Розділ 45: Розділ 45

Розділ 45

-Ей, ти! Підійди сюди— Гх!

-Дай-но з тобою поговорити! Той єнот — Гах!?

-Ну ж бо, йди сюди, покидьку— Гохуах!?

-…Не могли б ви вже припинити? Цей старшокурсник мене лякає.

З того дня Вінсент почав стежити за Рейною.

Коли вони зустрічалися в коридорі, він гукав її й намагався кудись потягти, а іноді навіть вривався до її класу, щоб витягнути її назовні.

Він стверджував, що має сказати їй щось важливе й хотів поговорити наодинці, але з точки зору Рейни не було жодного шансу, що вона залишиться наодинці зі старшокурсником, з яким навіть не була близько знайома.

Щоразу, коли з’являвся Вінсент, наставала черга втрутитися охоронцю, що ховався в кишені Рейни — плюшевому танукі.

Плюшевий танукі бив Вінсента по щелепі, живіт і пах, від чого той непритомнів.

Плюшевий танукі — рухався мов блискавка. Швидко й нещадно.

Схоже, лише Вінсент — той, кого били — це помічав. Інші учні та викладачі взагалі не розуміли, що відбувається, і думали, що Вінсент просто сам по собі непритомніє.

Через це поширилися чутки, що у Вінсента може бути якесь серйозне хронічне захворювання.

Йому порадили взяти відпустку, відвідати лікарню та пройти ретельне медичне обстеження.

-Я ні в якому разі не піду на обстеження! Та тварюка… я його точно прикінчу!

-Прикінчиш…? Стій, ти ж не про «Святу», так!?

-Та годі вже, Вінсенте! Більше не наближайся до Рейни!

Не лише викладачі, а навіть кронпринц Ерік — який нещодавно змінив імідж — дорікав Вінсенту за те, що той намагався наблизитися до Рейни.

Однак, ігноруючи всі спроби його зупинити, Вінсент кинувся до Рейни.

-Ей, «Свята»! Виділиш мені хвилину?

-…Знову ви, Флейм-семпай?

Після занять Рейна йшла територією академії, коли він гукнув її, і вона обернулася з роздратованим виразом.

Були й наполегливі чоловіки, які переслідували її в Егбелі, але нікого з них не била плюшева іграшка стільки разів, скільки Вінсента, і він все одно повертався.

Рейна не відчувала до Вінсента жодного потягу як до чоловіка… але його невпинний дух і незламна впертість водночас і дратували її, і навіть трохи вражали.

-Чи не могли б ви вже припинити? Яку взагалі образу ви на мене тримаєте?

-Я не тримаю образи… я просто не пробачаю тих, хто робить із мене дурня. Ось і все.

-…Я не пригадую, щоб я вас коли-небудь ображала?

-Ти й не ображала, але ти ж навіть не визнаєш мене, так? Я помітив… ти дивишся на мене так, ніби я камінь на узбіччі!

Вінсент закричав із виразом обличчя, ніби зараз вкусить.

Рейна добре знала, який погляд вона кинула на Вінсента. Це був той самий погляд, який вона колись отримувала в дитинстві.

Вінсент Флейм був сином Командира Лицарів.

Однак його мати була не законною дружиною, а коханкою.

Народжений як дитина коханки, Вінсент мав право жити в родині Флейм, але постійно стикався з зневажливими поглядами оточення.

Його батько, законна дружина, її син і дочка, дворецький, служниці, навіть садівник.

Усі вони дивилися на Вінсента як на дитину коханки, зверхньо, ніби він був лише дрібним камінцем.

(Саме тому я все змінив…! Я став сильним і змусив тих, хто з мене знущався, проковтнути свої слова!)

Він переміг свого вчителя, переміг свого зведеного брата та здобув силу, щоб стояти на рівних зі своїм батьком, Командиром Лицарів.

З кожним кроком на шляху до сили ставлення інших до нього змінювалося.

Вони більше не могли його ігнорувати. У їхніх поглядах з’явилися страх і повага.

-Я не пробачу нікого, хто з мене знущається…! Я змушу всіх заплатити, чого б це не коштувало!

"............"

Крикнувши, Вінсент простягнув руку до Рейни. Як і тоді.

Коли Вінсент простягнув руку, немов загублена дитина, що чіпляється за матір, Рейна побачила в ньому своє молодше «я» і відчула проблиск жалю.

-"Попокорін."

Це не означало, що вона дозволить йому торкатися себе.

Плюшевий танукі одразу вискочив з кишені та вдарив Вінсента ногою в ніс.

-Тц...!

Удар було завдано такої швидкості, що око не могло його відстежити... але Вінсент заблокував атаку швидко піднявши праву руку.

-Гух...!

Однак він не зміг повністю поглинути удар і впав ниць.

Це був перший раз, коли його не нокаутували.

-Ем… ти в порядку, Флейм-семпай?

-…Я витримав.

-Що?

-Я витримав! Я заблокував! Я заблокував твою атаку… ти клятий єнот!

Все ще лежачи на землі, Вінсент вигукнув з виразом чистої радості.

-Удар, як ураган, як грім… я таки зловив його частину! Я знову став сильнішим — так тобі й треба!

"............"

-Я точно стану сильнішим за тебе… ти клятий єнот! Почекай ще трохи!

-"Попокорін."

Прийнявши виклик Вінсента, плюшевий танукі в кишені Рейни ніби посміхнувся, ніби кажучи: «Давай».

-…Що це взагалі таке?

Спостерігаючи за цим незбагненним чоловічим світом, Рейна роздратовано підняла погляд до неба.