Розділ 47: Розділ 47

Розділ 47

І ось настав день випускного іспиту.

Серед студентів, які складали випускний іспит, включаючи Рейну, найбільше мотивацією горів Вілл Райліс.

(Я неодмінно переможу леді Рейну на цьому іспиті…! Я доведу, що гідний стояти з нею на рівних…!)

Вілл шалено почав заповнювати бланк відповідей.

Хоч його бойовий дух і палав, він не дозволяв йому виходити з-під контролю.

Докладаючи максимум зусиль, щоб уникнути помилок, він навіть ретельно переглянув свої відповіді.

Втратити самовладання й наробити безглуздих помилок через надмірне збудження — така ганебна поведінка була недостойна генія, яким він себе вважав.

(І це завдання, і це… суцільна дрібнота, дрібнота, дрібнота, дрібнота…! Я розв’яжу їх усі без жодних труднощів. Ідеальний бал гарантовано!)

Він повністю підготувався до іспиту.

Він запам’ятав увесь матеріал із підручника й розібрався в особливостях викладача, який складав тест.

Він навіть домовлявся зі старшокурсниками, щоб отримати та проаналізувати результати минулорічних іспитів.

Результат був ідеальним.

Його зусилля блискуче окупилися, і не було жодного завдання, якого він не розумів.

(З цим ідеальний бал гарантовано… Навіть якщо леді Рейна теж отримає максимум, це буде нічия. Програти неможливо…!)

Вілл був упевнений у своїй перемозі.

Хлопець, який відчував самотність через свій надмірний талант, знайшов у Рейні Лорел суперницю — і вклав у цей іспит більше, ніж будь-коли раніше.

Все для того, щоб показати Рейні свій талант.

Щоб його перший у житті гідний суперник визнав, що він їй рівний.

А потім, через кілька днів після закінчення випускного іспиту.

Результати тестів були вивішені в коридорі.

————————————————

Випускний іспит першого курсу

1-ше місце: Вілл Райліс - 500 балів

2-ге місце: Рейна Лорел – 490 балів

3-тє місце: Ерік Сейнкл – 475 балів

- ...

- ...

- ...

————————————————

"............"

Стоячи перед опублікованими результатами, Вілл міцно стиснув кулак.

(Я переміг... Це моя перемога...!)

Як він і очікував, це був ідеальний результат.

Його однокласники неподалік висловлювали похвалу Віллу, який набрав ідеальний бал, не пропустивши жодного питання.

-Неймовірно… Райліс, ти отримав ідеальний бал.

-Рейна-сама й принц Ерік, звісно, теж вражають, але як і очікувалося від сина прем’єр-міністра — це справді круто.

-Я чув, що навіть сам прем’єр-міністр здивований його талантом. Напевно, ніхто інший не зміг би підтримати правління принца Еріка як майбутній прем’єр…

Хоча бути найкращим у навчанні від нього завжди й очікували, похвала від оточення приносила особливе задоволення саме тому, що цього разу він виклався на повну.

Це був блаженний момент, коли його цінність визнали оточуючі.

(Я показав цим простолюдинам різницю в рівні… А тепер, де ж леді Рейна…?)

Коли Вілл озирнувся, він помітив Рейну трохи здалеку.

Вона також дивилася на вивішені в коридорі рейтинги тестів.

Її вираз обличчя не виявляв жодних емоцій... але Вілл припустив, що вона, мабуть, мовчки приймає свою поразку.

(Ну тоді... Як переможець, мабуть, я маю сказати кілька слів.)

Гордо випнувши груди, Вілл підійшов до Рейни.

Він збирався похвалити Рейну, яка посіла друге місце, і у відповідь отримати похвалу.

Вони мали відзначити старання одне одного, пообіцяти й надалі змагатися й удосконалюватися разом — і потиснути руки.

Підтвердивши, що вони рівні й призначені стояти пліч-о-пліч.

-Хе-хе-хе...

Вілл сміливо випнув груди та підняв праву руку до Рейни.

-Агов, леді Рейно...

-Рейна-сама!

-Гуах...!

Однак, якраз коли він збирався її покликати, хтось відштовхнув його.

Його кволе тіло, незвичне до фізичної активності, відштовхнуло до краю коридору, і воно мало не врізалося в стіну.

-Щиро дякую, Рейна-сама! Завдяки вашим заняттям я змогла увійти до двадцятки найкращих!

-І я теж, Рейна-сама! Тепер я не осоромлю свого нареченого!

-Якби я посіла нижче місце, мій батько, державний службовець, був би в люті… Щиро дякую!

Дівчата, що оточили Рейну й одна за одною висловлювали подяку, були її однокласницями.

-Щ-що за...?

Рейну оточував натовп студенток, і всі вони щиро дякували їй.

Вілл був спантеличений, його очі збентежено бігали від побаченого.

-До речі, я чув, що «Свята» допомагала дівчатам із класу з навчанням?

-Попри те, що після занять у неї є обов’язки в храмі, вона все одно знаходила час проводити додаткові заняття.

Поки Вілл стояв розгублений, до нього долинали голоси оточення.

-Вона неймовірна. Вона не лише вчиться сама, а ще й допомагає іншим. Я б так точно не зміг.

-Щ-що...?

Вілл відчув, ніби його вдарили по голові.

Поки Вілл невпинно навчався, щоб перемогти Рейну на іспиті... у той самий час Рейна допомагала своїм однокласницям навчатися, водночас виконуючи свої обов'язки «Святої» у храмі.

(Вона ніколи й не збиралася перемагати мене… Ні, вона взагалі не змагалася від самого початку…?)

-Рейно-сама, дозвольте пригостити вас чаєм як подяку за заняття!

-Я приготую солодощі. Ходімо на терасу!

-Так, тоді я з радістю прийму запрошення. Підсумковий іспит уже закінчився… Може, влаштуємо чайну вечірку, як у старі добрі часи?

Рейна була оточена своїми подругами.

Самотність, що приходить разом із геніальністю.

Вілл думав, що Рейна, як і він, стоїть на вершині й не має нікого, хто справді її розуміє.

(І все ж… чому навколо неї стільки друзів?)

Вілл був приголомшений.

Він був переконаний, що Рейна така сама, як і він.

Що вона теж була зовсім сама.

Саме тому він вірив, що якби це були вони двоє, вони могли б бути рівними й заповнити самотність одне одного…

(Невже… я був єдиним, хто справді був самотнім…?)

-Сьогодні чудова погода. Я впевнена, що чайна вечірка буде просто прекрасною.

Навіть не глянувши на Вілла, який сидів, притулившись до стіни, Рейна пішла разом зі своїми подругами.

Усе, що залишалося Віллу — це з благоговінням дивитися їй услід.

.

.

.

(П.П Мдее, єдиний раді кого Рейна б старалась, і з ким би захотіла позмагатись, особливо на бажання, це Клаель, тож можна сказати вона навіть не на всі 100% старалась, бо як би це було раді Клаеля, вона б перемогла ха-ха. )