Розділ 4
Опівночі.
Містечко поринуло в суцільну темряву, і люди давно поснули. У самому центрі нічного неба яскраво світив місяць, кидаючи на землю своє бліде й холодне світло.
У цьому куточку нічного світу, в одній із кімнат Храму, притулившись одне до одного, спали двоє людей.
-Сю... сю...
-О Боже мій... Ну, я так і знав, що цим усе закінчиться.
Після того як Клаель посадив плаксиву дівчинку у ванну по плечі й допоміг їй уперше в житті скупатися, вони обоє добре зігрілися. Щоб не застудитися після купання, Клаель і Рейна вирішили одразу лягти спати. Оскільки в Храмі священник Клаель жив абсолютно один, ліжко тут, було лише одне.
Клаель щиро намагався поступитися місцем Рейні, але дівчинка, як і очікувалося, швидко захитала головою й за звичкою спробувала вмоститися прямо на підлозі, запевняючи, що для неї це нормальна справа. Але хіба міг він дозволити такій маленькій дитині спати на холодній кам'яній підлозі? Клаель відчайдушно намагався переконати Рейну скористатися ліжком.
Після тривалих суперечок та взаємних умовлянь результат виявився цілком передбачуваним — зрештою Клаель та Рейна лягли спати в одне ліжко.
-Сю... сю...
У руках Клаеля, Рейна тихо й мирно сопіла носом. Її абсолютно розслаблене й спокійне обличчя зараз нагадувало кошеня, яке згорнулося калачиком на сонечку. Клаелю навіть захотілося прочитати їй лекцію про те, що попри смачну вечерю та гарячу ванну, не можна так легко довірятися першому ліпшому незнайомому чоловіку.
(Хоча... ну, тут нічого не поробиш...)
Рейні всього десять років. І геть байдуже, головна вона героїня гри чи майбутня «Свята». У такому віці діти ще мають щосили ніжитися в батьківських обіймах. Проте вона втратила матір, а потім її забрав батько, який став для дитини справжнім прокляттям. Вона виживала як могла, щодня терплячи жорстокі знущання. Можливо, Клаель став першою людиною в її свідомому житті, яка поставилася до неї з теплом та турботою.
-Ні... не треба... боляче, не треба...
Раптом обличчя Рейни скривилося. Схоже, їй снився якийсь жахливий сон... Вона міцно вчепилася пальчиками в одяг Клаеля, а з-під міцно заплющених повік покотилися сльози.
-Не треба... одна, я не хочу... мені так самотньо... боляче...
-Все гаразд. Я поруч, я тут.
Клаель із болем закрив очі й тихо прошепотів їй ці слова на вухо. Він лагідно поклав руку на голову дівчинки, яка продовжувала здригатися уві сні, і активував священну магію.
-"Зцілення розуму."
Рейну огорнуло ніжне блакитне світло. Щойно він наклав заклинання, яке в грі повністю знімало такі негативні ефекти, як «паніка» чи «жах». Щойно магія подіяла, її обличчя знову стало спокійним. Побачивши, як вона заспокоїлася, ніби знову опинилася в обіймах матері, Клаель полегшено зітхнув.
-Ку... ку...
-Все добре. Усе буде добре... Твої страждання обов'язково окупляться.
Вона пройшла через такий біль, ніби все життя йшла по дорозі, всіяній гострими колючками. Хтозна, скільки знущань та гіркоти їй довелося витерпіти. Але... час нещасть підійшов до кінця. Відтепер вона має жити так, наче просто збирає докупи загублені шматочки щастя. Наїдатися досхочу смачною їжею, ніжитися в теплій ванні й засинати без жодних турбот чи тривог у голові.
-Ти обов'язково станеш щасливою. Станеш такою героїнею, якою всі будуть щиро захоплюватися й задивлятися на неї.
Саме так... Адже Рейна — протагоністка отоме-гри «За межами райдужного сяйва». Рано чи пізно вона обов'язково зустріне прекрасного принца, вони поєднають свої долі, і щасливе майбутнє їй гарантоване за каноном. На неї чекає золоте, сяюче майбутнє, яке повністю перекреслить усі минулі роки знущань.
(Чесно кажучи, спочатку це була лише моя примха...)
За історією гри, Клаель мав просто повідомити Великий Храм про появу «Святої» й на цьому зняти з себе будь-яку відповідальність. Він був персонажем, якому взагалі не було потреби далі втручатися в життя Рейни. Проте він нагодував її та залишив у себе лише тому, що не хотів прирікати дівчинку на нові страждання в столиці. Він просто не міг витримати думки, що через його рапорт маленька дитина знову проходитиме через пекло.
(Але... тепер усе інакше. Я хочу особисто побачити, як ти станеш щасливою. Щиро цього хочу...)
Напевно, це і є те саме почуття батьківського інстинкту. Клаель усім серцем бажав, аби Рейна прожила прекрасне життя. Йому хотілося захистити цю дівчинку, яка щиро вважала поїдання бур'янів, синці на тілі від побоїв та сон на холодній підлозі своєю буденною нормою. Непомітно для нього самого, це почуття пустило глибоке коріння в його душі.
(Колись ти розправиш крила й полетиш у цей світ як справжня героїня. А до того дня я особисто тебе захищатиму. Тому спи спокійно...)
-Сю... сю...
Він захищатиме її доти, доки Рейна не подорослішає й не покине Храм як справжня «Свята». Прийнявши це тверде рішення, Клаель нарешті заплющив очі й поринув у сон.