Побічна історія - «Медовий місяць» ② (Геть зайве зауваження・перша частина)
Тим часом у той самий час.
У далекій від Егбела чужій землі.
— Боже... будь ласка, будь ласка, пробач нам...
У глухому селі високо в горах люди розпачливо молилися.
Захований край, куди не доходили навіть учення Богині. Приховане село з населенням менше ніж сто осіб.
На площі в самому центрі майже всі жителі села зібралися й упали ниць.
— У нас... у нас більше немає змоги підносити Вам дари... Якщо так триватиме й далі, ми всі помремо з голоду...!
— "Фша-а-а-а-а-а-а-а-а...!"
Чуючи слова старости села, літнього чоловіка, Бог, якому вони поклонялися, видав розгніваний подих.
Перед сотнею селян стояв величезний змій.
Двоголовий велетенський змій. Його розміри були такими, що він міг обвити цілу гору, а однією головою — проковтнути цілий будинок.
Луска була цілком червоною. Червоною, наче пекельний вогонь.
Він дивився на селян згори вниз своїми темно-червоними очима, що були ще глибшими й червонішими за його луску.
— "Фша, фша...!"
Двоголовий велетенський змій, який залякував селян двома пащами... був стародавнім Богом, якому поклонялися в цьому селі.
Кажуть, що колись у цьому світі існували Боги, відмінні від Богині.
Ті, кого називали Стародавніми Богами або ж Злими Богами, безчинствували в хаотичному світі, де перепліталися небо й земля, пожерали древніх людей, руйнували світ і забавлялися ним.
Однак... з'явилася Богиня на чолі з військом ангелів і знищила Стародавніх Богів. Вони були запечатані й зникли з лиця землі.
Богиня розділила небо й землю, відродила світ, і так було збудовано нинішній упорядкований світ.
— "Фша! Фша-фша!"
— П-пробачте! Будь ласка, будь ласка, змилуйтеся...!
Проте... на краю землі, у місцях, куди не сягав погляд Богині, Стародавнім Богам та їхнім нащадкам усе ще поклонялися як божествам.
Двоголовий велетенський змій, якому поклонялися в нікому не відомому прихованому селі, також був одним із таких Богів.
Він був тираном, який залякував селян своєю приголомшливою силою, змушував їх приносити дари... а коли йому щось не подобалося, він знищував усе дотла.
— "Ша-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!"
— Хі-і-і!?
— К'я-а-а-а-а-а-а-а-а-а!
— Ува-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!?
Двоголовий велетенський змій змахнув довгим хвостом.
Дерева, що росли на горі, були знесені, і земля здригнулася.
Селяни, які лежали ниць, закричали від жаху.
Двоголовий велетенський змій вимагав.
Дайте жертву, дайте мені нажертися досхочу.
Однак... того року село постраждало від повинні й зазнало неврожаю.
Їм було важко забезпечити навіть власні роти.
У них просто не було можливості зробити підношення двоголовому велетенському змію.
— "Ша, ша-ша"
— Щ-що... Ц-це ж...!
Староста села, єдиний у селі, хто міг розуміти мову змія, зблід.
Селянин, який стояв поруч і тремтів, запитав у старости:
— С-старосто... Що каже Кагачі-сама...?
— Дівчину з села... молоду, неосквернену, найвродливішу дівчину віддати йому як жертву для пожирання... Ось що він каже.
— К...!?
У селян перехопило подих.
Найвродливіша дівчина. До того ж молода й неосквернена... тобто така, яка не мала досвіду з чоловіками.
Під ці умови підпадала лише одна дівчина. Тільки "вона", яку всі селяни любили й берегли.
— Це... я?
— Під поглядами всіх селян одна дівчина прошепотіла тремтячим голосом.
Її звали Аяме. Вона була онукою старости села, і їй було тринадцять років.
Незважаючи на те, що вона жила в глухому гірському селі, дівчина володіла такою сяючою красою, яка не поступалася б і міським красуням.
— Я ніколи не пишалася тим, що є найвродливішою. Але... якщо моє життя врятує село...!
— А-Аяме!
— "Ша-а-а-a-a-a-a-a-a-a-a-a-a-a-a!"
— Хі-і...!
Аяме піднялася й попрямувала до двоголового велетенського змія.
Староста спробував зупинити її, але під поглядом темно-червоних очей упав на зад.
— Б-будь ласка... Кагачі-сама. З'їжте мене...
— "Ша, ша-ша!"
Дві голови радісно зашипіли.
Так, ніби вони не могли втримати радості від того, що зможуть з'їсти дівчину на ім'я Аяме.
Якщо замислитися... повінь, яка спіткала село цього року, була неприродною.
Це село розташовувалося в такій місцевості, де вода не мала б так нападати.
А двоголовий велетенський змій був Богом Води. Істотою, яка керувала водою.
Можливо, все це було сплановано заздалегідь.
— "Ша-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!"
Одна з голів двоголового велетенського змія широко розкрила пащу, збираючись ковтнути Аяме цілком.
Аяме заплющила очі, зронила сльозу... і приготувалася прийняти це свавілля Бога.
— Не дозволю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю!
Проте... саме в цей момент сталося диво.
У певному сенсі сталося Щось, схоже на диво.
Згори впала людина. Хтось, хто впав з неба, відрубав голову, яка збиралася пожерти Аяме.
— "Ша, ґя...!?"
— Овва! Злий Боже, який видає себе за Бога у світі, яким править Богиня, і завдає шкоди людям! Я, цей видатний я, покараю тебе-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!!!
— А...?
Селяни заціпеніли.
Усі вони, ніби ошелешені, заворожено дивилися на "Щось", що з'явилося.
— Подальшого свавілля... я, Гівіль, вірянин Богині, не дозволю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю!
Тим, хто з'явився, був худющий чоловік середніх років із оголеним торсом.
Його голова була геть лисою, без жодної волосини, на обличчі було три ока — по центру та з боків, а з плечей росли ще по три руки з кожного боку.
Вірянин триликої й шестирукої Богині.
Чоловік на ім'я Гівіль, який колись був виконувачем обов'язків священника в Егбелі, велично спустився в село.
.
.
.
(П.П Чомусь смішно з появи Гівіля, я думав там буде Клаель, в якого потім Аяме закохається, ахахаха)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]