Розділ 36: Розділ 36

Розділ 36

Клаель і троє членів «Мечі Феї», які успішно спіймали карбункула, повернулися до міста Егбел.

Карбункул, якого мали б уже зловити, грався з плюшевим ведмедем і зовсім не намагався втекти.

Завдяки цьому їм вдалося повернути його без потреби зв’язувати мотузкою чи саджати в клітку.

З якоїсь причини Еріка дорогою назад була в стані заціпеніння, ніби з неї вийшла душа… але вони успішно виконали завдання.

-Священнику…! У нас проблеми…!

Проблеми почалися після того, як вони повернулися до святині.

Якраз коли Клаель та інші повернулися і вже збиралися зробити перерву... прибіг схвильований мешканець міста.

-Що трапилося, Едді?

-С-старий коваль знепритомнів, це серйозно! Ви можете прийти негайно!?

-Той старий… Що, в біса, сталося?!

Старий коваляр був йому добре знайомий, і до того, як Рейна поїхала до королівської столиці, він регулярно відвідував святилище.

-М-ну… старий раптом сказав: «Якщо я серйозно захворію, Рейна-чан повернеться!» — і після цього він налопався ячмінної каші аж до того, що знепритомнів…

-Він ідіот чи що?!

Клаель не міг не підтримувати свій ввічливий тон і підвищив голос.

Він знав, що старий коваль був відданим шанувальником Рейни, але ніколи не уявляв, що той зробить щось таке безглузде.

(«Ломка по Рейні»… серйозно? Ти вже занадто старий, щоб так сохнути за дівчиною, якій ще немає й двадцяти!)

-Вибачте, усі. Я, мабуть, повернуся пізно, тож будь ласка, лягайте відпочивати без мене!

Залишивши ці слова Еріці та іншим, Клаель вийшов зі святилища.

Три жінки, що залишилися, провели Клаеля поглядом, а потім сіли за обідній стіл у святилищі.

Прокашлявшись, Тіна відкрила рота.

-Еріко... зрештою, ти не змогла зізнатися у своїх почуттях?

-...Нічого не можна було вдіяти.

Коли Тіна спитала, Еріка надула губки, як вередлива дитина.

-Я справді старалась як могла... але щось постійно заважало...

-Як жалюгідно.

-Боягузка.

Не лише Тіна, навіть Кітті обсипала її грубими словами.

-А-але...!

-Якби ти справді серйозно збиралась зізнатися, ти мала би все одно пройти через це, навіть попри кілька перешкод… Чесно, ти ж трохи рада, що тобі не довелося зізнаватися, чи не так?

-У-ухх...

Це влучило в ціль.

Хоч вона й шкодувала, що не зізналася, частина її водночас відчувала полегшення.

Зазвичай Еріка була рішучою й наполегливою… але з якоїсь причини поруч із Клаелем вона ставала боязкою.

Як ви вже могли здогадатися… Еріка була закохана в Клаеля ще з часів їхнього навчання, і з цього вийшла справжня плутанина.

-По-перше... чому ти не зізналась, коли ви були студентами?

-Ну… е-е… тоді я намагалася стати авантюристкою після того, як відмовилася від шлюбної пропозиції, яку приніс мій батько, і думала, що це може створити проблеми…

-А ті п’ять років після випуску без жодного зв’язку? Ти ж уже помирилася зі своєю родиною, так?

-Н-ну, я подумала, що не варто до нього наближатися, доки не стану повноцінною авантюристкою, через, знаєте... дохід та спосіб життя...

-І коли ви возз'єдналися в цьому місті, ти навіть не зробила жодного належного кроку, не кажучи вже про зізнання?

-Б-бо плюшевий ведмедик...

-Звісно, ​​той ведмідь багато в чому заважає... але якби ти справді хотіла, ти могла б і наполягти на цьому, правда? Це ж не був твій єдиний шанс зізнатися, так?

-У-ух...

Стулячи губи, Еріка відвела погляд від докірливого погляду Тіни.

Побачивши свою подругу в такому жалюгідному стані, Тіна була вкрай розлючена.

-Еріко... хіба ти не шукаєш виправдань, щоб не зізнатися?

-Боягузка.

-У-ухх...

Вражена ними двома, Еріка з поразкою опустила плечі.

-А-але… якщо я зізнаюся і він мене відштовхне, це зруйнує все, що між нами є, і я навіть не зможу дивитися йому в очі…

-І ти думаєш, що хтось, хто п’ять років не виходив на зв’язок, має хоч якесь право таке казати?

-Боягузка.

-А-але… коли я бачу його віч-на-віч, мені стає так соромно, що я починаю зриватися на нього, і я боюся, що він мене зненавидить…

-Можливо, він і не ненавидить тебе, але ти теж не зробила жодного кроку вперед!

-Боягузка.

-Угх…

Зрештою, залишившись без виправдань, Еріка замовкла, а в її очах заблищали сльози.

Побачивши це, Тіна покірно похитала головою та зітхнула, і промовила.

-Клаель теж уже не молодий, і я впевнена, що він замислюється про шлюб. У нього, напевно, є хтось, хто йому подобається. Якщо ти й далі будеш тягнути, його ж у тебе просто хтось інший відбере, розумієш?

Вона навіть не скористалася своїм становищем давньої подруги з академії.

Попри те, що вона мала б уже відчути присутність сильної суперниці, невже вона не розуміла, що прямує просто до поразки?

-Тобі буде нормально, якщо Клаель дістанеться іншій жінці?

-Ц-це… ні в якому разі.

-Тоді… ти ж розумієш, що треба робити, правда?

"............"

Коли Тіна спитала, Еріка міцно закусила губу та встала.

-Гаразд… я зізнаюся Клаелю!

-Так, ось це дух!

-Наступного року! Я приведу себе до ладу як жінка, наполегливо працюватиму, назбираю грошей на весілля… і наступного року я точно зізнаюся й зроблю пропозицію!

"............"

Тіна завмерла й втратила дар мови через надто захоплену, але водночас боязку заяву своєї подруги.

-Боягузка.

Бурмотіння Кітті глухо лунало у святилищі.

.

.

.

(P.s П.П Ну що ж, Еріка все ж дуже дурна, хоча, що сказати, у Клаеля ж є Ведмідь котрий захистить його цноту від будь кого, якшо це не Рейна хд.)