Розділ 43: Розділ 43

Розділ 43

"............"

Не в змозі зрозуміти ситуацію, Вінсент зупинився на місці.

(Е-е... чому я...?)

Шок був настільки сильним, що кілька хвилин спогадів стерлися з його пам'яті.

Заціпенівши в коридорі з піднятою рукою, він намагався зрозуміти, що щойно сталося.

(Я йшов коридором… а потім почув, як навколо говорять про ту не надто милу дівчину…)

Тож... що ж сталося?

Його думки були надзвичайно туманними, але раптом голос позаду повернув його до реальності.

-Так. Раніше я жила в місті Егбел… але в мене не було ні братів, ні сестер. Та й з батьками я не була особливо близька.

"............"

Він згадав.

З іншого кінця коридору до нього йшла «не така вже й мила дівчина»... тобто Рейна, і він намагався з нею заговорити.

Але Рейна пройшла повз Вінсента, привітно розмовляючи з подругою, навіть не глянувши на нього.

-Гей...!

Щойно він зрозумів, що сталося, у Вінсента запаморочилася голова.

Вона дивилася на нього зверхньо. Вона зробила з нього дурня.

Дівчина з молодших класів геть його проігнорувала.

-Г-гей! Ти! Зупинись тут!"

-До речі, класний керівник наступного класу...

-Я ж казав тобі зупинись! Гей!

Розлючений, Вінсент широкими кроками рушив до Рейни, простягаючи руку, щоб схопити її.

"............"

-Тц...!?

Але Рейна недбало підняла руку, ухиляючись від хватки Вінсента.

-...Тобі щось потрібно?

-Ти... якщо ти мене чуєш, то зупинись вже!

-Навіть якщо ти так кажеш… я не зрозуміла, що ти звертаєшся до мене.

Рейна підозріло примружилася й глянула на вищого за неї Вінсента знизу вгору.

-Коли мене називають «ти» незнайомі люди, я не думаю, що звертаються саме до мене. Якщо ти маєш до мене справу, будь ласка, називай мене по імені.

-Незнайомі…?

-...…Хіба ні?

Рейна з цікавістю нахилила голову.

Здавалося, вона не вдавала — вона справді виглядала так, ніби не знала, хто такий Вінсент.

(Вона не знає, хто я... Ти, мабуть, жартуєш.)

Вінсент відчув, ніби його вдарили по голові.

Це була правда — вони обмінялися лише кількома словами і навіть не представилися.

Але... він піклувався про Рейну, хвилювався за її благополуччя... а вона навіть не впізнала його. Це усвідомлення сильно вдарило його.

-Л-леді Рейна... ця людина — Вінсент Флейм.

-Він син Капітана Лицарів і на клас старший за нас.

Одна з однокласниць Рейни, що стояла поруч, додала пояснення.

Рейна кивнула на слова подруги та повернулася до Вінсента.

-Тож ви Флейм-семпай. Я Рейна Лорел. То… вам щось потрібно від мене?

"............"

Тепер, коли Вінсента знову офіційно представили, на чолі пульсувала вена.

Він міцно стиснув задні зуби, відчайдушно стримуючи бажання закричати.

(С-спокійно… хлопець, який так заводиться через якусь дівчину, виглядає жалюгідно… Залишайся спокійним. Спокійно…)

-Т-ти… я чув, що нещодавно на тебе намагалися напасти якісь дивні люди.

-Але ж це була лише спроба?

Рейна злегка насупила брови та виправила його.

Для жінки різниця між «на неї напали» та «майже на неї напали» була суттєвою. Вона не могла цього не помітити.

-Це не суть! Ти ж опинилася в такій ситуації, бо втратила пильність, хіба ні?

-А? Справді?

-Н-ну, навіть якщо ти не надто мила, ти все одно молодша. Якщо ти так наполягаєш, я можу з цього моменту бути твоїм охоронцем, розумієш?»

-Ні, дякую. Я просто прийму саму пропозицію.

-....Га?

-Ну тоді, якщо це все, я піду. Наступне заняття в іншій аудиторії.

Рейна злегка вклонилася, повернулася спиною до Вінсента та швидко пішла геть.

Двоє її друзів глянули на Вінсента й пішли за нею.

-З-зачекайте секунду!

Обличчя Вінсента яскраво почервоніло, коли він погнався за Рейною.

-Я син Командира Лицарів, і я сказав, що буду тебе захищати! Як ти можеш просто так мене відшивати?!

-Навіть якщо ти так це подаєш… я не бачу, чому маю приймати таку турботу від старшокурсника, якого ледь не знаю.

-Та ти знущаєшся з мене! Гей, досить уже!

Роздратований тим, що Рейна продовжувала йти коридором, не зупиняючись, Вінсент схопив її за плече, щоб силоміць зупинити.

-Попокорін

Але якраз перед цим з кишені шкільної форми Рейни вискочила маленька постать.

Маленька плюшева іграшка, завбільшки з долоню... це був Танукі.

Плюшева іграшка-танукі рвонула вперед і нанесла Вінсенту аперкот у підборіддя знизу.

-Га...!

Зовсім неочікуваний удар.

Аперкот сколихнув йому голову, і Вінсент захитався.

-А, семпай...

Останнє, що він почув, це хтось гукнув його... а потім Вінсент знепритомнів у коридорі.

.

.

.

(П.П Як же ці претрушені мішають Рейні просто вчитись і тд.., вважають себе пупами землі...)