Побічна історія - Молодята Рейна і Клаель. (4)
У Клаеля в голові крутилася купа думок, і йому хотілося висловити все вголос.
По-перше, хотілося запитати: «Ти взагалі хто такий?» — і уточнити, з якого дива він розгортає тут такий пафос.
А по-друге — і це найголовніше — йому хотілося щосили крикнути цьому нахабі у вічі, щоб той навіть не смів робити з Рейни предмет лотереї чи якихось ставок.
(Але... цей тип сто відсотків нікого слухати не стане...)
Попередній геймерський досвід чітко підказував подальший розвиток подій. Клаель подивився на заїжджого принца й видав своє найважче за сьогодні зітхання.
— Ну ж бо, до бою! Нехай сталь поверне мені моє законне кохання!
На подвір'ї святилища принц Королівства Джаротта продовжував влаштовувати сольне шоу. Смуглошкірий юнак уже міцно стискав у руці розкішно оздоблену шаблю і, ледь не пускаючи ніздрями пару, палав бойовим духом.
(Знову геморой на мою голову... Останнім часом такі дурні наче перестали з'являтися, і от на тобі).
Клаель вийшов слідом за ним на подвір'я і просто меланхолійно подивився на чисте блакитне небо.
Взагалі, претенденти на руку та серце Рейни перлись до цього святилища регулярно ще з давніх-давен. Кількість залицяльників, які намагалися залицятись до дівчини й отримали від неї закономірну відмову, лише за підрахунками Клаеля вже давно перевалила за три сотні. Більшість із них після відмови спокійно змирилися й шли геть... але дехто остаточно втрачав дах і намагався взяти святилище штурмом чи силою викрасти Рейну, після чого їх успішно виносили вперед ногами плюшеві іграшки, всередині яких сиділи «Святі Духи».
(І все ж, після нашого весілля потік цих дурнів суттєво зменшився... Давненько не було таких бадьорих та екзотичних екземплярів, аж ностальгія бере...)
— Моє ім'я — Хюрі Джаротта! Я перший принц Королівства Джаротта і його майбутній правитель! Прийми ж цей бій чесно й шляхетно!
— Ого, дивіться, священник Клаель зараз буде битися на дуелі!
— Гей, народ, підтримуймо нашого священника!
Почувши галас, навколо паркану миттєво зібралися місцеві. Звісно, вони були на боці Клаеля... але жодної напруги в повітрі не відчувалося. Навпаки, люди сприймали цей раптовий івент як безкоштовну розвагу або чергове веселе міське свято.
— Клаелю, я в тебе вірю! Покажи йому!
Серед цього натовпу глядачів стояла й Рейна. Вона щосили махала руками й посилала своєму чоловікові неймовірно палкі й підбадьорливі вигуки підтримки.
— Ха-а... Ну що ж, добре. Я постараюся.
Взагалі, Клаель був людиною прагматичною, але коли Рейна так відкрито вболівала за нього, всередині миттєво прокидався азарт. Зрештою, він у жодному разі не збирався програвати в битві, де на кону стояла його кохана. І йому було абсолютно байдуже, чи перед ним принц, чи це роздмухає міжнародний скандал між країнами — Клаель чітко вирішив показати цьому заїжджому павичу його справжнє місце.
— Добре, давай закінчимо з цим... Прийми свій бій!
— Нападаю!
Хлопець — Хюрі Джаротта — різко відштовхнувся від землі й рвонув уперед. Замахнувшись шаблею, він на повній швидкості заніс клинок над головою Клаеля.
— «Максимальне прискорення».
Клаель миттєво активував баф швидкості. Тіло стало невагомим, і він без жодних зусиль, просто розслаблено ухилився від першого ж потужного удару.
— Хух! Ха! Гляди! Оп-ля! Отримуй!
Хюрі почав видавати цілі серії блискавичних атак. Треба віддати йому належне — його випади були дійсно неймовірно гострими, точними та сильними. Звичайний боєць тут би вже давно ліг. Проте Клаель під дією допоміжної магії настільки розігнав свої рефлекси, що лезо чужоземної шаблі не могло зачепити навіть кінчик його одежі.
(Ну, непогано, зовсім не слабак. Якщо перевести на ігрові мірки — десь рівень пересічного монстра з середини сюжету).
"Непогано. Зовсім не слабак."
Для звичайної людини це був би неймовірний комплімент, але для Клаеля це оцінка була дуже приземленою. Він, на секунду, разом із Рейною та іншими персонажами зачистив фінальне підземелля і перемогли Короля Демонів. Тому на тлі тих монструозних босів цей принц Хюрі зі своїм «середнім рівнем» викликав лише нудьгу.
— «Максимальне посилення».
— Що... ?!
Клаель міцно стиснув кулак і активував закляття на максимальне збільшення фізичної сили. Хюрі миттєво зорієнтувався, припинив атаку й поспіхом виставив перед собою шаблю, йдучи в глуху оборону.
— На тобі!
