Розділ 37: Розділ 37

Розділ 37

З відкриттям Карбункула робота «Мечі Феї» в містечку Егбел була завершена.

Вони помістили карбункул у дерев'яну клітку та обережно перевезли його до королівської столиці.

-Це була коротка зустріч, але дякую за все.

-Так, будьте обережні на зворотному шляху.

Біля міських воріт Клаель попрощався з Ерікою та іншими, коли ті вирушали в дорогу.

Це був короткий час, але він був радий поговорити й знову налагодити зв’язок зі старою подругою.

Хоч і трохи прикро, що це була Еріка, яка завжди його недолюблювала, та, можливо, за ці п’ять років вона подорослішала — тепер вона здавалася м’якшою, ніж раніше.

(Яке ж полегшення, що друг мого віку також неодружений. Я радий, що я не єдиний холостяк, що залишився.)

Клаель криво посміхнувся, думаючи про те, чого ніколи не зміг би сказати Еріці.

Минуло п'ять років відтоді, як він закінчив академію і був призначений священником до Егбела.

За той час він отримував повідомлення про те, що багато його старих знайомих одружилися.

Дехто навіть просив його бути присутнім на їхніх весіллях або виконувати обов'язки священника, оскільки це була особлива подія.

Серед усього цього, мати друга, який залишався зосередженим виключно на роботі, було справді втішним.

(Навіть Ройвуд має дівчину, з якою він думає одружитися... Ні, серйозно, зустріч з Ерікою вселила в мене полегшення.)

-Я радий, що зміг тебе побачити, Еріко. Бережи себе в королівській столиці.

-Щ-що з тобою раптом... Т-ти поводишся моторошно!

Хоча він просто був чесним, обличчя Еріки яскраво почервоніло.

Здавалося, він знову її засмутив. Можливо, вона здогадалася, що він подумки зарахував її до своїх товаришів по самотності.

-Ні, це був жарт, просто жарт… Ось, тримай, це твій обід і їжа для Карбункла. Я все підготував, тож візьми з собою.

-О, як уважно. Я із задоволенням їх візьму.

-І… щодо винагороди за те, що впіймали Карбункла…

-Не хвилюйся, я як слід передам винагороду. Зрештою, це ж твій ведмідь його спіймав.

-Розумію, тоді все гаразд.

Сказавши те, що хотів, Клаель підняв праву руку.

-Ну тоді цього разу справді бережи себе.

-Так... Зустрінемося знову через рік. Краще тобі бути до цього готовим!

Залишивши ці загадкові слова, Еріка сіла в карету.

Тіна і Кітті, які сіли раніше, теж висунулися у вікно й помахали.

-До побачення, священнику.

-Так, до зустрічі.

-Так, давайте всі зустрінемося знову.

Карета рушила з місця і проїхала через міські ворота назовні.

Вони поступово зникали вдалині... зрештою щезаючи за пагорбом.

-Фух...

-Що це? Так зітхаєш — самотньо тобі, чи що?

Той, хто так його дражнив, був Ройвуд, який також прийшов їх проводжати.

-Це не так. Я просто думав, що знову буду жити сам...

Мабуть, тому що він прожив з Рейною п'ять років... він звик жити з кимось.

Хоч він нарешті звик до того, що Рейна поїхала до королівської столиці, тимчасове проживання трьох із «Мечі Феї» знову гостро нагадало йому про самотність.

-А, до речі, Еріка тобі щось казала?

-Казала щось?

-Ну, про це… про шлюб…

-Шлюб? Еріка виходить заміж!?

Він же думав, що вони обоє самотні… Яка зрада!

Чи може бути, що він був єдиним самотнім чоловіком, який залишився без партнера?

-Ні, якщо вона нічого не казала, тоді все нормально. Просто забудь.

-Навіть якщо ти кажеш “забудь”…

-Ні, серйозно… та цундере-дівчина набагато більш заплутана й боягузлива, ніж я думав.

"............"

Залишивши ці загадкові слова, Ройвуд помахав рукою та кудись пішов.

Клаель підозріло подивився на спину друга та попрямував додому.

-Схоже, якийсь час я житиму наодинці з плюшевим ведмедем…

Чому він звучить навіть самотніше, ніж людина, яка справді живе сама?

Коли Клаель повернувся до святилища та відчинив двері каплиці, він побачив, як ведмідь підмітає підлогу.

-Кума…

-Агов, я повернувся.

-Кума-кума.

-Так, вони троє пішли. Вибач, що постійно змушую тебе цим займатися.

-Кума…

Як не дивно, спільне проживання дозволило їм спілкуватися навіть без слів.

Він природно розумів, що хоче сказати плюшевий ведмідь.

-…Тепер мені навіть самотніше, ніж раніше.

-Кума-кума.

Ніби кажучи: «Не будь таким самотнім», ведмідь смикнув Клаеля за штанину.

-Кума…

Потім, поплескавши своїми наповненими ватою лапками… з глибини каплиці з’явилися кілька маленьких фігур.

-Кума…!

-Гао-гао.

-Ведмідь…

-....Га?

З'явилися плюшеві ведмедики різних кольорів — червоного, синього та жовтого.

Для довідки, оригінальний був коричневого кольору.

-Є-є ще!? Чому!?

-Кума…

Оригінальний плюшевий ведмедик гордо стояв, поклавши руки на стегна, ніби кажучи: «Бачиш? Тепер тобі не буде самотньо».

Він не мав уявлення, яка логіка чи мета за цим стояла... але, очевидно, плюшеві ведмедики могли розмножуватися.

Клаель думав, що знову відчує самотність після того, як троє з «Мечі Феї» покинуть святилище, але натомість у нього з’явилися троє нових співмешканців.