Розділ 42: Розділ 42

Розділ 42

-Гей, гей, це правда, що «Святу» мало не намагалися зґвалтувати?

-Схоже на те. Знаєш, учора після занять в академії ж був той дивний стовп світла, так?

-Я сам не бачив… але чув, що «Свята» викликала янгола й покарала того головоріза, який на неї напав.

-А? Я чув, що вона викликала не янгола, а ведмедя?

-Зачекай, а чому ведмідь?!

-Та кому це взагалі цікаво? Я чув, що тих, хто намагався напасти на «Святу», відрахували.

-Слава богу… я така рада, що з Рейною все гаразд…

-Серйозно... Намагатися напасти на когось на кшталт неї, «Святу»? Непростимо.

-До речі… хіба кронпринц не змінив свій вигляд? Чому в нього тепер афро?

Усі студенти академії гуділи чутками про Рейну.

Похвала на адресу Рейни, яка викликала янгола й відбила нападників, наповнювала повітря — хоча невелика частина розмов усе ж стосувалася загадкової зміни зовнішності кронпринца.

-Тц… яка ж вона дратівлива дівчина.

Той, хто роздратовано цокнув язиком, почувши чутки, був рудоволосий хлопець із коротким волоссям.

Його звали Вінсент Флейм.

Один із романтичних персонажів у грі — дикий і зарозумілий син командира лицарів.

Він був на рік старший за Рейну… і буквально днями намагався силоміць запросити її на побачення, кинувши щось на кшталт: «То ти та сама «Свята», так? Ходімо зі мною», але отримав холодну відмову.

-«Свята», теж мені. Вона просто зарозуміла дрібна дівка, яка добре виглядає.

-Хмпф!

— Вінсент фиркнув, але насправді він був одним із тих хлопців, які зацікавилися «Святою» Рейною.

Коли Вінсент підійшов до неї, Рейна різко його відшила, сказавши: «Я ні за що не піду з тим, кого щойно зустріла» і «Спробуй мислити логічно».

Її тверда відмова… насправді була правильним вибором, який мав активувати тригер маршруту Вінсента.

Відмовивши йому, Вінсент почав лаяти героїню як «дратівливу дівчину» — але водночас він почав стежити за нею та знаходити приводи для спілкування.

-І все ж… на неї мало не напали, так...

Вінсент насупив брови, йдучи коридором, підслуховуючи чутки.

Рейна була в небезпеці, поки його не було поруч... і це викликало в нього безпідставний гнів.

Йому було байдуже до Рейни. Вона була просто «зарозумілою дівкою», яка поводилася зверхньо лише тому, що була «Святою».

І все ж... він не міг перестати думати про неї.

Йому навіть хотілося одразу побігти до аудиторій першого курсу, щоб на власні очі перевірити, як там Рейна.

(Мені не варто перейматися такою дівчиною… немає жодної причини зв'язуватися з такою дратівливою дівкою…)

Він відчував неспокій. Розчарування.

Якби він був там, коли на Рейну напали, він би відлупцював кожного з тих головорізів до напівсмерті.

(Чорт! З якого дива я так злюся!? Це все через ту зарозумілу дівку!)

-Чорт забирай!

-І-ік…

Поки він лаявся собі під ніс, хлопець-студент неподалік здригнувся від страху.

Вінсент роздратовано глянув на нього, і заляканий студент швидко втік.

-Тц...

Він все ще не міг заспокоїтися.

Засунувши обидві руки в кишені штанів, він продовжував йти коридором...

-Га?

З протилежного боку йшла знайома студентка.

Срібне волосся. Нефритово-зелені очі. Шкіра біла, як перли.

«Свята» з неперевершеною красою... Рейна Лорел.

"............"

Побачивши ту саму дівчину, про яку щойно думав, Вінсента пронизало відчуття шоку, ніби йому встромили щось у груди.

Рейна, яку нібито атакували, не мала жодних видимих поранень.

Вона йшла коридором, тримаючи підручники в обох руках, у супроводі, схоже, однокласниць, і весело розмовляла з ними під час прогулянки.

-Розумієте, леді Рейно. Мій молодший брат…

-Ось як? Мати братів і сестер, мабуть, нелегко.

Рейна, ведучи безтурботну розмову з дівчиною, яка, схоже, була її подругою, ще не помітила Вінсента.

Вінсент скривив обличчя й схопився правою рукою за груди.

(Щ-що мені взагалі казати, якщо вона раптом з’являється отак… я до цього не готовий морально…!)

Вінсент запанікував, потім похитав головою, дивуючись, чому він такий схвильований.

(Чого, чорт забирай, я панікую!? Це ж не має значення!)

Це не має значення.

Так... це не має значення.

Вінсент і Рейна розмовляли лише один раз з моменту зарахування.

І навіть ця розмова тривала менше хвилини.

Тож не було причин нервувати лише через наближення Рейни.

(А-але все ж… тобто… ми ж ніби знайомі, так? Ігнорувати її в коридорі було б по-дитячому. Швидко привітатися як старшокурсник із молодшою студенткою — це ж не дивно, правда?)

Рейна була вже за три метри від того, щоб пройти повз нього в коридорі.

Серце Вінсента калатало, як барабан, коли він набрався сміливості та підняв праву руку до Рейни.

-Г-гей! Схоже, у тебе все гаразд!

-Але я заздрю. Я завжди хотіла мати молодшого брата або сестру…

-....Га?

Вінсент зібрав усю свою мужність, щоб заговорити... але Рейна пройшла повз нього, навіть не глянувши в його бік.

.

.

.

(П.П А ось і ще один зарозумілий дег.... кхм, зарозумілий чувак...)