— Гха-а-а... ?!
Але... занадто повільно. Клаель пробив його ідеальний блок одним єдиним прямим ударом кулака. Потужна кінетична хвиля буквально знесла принца з ніг — він відлетів на кілька метрів і гепнувся спиною на траву. Шабля вилетіла з його пальців і з гучним дзвоном покотилася по землі.
— Ваша Високосте!
— Принце Вейнгарте!
Побачивши, що їхній бос зазнав повної поразки, слуги швидко кинулися до нього. Завдяки виставленому блоку Хюрі не отримав важких травм чи переломів. Клаель вдарив йому від душі, тож хлопець дійсно виявився міцним горішком.
— Поєдинок завершено. Перемога за мною.
— Ах ти ж покидьку... Як ти смів підняти руку на принца!
— Зухвалий простолюдин! Помри!
— О як...
Двоє слуг Хюрі миттєво вихопили зброю і ззаду, без жодного попередження, підступно накинулися на Клаеля. Оскільки атака була абсолютно несподіваною і з двох боків одночасно, їхні клинки чітко досягли цілі.
— Що за... ?!
Проте як тільки залізо торкнулося тіла Клаеля, зброя з гучним тріском просто відскочила в боки. Навколо нього спалахнув потужний стіноподібний бар'єр із чистого білого світла.
— Ну, власне, іншого я й не чекав, — криво посміхнувся Клаель.
Тепер стає зрозуміло, чому Рейна весь цей час стояла осторонь із неймовірно спокійним виглядом. Клаель перебував під абсолютною парасолькою її божественного захисту. Поки на ньому висів цей баф від «Святої», звичайні людські залізяки не могли залишити на ньому навіть мікроподряпини. Навіть якби по ньому зараз вдарив якийсь елітний бос із останнього підземелля, Клаель все одно б отримав нуль шкоди.
— "Кууууммммаааа!!!"
— Гя-а-а-а-а-а-а-а-а?!
Побачивши, що на його господаря напали щури, з кущів кулею вилетів той самий плюшевий ведмідь. Озброєна іграшка видала серію філігранних та блискавичних ударів у стилі найкращих кунг-фу бойовиків, що обидва закордонні гвардійці миттєво відлетіли в нокаут.
— Гх... Кха... Я... Я програв...
Якраз у цей момент Хюрі нарешті зміг сісти на траві. Він подивився на своїх розпластаних слуг, а потім повільно й приречено похитав головою.
—...Дуель — це священний ритуал. І я не маю права йти проти волі богів та результату цього бою.
— Тобто... ?
— Я офіційно відмовляюся від своїх претензій на «Святу Рейну»... Ти довів, що є сильним, шляхетним і повністю вартим її чоловіком.
Хюрі підвівся і низько, з повагою вклонився Клаелю.
— Прошу вибачення за неадекватну поведінку моїх підлеглих. Я особисто влаштую їм жорстке покарання, коли ми повернемося.
— Зрозуміло... Ну, якщо ви все усвідомили й більше не лізтимете, то в мене немає жодних претензій.
— Як компенсацію за незручності, я найближчим часом надішлю на адресу вашого святилища велику суму пожертви... Ну що ж, прощавайте.
Принц кинув останній, сповнений глибокого суму погляд на Рейну, після чого взяв своїх ледь живих слуг і поплентався геть із території святилища.
— Клаелю!
— О-о-о-о-о! Наш священник Клаель переміг!
— Оце так краса! Наш священник просто найкращий!
Рейна з розбігу пригнула Клаелю на шию, міцно обійнявши його, а натовп містян навколо вибухнув гучними оплесками та криками, наче збірна по футболу виграла чемпіонат світу.
Наступного дня на адресу Храму Егбела дійсно прибув величезний караван із пожертвою від Королівства Джаротта. Там було стільки золота, срібла та дорогоцінного каміння, що за ці гроші можна було спокійно викупити цілий квартал або звести розкішний маєток у найелітнішому районі столиці. Дивлячись на це багатство, Клаель тепер просто ламав голову, куди подіти цей аномальний бюджет.
— Клаелю, велике спасибі, що так мужньо захистив мене! ♡
Нарешті на місто опустилася тиха глибока ніч. Настав час для офіційної нагороди переможця та вручення головного призу.
— Це моя особиста подяка за твій сьогоднішній подвиг. Тому цієї ночі я виконаю будь-яке твоє бажання і подарую тобі всю свою ніжність... ♡
— Охо-хо...
Рейна, з якої в цей момент миттєво злетів увесь її святий та цнотливий образ, хитро й грайливо посміхнулася і почала плавно, сантиметр за сантиметром знімати з себе одяг. Дивлячись на цю картину, Клаель лише безпорадно опустив плечі й важко зітхнув, розуміючи, що його печінці та спині цієї ночі знову настане повний капець.
.
.
.
(П.П Мммм, автор, мені потрібен арт, але це не для мене, мене друг попросив, так, саме друга, а не я, хехе.)