Розділ 44: Розділ 44

Розділ 44

-А...

Рейна ледь чутно звернулася до Вінсента, якого вдарила плюшева іграшка-танукі, і він упав.

Той, хто одним ударом збив Вінсента, був маленькою плюшевою іграшкою, яку вона колись отримала від Клаеля.

Рейна зазвичай не брала з собою до академії плюшевих іграшок.

Навіть така недосвідчена в житті, як Рейна, розуміла, що носити із собою плюшеву іграшку або бачити, як вона ходить академією — це ненормально.

Ось чому вона тримала своїх плюшевих іграшок у особняку родини герцога Лорела, у Великому Храмі або навколо академії.

Вона вважала, що все буде добре, думаючи, що в академії не буде жодних нападників чи викрадачів... але потім стався той інцидент.

Рейна мала стійкість до всіх статусних недуг, тому втратила свідомість лише на хвилину, але якби метою нападника було її життя, а не цнотливість, це могло бути небезпечно.

(Можливо, мені варто принести до академії й плюшевих іграшок... бажано таких, що не будуть виділятися.)

І ось обранцем став плюшевий танукі... «Єнот».

Він був достатньо маленький, щоб поміститися в кишені, тому вона могла носити його по школі непомітно.

Усередині Єнота мешкав Святий Дух, відомий своєю швидкістю.

Єнот вдарив Вінсента по підборіддю і швидко повернувся до кишені Рейни.

Для оточуючих студентів це, мабуть, виглядало так, ніби Вінсент сам знепритомнів.

-Ах, Вінсент-сенпай!

-Що з ним сталося?! Він раптом знепритомнів!

Студенти навколо них почали панікувати. Рейна легенько постукала по кишені, в якій лежав плюшевий танукі, і перевела погляд на учня-чоловіка, який стояв поруч.

-А… мабуть, у нього стався напад анемії. Вибачте, чи не могли б ви віднести його до медпункту?

-Т-так, звісно!

Яскраво почервонівши від посмішки Рейни, студент енергійно кивнув і почав тягнути Вінсента до лазарету.

-Що ж могло з ним статися… Вінсент-семпай. Щоб хтось, кого вважають наступним Командиром Лицарів, знепритомнів через анемію…

-Думаю, йому просто було зле. Та й поводився він дивно.

Рейна звернулася до своєї допитливої подруги, і та відповіла: «Це правда».

-Він поводився дивно поруч із леді Рейною… Так, це точно було дивно.

-Мабуть, йому справді було дуже зле… Ой, уже час!

Пролунав перший дзвінок. Незабаром мав початися урок.

Рейна разом із подругами поспішила коридором до своєї аудиторії.

З головою, повною думок про наступне заняття, Вінсент повністю зник із думок Рейни.

〇 〇 〇

-Угх...!?

Вінсент різко підхопився, оточений білими фіранками.

-Д-де я… Ні, хто я…?

-А, ти прокинувся.

Фіранку ззовні відсунули.

Там стояв чоловік років двадцяти у білому халаті.

Знайоме обличчя. Він був лікарем шкільного лазарету.

-Кажуть, ти знепритомнів у коридорі через анемію. Серйозних травм немає, але я на всяк випадок використала лікувальну магію. Як ти почуваєшся?

-Н-ні… я в порядку, але…

-Добре. Тоді чи не міг би ти швидше піти? Я не витримую, коли в моєму особистому просторі знаходиться хлопець — хіба що це мила дівчина.

Лікар недбало відмахнувся рукою й байдуже сказав: «Киш, киш».

Від такої грубості Вінсенту хотілося кричати, але... щось інше займало його думки.

(Знепритомнів від анемії? Я?)

Анемія була останнім, що взагалі могло його турбувати.

Якщо вже на те пішло, в ньому завжди циркулювало більш ніж достатньо крові.

(Ні… не в цьому справа. Мене точно вдарила та штука…!)

Як і очікувалося від сина Командира Лицарів.

У нього, можливо, й було багато недоліків, але... його бойовий потенціал був одним із найвищих в історії.

Навіть отримавши удар у підборіддя, Вінсент закарбував у пам’яті образ того, що його вимкнуло.

-Єнот...!

-А? Ти вдарився головою?

-Н-нічого… Коротше, ти коли-небудь бачив, щоб іграшка ось такого розміру рухалася сама по собі?

Вінсент показав великим і вказівним пальцями приблизно десять сантиметрів.

Лікар із виснаженим виглядом зітхнув і подивився на нього зі співчуттям.

-…Я випишу тобі направлення до лікарні. Зачекай тут хвилинку.

-Я ж кажу, справа не в цьому! Я серйозно!

-Ось у цьому й проблема. Не хвилюйся, я знаю спеціаліста.

-Не треба зараз удавати доброго! Чорт!

Поки він сердито кричав… Вінсент уявляв у думках загадкову плюшеву іграшку-єнота.

(Ця штука вдарила мене чисто… Я цього не пробачу. Я точно помщуся!)

З полум’ям рішучості в очах Вінсент стиснув кулаки.

.

.

.

(П.П Жаль мізки так і не вправили йому -=-)