйозна паперова тяганина. Навіщо вам це, пане священнику?
-Я просто хочу, аби пані Рейна повністю зосередилася на вивченні магії й не відволікалася на сімейні справи. Нічого особистого, суто робочий момент.
-А-а... Розумію. Ось воно що.
Остер гидко й підло вишкірився.
-А ви, пане священнику, виявляється, великий гурман... Хто б міг подумати, що вам подобаються такі худі, схожі на пташині кістки дівчатка. Маючи такі шалені гроші, ви могли б купити собі красуню в рази кращу.
Судячи з усього, цей збочений товстун вирішив, що Клаель забирає Рейну до Храму для задоволення власних сексуальних потреб. Зрештою, якщо права опіки повністю переходять до священника, Клаель може робити з дівчинкою все, що заманеться, і закон буде на його боці.
( Серед духовенства дійсно вистачає грішних фанатиків, які під приводом "навчання" знущаються з вихованок... Мерзенно, що він прирівняв мене до цих виродків, але зараз це грає мені на руку...)
-Ну що ж, нехай буде по-вашому. Я підпишу.
Остер узяв перо, впевнено поставив свій підпис та скріпив документ особистою печаткою компанії.
Відтепер Рейна офіційно і назавжди була вільною від цього чудовиська. Навіть якщо Остер колись передумає й почне вимагати її повернення, закон повністю захищатиме Храм.
-Щиро дякую вам. Обіцяю, що вирощу з неї гідну служительку церкви.
(Хоча до того часу ти вже, швидше за все, гнитимеш за ґратами...)
Клаель до самого кінця зустрічі не зніматиме з обличчя доброзичливої посмішки, але глибоко в душі він уже святкував свою першу абсолютну перемогу.