Розділ 46: Розділ 46

Розділ 46

Шляхетна академія, як і слід було очікувати, — це все ж таки школа.

Головний обов’язок студентів — навчатися. Це не змінюється навіть у світі отоме-гри.

Під час перерви між заняттями Рейна розмовляла з подругами в аудиторії академії.

-Леді Рейно, скоро ж підсумкові іспити, так? Ви встигаєте з навчанням?

-Зовсім ні… Обов’язки в храмі тримали мене настільки зайнятою…

Відповідаючи на запитання подруги, Рейна стурбовано торкнулася щоки рукою.

З початком нового життя та обов'язками «Святої» у Великому Храмі, у неї було менше часу для навчання, ніж раніше.

-І все ж, леді Рейно, ви завжди були такою розумною. Я впевнена, що ви добре складете іспити.

-Будь ласка, не тисніть на мене. Я зовсім не впевнена в собі.

-Ой-ой, «Свята» така скромна, так?

-А ви…?

Поки Рейна розмовляла з подругою, до них підійшов хлопець-однокласник.

Його волосся було акуратно зачесане на косий проділ. На спокійному, зібраному обличчі блищали окуляри.

Він виглядав як зразковий учень-староста: гарні риси обличчя, спокій і впевненість у кожному русі.

-Райліс?

Рейна озвалася до хлопця на ім’я.

Його звали Вілл Райліс.

Студент чоловічої статі, який був представником класу та був сином прем'єр-міністра.

Він був типажем «зразкового учня» — одним із персонажів-цілей у грі "За межами райдужного сяйва".

-Як «Свята», ви маєте бути прикладом для всіх. Будь ласка, тримайтеся впевненіше.

-Вибачте. Я вас образила?

-Ні, ні… А, у мене є ідея. Як щодо невеликого парі, щоб мотивувати нас обох?

-Парі…?

Рейна нахилила голову й перезирнулася зі своєю подругою.

Подруга Рейни теж виглядала розгублено, чекаючи, що скаже Вілл далі.

-За підсумковий іспит, якщо я займу місце нижче за вас, міс Лорел, я виконаю одне ваше бажання. Звучить цікаво, хіба ні?

-Ви маєте на увазі… якщо переможете ви, я маю виконати ваше бажання?

Рейна обережно уточнила, і Вілл тихо, холодно всміхнувся.

-Звісно ж ні. Я б ніколи не сказав такої грубої речі, як «підкорись мені», леді. Було б вкрай неввічливо кидати виклик комусь у його власній сфері й потім вимагати покори, чи не так?

"............"

-Я буду єдиним, хто виконуватиме бажання. Вважайте це невеликим розважальним парі.

-…Ось як? У такому разі робіть, як вам заманеться.

-Так, прошу вас, будьте до мене поблажливі.

Вілл поправив окуляри й пішов геть.

Після того, як Вілл пішов, друзі Рейни нерішуче запитали.

-Ем… леді Рейно, ви справді з цим згодні?

-Він сам це сказав… це ж не означає, що я маю щось робити. Думаю, можна просто не звертати уваги.

-Це правда…

Рейна та її подруги невдовзі забули про Вілла й повернулися до своєї розмови.

Тим часом Вілл, уклавши своє «парі» з Рейною, вийшов із класу в коридор і ледь помітно всміхнувся.

(Спрацювало… Я зможу напряму змагатися з міс Рейною…!)

-Хе… хе-хе-хе…

Вілл давно хотів кинути виклик Рейні.

Коли він вперше зустрів її, його вразила її бездоганна краса.

І все ж, спочатку він думав, що вона просто красуня.

Благословенна божественною благодаттю потойбічним виглядом... він думав, що це все, що в ній було.

(Але… я помилявся. Міс Рейна не просто гарна — вона ще й надзвичайно розумна.)

Ставши однокласниками, він зрозумів, що в Рейни відмінні оцінки та гострий розум.

Річ була не лише в тому, що в неї була добра пам'ять і вона могла отримувати високі бали на тестах.

Під час дебатів вона втручалася аргументами, які дивували всіх, демонструючи явну різницю в рівнях.

(Я завжди цього хотів… Суперника, який міг би зрівнятися зі мною. Обраного, хто дивиться на світ з тієї ж висоти, що й я…!)

Вілл Райліс був генієм з народження, розумнішим за більшість людей.

Він ніколи не забував нічого, що бачив бодай раз, і міг розв’язувати навіть найскладніші задачі менш ніж за половину часу, який витрачали інші діти його віку.

Навіть його батько, прем’єр-міністр, у очах Вілла був лише «кращим за середній рівень».

Усі навколо нього були схожі на мавп.

Через це Вілл завжди був самотнім і відчуженим.

Це було схоже на нескінченне складання каміння на самоті в темряві.

(Але… нарешті я знайшов одну. Когось, як я. Того, чий розум відокремлює його від інших…!)

Вілл був переконаний.

Що Рейна стояла на тому ж узвишші, що й він.

Що вона — єдина людина, яка нарешті може заповнити його самотність за шістнадцять років життя.

-Я вже знаю... Тож, будь ласка, усвідом це також.

На наступному підсумковому іспиті він обов’язково переможе Рейну.

А тоді… Рейна теж обов’язково зрозуміє.

Що Вілл Райліс — той, хто може стояти з нею на рівних.

Що вони призначені йти разом, жити разом — як доленосні партнери.

-Хе-хе-хе… ха-ха-ха-ха-ха!

-Кх…

-Лячно… чого він сміється?..

Не зважаючи на дивні погляди навколо, Вілл ішов коридором і сміявся.

.

.

.

(П.П Ще одне припи.... кхм, ще один придурок, котрий вважає що Рейна повинна бути його.. Бідна Рейна, вона лиш хоче закінчити академію, і нарешті одружитись на Клаелю (Хоча той про це ще не знає), а тут лять лізуть одні придурки до неї і мішають вчитись..)